На шпальтах нової газети
Друкованому органу Університету в січні цього року виповнилось 65 років. 24 січня 1948 р. світ побачило перше число “За радянську науку”. А 23 роки тому, 24 квітня 1990 року газета змінила свою назву і статус. Видання розпочало нову сторінку своєї історії.
“Ми всі радіємо з того, що сказане нами не буде пропущене через сито апаратної цензури, що наш голос не буде заглушений, якщо він не збігається з офіційною точкою зору. Так має бути і так буде!” – читаємо на першій шпальті “Каменяра” від 24 квітня 1990 року. Від імені громади економічного факультету тодішній декан Зеновій Ватаманюк, голова профбюро Богдан Шургот, голова товариства “Галичина” Мстислав Жовтанецький і член Ради Руху Михайло Баранкевич вітали перейменований орган Університету – газету “Каменяр”.
“Наша гірка історія вчить, що можна вбити людину, тисячі, мільйони людей, та не вбити Духу народу. Наш дух невмирущий. Він проявив себе на Замковій горі і міській ратуші, над Оперним театром і над рідним університетом. Він заговорив! Заговорив в “Літературній Україні”, “Молодій Галичині” і в низці українських журналів, і, нарешті, наш Дух у Франковій кузні заговорив в новонародженому “Каменярі”, – емоційно-піднесено зверталися автори від імені колективу економічного факультету. Далі вони висловили щиру радість з нагоди Дня народження газети і сердечно привітали “однодумців з перемогою у святій справі – з перемогою Свободи Слова!”.
На першій шпальті коротенька замітка “Статут – затверджено, назву газети – змінено” повідомляє про те, в якій атмосфері проходила конференція трудового колективу, на якій приймали Статут Університету. Довідуємося про те, що з першого разу його затвердити не змогли. “Статутна епопея” тривала від жовтня місяця. 29 березня конференція трудового колективу не зуміла виконати свого завдання, тому у квітні вона продовжила роботу. Кореспондент повідомляє, що окремі делегати не вивчили головного закону закладу, тому “затягували хід конференції недоречними запитаннями та пропозиціями”. Іван Вакарчук очолював редакційну комісію, “вміло знімав непорозуміння й аргументовано доводив хибність окремих доповнень до “конституції” ВНЗ”. У результаті майже 10-годинної роботи 12 квітня 1990 року делегати затвердили новий Статут Університету. Важливою зміною стало перейменування газети “За радянську науку”, яка отримала нову назву – “Каменяр”. Шевченкове “Учітеся, брати мої” замінило одне з найвідоміших комуністичних гасел “Пролетарі всіх країн, єднайтесь!”, також вона перестала бути “органом парткому, ректорату, комітету комсомолу та профкомів Львівського ордена Леніна державного університету ім. Івана Франка”.
Редактором на той час був С. Мироняк. Чотиришпальтовий “Каменяр” виходив двічі на тиждень і коштував 2 копійки.
Передовиця першого числа “Каменяра” у 1990 р. присвячена Дню пам’яті – 26 квітня. Степан Гордій, тоді – доцент кафедри фізіології людини і тварини, делегат І Всесоюзного радіобіологічного з’їзду, у матеріалі “Гіркий дим Чорнобиля” розмірковував над проблемою подолання наслідків Чорнобильської аварії, зменшення руйнівної дії радіації на організм людини. Критикував так звану 35-берну концепцію, опираючись на досягнення радіобіологічних досліджень довготривалого впливу малих доз радіації на організм людини. Висновки автора лежали у політичній площині. Він закликав об’єднати всі творчі сили республіки, відкласти вбік політичні амбіції, “взаємні звинувачення “формалів” і “неформалів”, адже, як слушно зауважував С. Гордій, “радіація не вибирає між членами УГС та КПРС”.
Автор переконував читачів у необхідності відстоювати суверенітет республіки та реальні політичні права українського народу. “…Цей гіркий дим Чорнобиля привів мене, комуніста з 18 років, у лави Народного Руху України, заставляє писати ці нелегкі для мене рядки”, – стверджував С. Гордій. Делегат І Всесоюзного радіобіологічного з’їзду закликає навчитися жити так, щоб “завжди відчувати гіркий, полинний присмак Правди”.
Також на першій сторінці “Каменяра” розміщена інформація про ювілейну науково-практичну конференцію “Ленінська спадщина і сучасність”. Кореспондент газети зазначав, що ця тема є “найактуальнішою проблемою суспільствознавства, злободенною темою в публіцистиці, інтригуючою – в балетристиці”. Далі йде короткий огляд тематики виступів, що “охоплюють найрізноманітніші аспекти теоретичного надбання Леніна”, а також критичного тлумачення його ідей ученими Університету.
