12 квітня 2013 року студенти філологічногофакультету Львівського національного університету імені Івана Франка мали виняткову можливість послухати унікальнулекцію громадського діяча, члена Української Гельсінської Групи, політв’язня, публіциста, історика дисидентського руху, співробітника Харківської правозахисної групи Василя Овсієнка, який поділився спогадами й роздумами про свого товариша й співкамерника, одного з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, великого українського письменника Василя Стуса, 75 років від дня народження якого минуло цьогоріч у січні.
У своїй розповіді Василь Овсієнко змалював багатогранний образ громадянина-патріота, друга-товариша, сина, батька, чоловіка, українського інтелігента, поета, літературознавця, критика, філософа, співтворця сучасного українського культурного відродження, політв’язня, який волів умерти, аніж зганьбити свою честь, гідність, совість на догоду режимові.
“Я розповім про чоловіка, – розпочав Василь Васильович, – який прийшов у світ у час Великого Терору, який мав мужність переступити страх, сказавши “як добре те, що смерті не боюсь я…”, який мав особливий дар – сказати правду про свою жахливу епоху”. Влучно зацитовані слова Василя Стуса показали його громадянську позицію: “Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників, як таких, які в годину люту посміли залишитися самими собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав”, бо ж і друзям своїм писав із заслання в 1977 році: “Моя поезія, мої переклади – то грішне заняття. Обов’язок сина народу, відповідальність за цей народ – єдині обов’язки”.
Не випадково також доповідач провів паралелі життєвого шляху Василя Стуса з Тарасом Шевченком: “Як у ХІХ столітті голосом української нації був Тарас Шевченко, у ХХ столітті – Василь Стус”, і навів немало аналогій у їхньому життєвому і творчому шляхах.
Василь Васильович намалював образно-словесні картини щоденної жахливої дійсності суворих таборів радянського режиму, у яких перебував разом із Василем Стусом. Розповів про участь в ексгумації та акції грандіозного перепоховання В. Стуса, “злочинця”, засудженого “за Слово. Слово Правди”. У лекції йшлося також про Українську Гельсінську Групу, її учасників і діяльність; про публіцистику й поетичні твори Василя Стуса; про самвидав; про презентацію фільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” та акцію протесту Василя Стуса; про спогади інших сучасників-співкамерників, співтабірників поета. В оповіді Василя Овсієнка йшлося про судові процеси над Василем Стусом, участь В. Медведчука в його сумнозвісному “захисті”, останні дні й загибель поета; про створення Європейської комісії, яка лобіювала присудження Нобелівської премії Василеві Стусу.
Роздавши присутнім надруковані вірші Василя Стуса, Василь Васильович закликав носити їх зі собою, як це робили сучасники Шевченка, аби “мислити ми могли Стусовими категоріями й образами”.
Доповідач наголосив на особливій рисі геніїв – здатності пророкувати, бо ж свого часу передбачив великий поет: “Ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай ногами вперед, але не мертві, але не переможені, але безсмертні”. На завершення колишній політв’язень промовисто звернувся до присутніх: “Пам’ятаймо, що честь нації складається з гідності кожного з нас”.
За влучним зауваженням завідувача кафедри історії української літератури, професора Тараса Салиги, “така лекція перебільшує цілі академічні курси, присвячені творчості Василя Стуса”.
Олена КАРАБЧУК
Фото Олега ВІВЧАРИКА