Розлучення, смерть близьких, конфлікти на роботі й у сім’ї, непорозуміння з друзями зумовлюють стреси, які шкодять нашому здоров’ю. Як уникнути їх, чи хоча б обмежити їхній вплив?
Стресові впливи на живий організм бувають різними, не тільки психологічними, а й фізичними (температурні, радіаційні), біологічними (інфекційні, токсичні), хімічними тощо. Навіть вакцинація є стресом, який, проте, не виводить організм із рівноваги, а тренує, адаптовує, “загартовує”. Стрес тимчасово чи й надовго призводить до розрегулювання рівноваги в організмі. Йдеться про рівновагу гормональну, судинну та вже згадану температурну, хімічну, але вже в середині організму. Надпотужний зовнішній вплив може призвести до порушення внутрішньої стабільності, тобто гомеостазу організму. Стрес відносно малої інтенсивності – тренує. Це ж стосується й психологічного стресу. Якщо він є такого рівня, що не руйнує організм, то стане надбанням на майбутнє [1].
На групових заняттях у Львівському міському психотерапевтичному центрі ми даємо людям незначні дози стресу, покликані “загартувати психологічно” наш організм, навчити його долати стресові ситуації в майбутньому.
Гіперопіка та недоопіка – основа майбутніх стресів людини. Вважається, що найбільше страждають від психічних стресів вихованці дитячих будинків, які виросли без цих загартувань у сім’ях. У них і справді немає базової емоційної основи, вони не отримували день у день тих стресів, які є у середовищі сім’ї.
У випадку з дитячим будинком маємо ситуацію з дефіцитом уваги. Натомість друга крайність – “тепличні умови”, коли батьки все вирішують за дитину. Дуже часто можемо чути від батьків: “Не бігай, бо впадеш”. Якщо дитина впаде раз, другий, нічого страшного з нашою дитиною не станеться, однак вона отримає певний досвід. Якщо ж виросте і не знатиме, що означає впасти, у дорослому віці, образно кажучи, переживатиме подібні падіння болючіше. Недарма ж говорять, що “за одного битого двох небитих дають”. Людина, яка пережила стрес, надалі знатиме, як реагувати на нього, буде сильнішою. Тому крайнощі у вихованні дітей – однаково не прийнятні.
А тому діти повинні зростати в сім’ях, де є і батько, і мати. Якщо сім’я – неповна, то дитина виростає позбавленою базової емоційної підтримки, яку отримує від батьків. Це дефіцит внутрішньої емоційної стабільності, з яким ці діти житимуть усе життя. І тут ми піднімемо дуже важливу тему. Часто люди з внутрішнім конфліктом здатні багато чого досягнути в житті. Їм весь час здається, що потрібно досягати більшого й більшого. Вони є успішними, стають керівниками, бізнесменами, політиками, літераторами, але й цього їм замало. Вони постійно відчувають небезпеку, внутрішню тривогу, котра постійно їх стимулює до подальших дій, часом аморальних або й хворобливих. Візьмемо до прикладу історію життя Йосипа Джугашвілі і держави, котрою він “опікувався”. Але чи варто досягати успіхів будь-якою ціною? Адже організм може не витримати – інсульт, інфаркт. Чи потрібно так надриватися? Як знайти свою норму навантаження?..
Ця норма закладається вчителями й батьками. Скажу, що в українських сім’ях немає надлишку опіки, як, наприклад, у країнах Західної Європи, немає й недоопіки, як в африканських та азійських країнах. Тому наші люди переважно добре адаптовуються в будь-якому суспільстві.
