Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Благословлятиме людство

Шевченко – португальською мовою

Про цю унікальну книжечку, видану ще 1936 року в м. Куритиба (Бразилія), згадувалось не вельми часто. І в “Шевченківському словнику” (т.1), і в п’ятитомному дослідженні “Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті” (т.3) їй присвячено всього декілька рядків. А про автора передмови та 19 перекладів творів Кобзаря португальською мовою взагалі мовчали. Видається цікавим трохи докладніше розповісти про це видання та обставини його появи.

У рік, коли з’явилася ця книжка, в Бразилії проживало приблизно 100 тисяч українців, які гуртувалися переважно довкола п’яти міст – Куритиба, Прудентополіс, Порто Унтон, Антоніо Кандідо, та Гважувіра. Більшість українців виїхала до Бразилії 1895-97 та 1908-10 років із Галичини, частково у 20-ті роки ХХ століття з обох частин України. Наші краяни творили кооперативи,просвітні організації. З жовтня 1937 року в Бразилії починає друкуватися перший у Латинській Америці український ілюстрований тижневик “Зоря” (м. Сан-Паулу). У редакційній статті №1 часопису “Зоря” йшлося: “Отож всі ми – українці. І якщо такі всі, ми маємо спільні почування, спільні бажання. Головним нашим почуттям є і повинна бути любов до нашої національної культури, традиції, побуту і т.п. Маючи ці почуття й цю любов, ми повинні мати й певні обов’язки, і стреміти до їх здійснювання”.

Тижневик “Зоря” широко інформував читача про літературно-мистецьке життя в Україні, став своєрідним координатором життя українців в Бразилії. На сторінках часопису протягом 1938-1939 років друкувалися, зокрема,полемічна стаття В. Винниченка “Щастя і конкордизм”. У березневому числі тижневика за 1938 рік знаходимо невелику статтю М. Дніпрового “Тарас Шевченко” та “Молитву”, датовану 28 травня 1860 року. У числі 9 “Зорі”(1939 рік) з нагоди 125-ліття уродин Шевченка на титульній сторінці містився портрет Кобзаря і такі слова: “ 9 березня ц. р. минуло 125 літ, як народився Тарас Шевченко-Месія української нації. До сієї пори ту велику днину благословляє тільки український народ, але ми в те свято віримо, її благословлятиме все поневолене й гноблене людство. І коли б наш народ мав свою державу, то людство вже тепер би знало й любило Шевченка не менш, як знаємо й любимо ми”.

Ініціатором же португальського видання добірки поезій Тараса Шевченка був відомий у свій час український письменник і фольклорист Сильвестр Калинець, твори якого широко друкувались і рекламувались на сторінках західноукраїнської періодики 10-30-х років. Першу інформацію про упорядника цього видання і твори, які увійшли до книжки, подав Б. Хоменко у збірнику “Заповіт” мовами народів світу” (К.,1989), знявши таким чином “табу”, яке тяжіло над літератором майже піввіку. Як зазначає Р. Головин, автор енциклопедичної статті про С. Калинця (див. УЛЕ, т.2), письменник був першим у Латинській Америці перекладачем творів Тараса Шевченка португальською мовою, а також засновником українського видавництва “Парана”, в якому й з’явилася книжка “Тарас Шевченко, його життя і творчість” (серія “Українська бібліотека в Бразилії”, кн. 9. Обсяг-29 ст.). Перекладеним поезіям Кобзаря, серед яких бачимо “Садок вишневий коло хати”, “Мені тринадцятий минало”, “Ой три шляхи широкії”, “Сонце заходить,гори чорніють”, “Заповіт”, тощо передувало вступне слово Сильвестра Калинця та його ж “Біографічна довідка про поета”. У цьому передньому слові С. Калинець писав: “Ще 120 років тому український народ жив у печалі. Позбавлений своєї власної держави, поділений між сусідами,знесилений довготривалою боротьбою за незалежність,страдаючи під чужинецьким гнітом, у хвилини відчаю пригадував собі в сповідях та піснях славні минулі часи.

Справді, що може бути більш жалісного, як тужливі невільничі мрії про щастя і волю, як мрії злидаря про власну господу.(…).

Український народ бунтував проти нелюдських умов життя, але даремно; здавалося, що настав для України час, коли вже нічого не вдієш і залишається тільки відійти в забуття.

Та вічно живе національна душа українського народу переборола це лихо… Пригнічений і стражденний український народ, позбавлений будь-яких прав, ніколи не забував свою рідну материнську мову, ніколи не відмовлявся од своєї землі, не цурався свого минулого. І ось на початку 18 століття з’являються українські поети і прозаїки, які наважуються писати рідною українською мовою. Вони починають змальовувати життя українського народу, відтворювати для потомків історію коханої України. Та все ж таки вони не зуміли осягнути усю широту національної душі, не могли обійняти життя цілої України, не зуміли осягнути прийдешності, аби розповісти своїм та чужим читачам, хто такі українці і чого вони прагнуть.

Усе це зумів лише великий поет Тарас Шевченко. Тільки він мовив тверде слово до своїх ворогів та свого народу, ясно чітко показуючи, що той народ був українською нацією,якій належить таке ж право на життя, поступ,як і іншим націям.

Слухаючи голос минулого,Тарас Шевченко перший відкрив українцям історію,показав, як треба прямувати до кращої долі. Усе це він сказав своїми гарними віршами,що стали немов би росою для спраглих душ його співвітчизників; тих віршів вистачало для того,щоб увіковічнити поета,прославити його серед чужинців.

Саме тому із нагоди 75-ої річниці смерті Тараса Шевченка українське видавництво”Парана”в Куритибі друкує цю першу перекладену португальською мовою добірку поезії Тараса Шевченка і для бразильців, щоб вони мали нагоду пізнати як жив,карався і помер за Україну її великий геній і поет”.

Так розповів Сильвестр Калинець бразильським читачам про Україну і Шевченка. Просвітницька його діяльність у Бразилії, а також праця літературознавця й перекладача Петра Карманського (він залишив нам книжку спогадів “Між рідними в Південній Америці”) принесла добрі жнива. Знаємо зі свідчень представників української діаспори в цій латиноамериканській країні, що чисельна громада не розчинилася в чужомовному середовищі, зберегла свою мову і традиції, спонукавши таким чином і прийняття нещодавно закону про українську мову як одну зі офіційних мов штату Парана. В Україні шанують і перекладацьку роботу нашої краянки, поетеси Віри Вовк (Селянської), перекладача творів І.Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, сучасних українських поетів і прозаїків португальською та німецькою мовами. За цю велику подвижницьку працю Віра Вовк одержала Міжнародну премію ім. Івана Франка, яку їй вручили під час проведення фестивалю української поезії “Золотий гомін” у Львові восени 1993 року, вона є також лауреаткою національної премії ім. Т. Шевченка. З її ініціцативи та за її участі у Бразилії з’явилося декілька антологій португальською мовою.

Ярема КРАВЕЦЬ,
доцент кафедри світової літератури
ЛНУ ім. Івана Франка,
дійсний член НТШ