Поруч з ленінською конференцією – матеріал про працівників і студентів Університету, яких обрали до Рад різних рівнів. Довідуємося, що на першій сесії обласної ради демократичного скликання майже всі депутати “від Університету” обрані головами комісій.
Коментар “Мої аргументи” на другій шпальті обґрунтовує ідею самостійності Компартій України. Автор – Роман Андрусяк, тоді викладач кафедри природничих наук, кандидат хімічних наук, риторично запитував у читачів: “Якби Компартія України була незалежною, то чи був би Голод 1932-33 років, репресії, геноцид, винищення інтелігенції […] чи була б Україна перетворена в суцільний атомний реактор?” Автор, навівши приклад виходу комуністичної партії Литви зі складу КПРС, прогнозував його неминучий розкол та масовий вихід комуністів з лав партії.
На другій сторінці “Каменяра” вміщено матеріал, присвячений 45-тій річниці Перемоги “У бій ідуть штрафбати”. Розмова з Семеном Брюквіним, колишнім рядовим окремої роти автоматників 1128-го Тернопільського стрілкового полку 336-ої Житомирської дивізії, торкалась теми штрафних батальйонів і загороджувальних загонів НКВС на передовій.
Анатолій Карась, тоді доцент кафедри філософії, піддав нищівній критиці виступ в Актовій залі Університету члена республіканського товариства “Жива етика” В.О. Долініна. З матеріалу “Чиї ідеї” довідуємося, що кандидат біологічних наук, киянин Долінін, читаючи лекцію про онтологію та антропологію Всесвіту, захопився темою інтерпретації боротьби “світлих” і “темних” сил за вищу владу настільки, що проголосив біблійного Ягве Сатаною, який захопив державну владу і реальну політику у 1917 році. Виклад лектора проблем іудаїзму та сіонізму завів його на ґрунт нетерпимості й антисемітизму. Градус емоційності виступу наростав. “…Пройшов терпкий присмак ненависті […] можливо, саме в такому стані люди можуть перетворитись на некеровану розумом юрбу, здатну на заклик фюрера змести все на своєму шляху”, – підкреслює автор. Далі читаємо, що на знак протесту слухачі почали виходити зі зали, не бажаючи у своєму храмі науки слухати маячню титулованого гостя зі столиці. Автор матеріалу охарактеризував виступ лектора В. Долініна як “лиховісний шабаш нетерпимості до ближнього”.
У рубриці “Ваша книжкова поличка” Наукова бібліотека пропонує прочитати нові книги на тему: “Велика Вітчизняна війна в українській художній літературі”.
На третій шпальті часопису в рубриці “Постаті” вміщено розлогий матеріал – “Велетень франкознавства”. Спогадами про академіка Михайла Возняка ділилися його учні та послідовники: Л. Міщенко (тоді завідувач кафедри української літератури), В. Лесин (професор Чернівецького університету), В. Лесик (доцент Львівського університету), І. Денисюк (директор Інституту франкознавства Львівського університету).
Матеріал “Будяк Тамари Готуляк” Олександра Свєтогорова в рубриці “Виставки” на четвертій шпальті присвячений роздумам про особливості творчості художниці. Автор поділився з читачем своїм “гіпнотичним захопленням ” від виставки живопису Тамари Готуляк.
У підвалі на останній шпальті є замітка “Мансе!”, в якій тодішній студент факультету журналістики Богдан Бондаренко іронізує з приводу корейських всенародних святкувань дня народження “сонця нації”, “світоча звільнення” – Кім Ір Сена.
Отож, ми коротко оглянули зміст першого числа університетської газети під новою назвою – “Каменяр”. Один номер часопису – це мініатюрний елемент різнобарвної мозаїки, яку ми спробуємо розглянути з часової дистанції.
До кінця цього календарного року у нас діятиме постійна рубрика “Каменяру – 65”. За всю історію своєрідного “Літопису Університету” редакторами, авторами, фотокореспондентами, дописувачами і героями газети було чимало працівників Університету. Тому запрошуємо всіх охочих поділитись своїми спогадами, враженнями, роздумами, курйозними випадками, пов’язаними з “Каменярем”. Сподіваємось, що друкований орган нашої Alma mater потрапить в оптику наукових зацікавлень і найближчим часом з’являться історико-журналістські розвідки про наш часопис.
Анастасія КОНИК