Фахівці нашого центру не лише допомагають населенню, а й дають методичні поради сімейним лікарям, які працюють у лікувальних установах міської сітки охорони здоров’я. Разом із кафедрою сімейної медицини Львівського медичного університету імені Данила Галицького виконуємо освітню програму для сімейних лікарів міста щодо питань профілактики, діагностики, збереження та зміцнення психічного здоров’я населення. Бо, як кажуть, кожному психотерапевту потрібен свій психотерапевт, а кожному лікарю тим паче. Йдеться про упередження розвитку модного зараз діагнозу – синдрому професійного “вигорання”[4], що розвивається у людей, які мають соціальне навантаження: педагоги, лікарі, соціальні працівники, юристи, священики.
Тому люди повинні звертатися до психотерапевтів щоразу, коли відчують, що потребують допомоги. Навіть тоді, коли це потрібно для профілактики або коли людина хоче змінити своє життя на краще.
Дуже часто люди самі дають нам цю підказку, досить лише поговорити з ними – і вони все розкажуть про себе. Якщо бачимо, що людина потребує допомоги й лише порад не досить, то призначаємо ліки або заняття в групі. Нерідко радимо звернутися до інших вузьких спеціалістів, наприклад, невролога, психіатра, кардіолога, соціального працівника чи навіть юриста.
На загал усіх може торкнутися стрес: журналістів, вчителів, менеджерів середньої та вищої ланки, бізнесменів. Причиною цього є різке зростання темпу життя, високий рівень інформатизації суспільства, тривалість та інтенсивність праці. Якщо раніше на підприємствах був 8-годинний робочий день, то тепер люди працюють набагато більше, що позначається на їхньому психологічному здоров’ї. Крім того, є люди з надмірною відповідальністю, для яких стреси викликані особливістю їхнього характеру. Як показує досвід, якщо така людина знає про ці свої особливості, то, можна сказати, що вона зробила половину справи для виходу з кризової ситуації. Проте, якщо людина не хоче цього знати чи зважати на ці особливості, це може призвести до неприємних психічних розладів, інших захворювань.
Тому в цілях профілактики варто урізноманітнити свою діяльність. Людям, які працюють фізично, у вихідні дні, можливо, не зайве полежати на дивані перед телевізором, однак людям розумової праці слід поспішити на дачу, в ліс, у гори, словом, на природу. Якщо я вперто застрягну над написанням якоїсь однієї статті чи реферата, то нічого доброго з цього не вийде, якщо не послухаю музики, не відвідаю театр, не піду на прогулянку, аби побути на самоті. Та навіть на наших сеансах ми аналітичні підходи для пацієнтів чергуємо з релаксаційними техніками, психогімнастикою, щоб ширше задіяти можливості та резерви організму з метою оздоровлення. Це ж стосується і будь-якої іншої діяльності. Якщо чергувати різні види робіт, то можна продуктивно і без стресу працювати довго. Але, на жаль, єдиною зміною діяльності часто є спільний похід “на перекур”. Чому б не замінити це чимось іншим?
До нас часто приходять люди, які “підсіли” на снодійні пігулки. Тут слід бути дуже обережними, бо набагато легше прив’язатись до транквілізатора чи сильного снодійного, а от зняти залежність від них дуже й дуже непросто.
Деякі лікарі-гомеопати приписують своїм пацієнтам гомеопатію, а деякі психотерапевти не заперечують. Психічні порушення організму можуть бути викликані й нестачею якихось мікроелементів чи вітамінів. А гомеопатичний відповідник дає організмові підказку, чого саме бракує. На загал гомеопатія – це лікування подібного подібним. Деякою мірою ми також використовуємо ці методи, коли даємо мікродози психологічного стресу нашим пацієнтам. Гомеопатія теж побудована на призначенні токсичної речовини в надзвичайно малій дозі, здатної викликати певні біологічні, психічні зміни в організмі, завдяки чому створюється організмові можливість розвиватися в напрямку оздоровлення. Слід зазначити, що кожен психотерапевт старається взагалі не застосовувати жодних препаратів, лікувати лише словом, але не завжди так вдається. Я також часто з великим небажанням приписую препарат тоді, коли немає іншої альтернативи.
Поняття “стрес” уперше ввів у науку доктор Монреальського університету Хане Сельє в 1946 р. для позначення впливу різних неспецифічних факторів, тобто “стресорів”, на організм людини. Згідно з твердженнями Сельє, реакція людини на стрес складається з трьох стадій. Перша стадія – це реакція на тривогу, наприкінці якої мобілізуються захисні функції організму. Друга стадія характеризується як опірність організму, протягом якої він пристосовується (адаптується) до нових умов, викликаних стресорами. Якщо ж стресори настільки сильні, що захисних засобів організму не вистачає для його адаптації до нових умов, то настає третя стадія, що приводить до виснаження організму і, якщо ці стресори будуть діяти тривалий час, то й до його загибелі.
Що ж до впливу стресу на організм людини, то немає єдиної точки зору, хоча більшість дослідників схиляється до того, що ця дія негативна. Проте, мабуть, найбільш правильним буде розглядати це питання не з погляду впливу стресу взагалі, а залежно від сили стресорів і тривалості їхньої дії. Якщо сила стресора така, що перевищує захисні властивості організму, то його негативний вплив на організм не викликає сумнівів. Але з іншого боку, стрес – це, насамперед, спонукання до дії. Можна навіть сказати більше: стресові ситуації, якщо під ними розуміти необхідність вирішення проблем, є двигунами в багатовіковій історії розвитку людства. Сприятливе зовнішнє середовище існування привело, наприклад, до виникнення високорозвинених цивілізацій на початку історії людства у визначених районах земної кулі (район межиріччя Тигру і Євфрату, береги Нілу). Відповідно до стадії заселення людиною менш сприятливих кліматичних зон Землі виникали складніші проблеми забезпечення необхідних умов життя, що спричинило широкий розвиток суспільства в цих регіонах і відставання колись високорозвинених цивілізацій [2; 235].
То що ж таке стрес? Cловникове визначення тлумачить: “Стрес – це внутрішній опір, реакція еластичного тіла на зовнішні сили, які впливають на нього”. Як бачимо, стрес – явище не тільки негативне, оскільки і його характер, і зворотна реакція на нього “еластичних тіл” можуть бути зовсім різними.
Дослідження, проведені канадським соціальним психологом Рональдом Дж. Бурке в Йоркському університеті, довели можливість подолання шкідливих наслідків стресових ситуацій, а якщо вони все-таки невідворотні, то є шляхи для їх повного усунення.
Навколишні обставини, які вимагають адаптації поведінки, створюють стреси. Причиною їх виникнення можуть бути різні фактори, починаючи з незначних порушень звичних обставин до серйозних: насамперед, хвороба, тяжка сімейна втрата, розлучення та ін. Між духовним і фізичним станом існує тісний взаємозв’язок, одне впливає на друге як у позитивному, так і в негативному напрямку незалежно від нас. Ми можемо впливати волею на рухи, частоту дихання, однак багато процесів в організмі (биття серця, кров’яний тиск, зниження або підвищення кислотності контролює автономна нервова система). Ми не можемо викликати або перервати ці процеси волею.
Реакція на стрес у багатьох випадках змушує працювати ефективніше, докладати більше зусиль, які спрямовані на досягнення поставленої цілі.
Пасивність же може повернутися гіпертонією, сердечними приступами, порушеннями психіки, хворобливим станом [3; 167]. У цій ситуації сам організм шукає можливість боротися зі стресом, звертаючись до внутрішньої енергії, внаслідок чого ми знаходимося під довготривалим навантаженням, яке нам не під силу. Не бачачи виходу, звичайно, починаємо панікувати.
Психолог Сельє виділяє два види стресу: “…Один із них – негативний, шкідливий, розруйновувач життя, так званий дистрес, інший – позитивний, віталізуючий, життєво необхідний, так званий ейфорійний стрес. Неважко здогадатися, що все, що пов’язано з дистресом, несе в наше життя хвороби, депресію, одинокість, певні функціональні неврози, коли ейфорійний стрес означає здоров’я, задоволення, щастя”.
Стреси існують і будуть існувати завжди. Просто не треба робити з цього слова феномен, не слід вважати, що ми знаходимося під дією стресу, якщо ситуація не є такою. Звичайно, не слід заперечувати, що стрес є скрізь: і в приватному житті, і в кожній професії.
Отже, якщо немає проблем, то немає і стресових ситуацій, і відповідно руху вперед. Останнім часом у середовищі вчених дедалі більше стверджується думка, що стрес організму необхідний і навіть корисний. Так, член-кореспондент Академії медичних наук К. Судаків пише: “Емоційний стрес – у принципі нормальна фізіологічна реакція людини. Вона дозволяє переборювати перешкоди, що заважають задовольняти основні потреби, і сприяє в кінцевому підсумку активній творчій діяльності”. Доктор медичних наук В. Розенберг також стверджує, що “коли негативні емоції мобілізують сили організму, змушують його підібратися, підготуватися до боротьби з перешкодою, що виникла, користь їхня очевидна”. Причому тут важливо, як людина сприймає необхідність подолання цих перешкод. І чим вищий рівень пошукової діяльності, тобто зусиль у досягненні цілей, тим сильніша опірність організму несприятливим умовам [1].
Стрес є продуктом реакції “бий-біжи” – примітивного рефлексу, який готує людину до конфлікту. Коли вона стикається з якоюсь небезпекою або занадто нервовим колегою, її організм виробляє гідрокортизон. Ці гормони допомагають організму швидко включити виконання деяких його функцій, у тому числі й частину імунної системи, а також екстрені енергетичні джерела. Але цей механізм сьогодні створює додаткові проблеми.
Звернемо увагу на те, що організму шкодить не стрес як такий, а його надмірна інтенсивність.
І останнє: чи завжди слід уникати стресів? Повністю уникнути їх неможливо і не потрібно, бо ми тоді атрофуємо свою резистентність до стресу. Часом саме втеча від стресу і може стати стресом, а далі, як наслідок, – хворобою, неврозом. Однак є метод лікування неврозу дозованим стресом, котрий розробив відомий психотерапевт Віктор Франкл. Це метод так званої парадоксальної інтенції (робити те, чого найбільше боюся, або чого не хочу робити) [5; 340с.].
Уникати слід великих стресів, а найголовніше – люди повинні навчитись якомога легше сприймати їх та вміти розслаблятись. Час від часу людина повинна критично подивитись на власне житло, можливо, змінити кольори, переставити меблі, прочитати якусь цікаву книжку чи піти в театр. Одним словом, людина мусить жити цікавим різноманітним життям. І тоді стреси обходитимуть її стороною. Так само, як на своє житло, можна подивитися і на себе самого, змінити себе, якщо щось не влаштовує довкола себе. Але зміни починати потрібно з себе, а вже потім братися за “зміну цілого світу”.
Але стреси бувають не лише шкідливими. Якось не втримався і запитав знайому вчительку з досвідом, завуча гімназії, як вона дає собі раду з 30 учнями. На це вона мені гордо відповіла, що я працюю з емоційно обтяженими людьми, а вона має справу з 30 здоровими хуліганами.
Література:
1. Галина Степанюк. Життя без стресів не буває / “Львівська газета”. – 19 травня, 2005 року, № 87 (653).
2. Кузьмін О.Е., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003. – 415 с.
3. Каменская Е.Н. Психология и этика делового общения. – Ростов на Дону: Феникс, 2004. – 224 с.
4. Островський М.М., Франко М.В. Синдром “професійного вигорання” в сімейній медицині // Практична медицина. – 2008. – (том XIV).
5. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник: Пер. с англ. и нем. / Общ. ред. Л.Я. Гозмана и Д.А. Леонтьева. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
Мирон ОСТРОВСЬКИЙ,
керівник Львівського міського психотерапевтичного центру