“Книгу в руки – й до науки!” – здавна знаний заклик. Серед тих книжок найчастіше – підручник. Те, що під рукою, по що раз по раз сягаємо рукою. Залежно від того, яким є той підручник, наука може бути мукою (надто, коли мова про латину), або – радістю.
У нашому випадку (підручник “Латинська мова для математиків і фізиків” авторства М. Домбровського, О. Вацеби, Х. Куйбіди та М. Тсомпаніс) буде таки радістю. Книга будить живе зацікавлення, розкриває широкі гуманітарні обрії, і це тим важливіше, що підручник начебто орієнтований на “вузьких” спеціалістів – математиків і фізиків. Це фактично перша спроба цілком нового способу впровадження студента у світ “мертвої” латини. Гортаючи сторінки підручника, мимоволі ловимо себе на думці, що то не сторінки, не заняття, а чудові віконця, крізь які зазираємо в такий далекий, а все ж близький нам світ, якому Європа завдячує своїм відродженням.
Як це вдалося авторам підручника? Передусім завдяки їхньому розумінню, що таке латина для неспеціалістів: це не практика вивчення правил і виконання вправ, а власне – ті згадані віконця, які дозволять студентові ступити стежками – до Евкліда, Архімеда, Горація, зрозуміти, що вони, ті постаті, – не там, у давнині, а серед нас (“тут і тепер”); освіта без того стала б просто сукупністю знань.
У підручнику домінує, що дуже важливо, не граматика, не правила, а живий культурологічний матеріал, дуже вдалий і продуманий набір вправ, орієнтованих на рух думки, на зацікавлення, де студент відчуває насолоду саме від процесу розгадування загадки, головоломки (не забуваймо, що латинське слово “ludus”, школа, у його первісному значенні – гра, забава, а грецьке “schole” – дозвілля).
Хотілося б відзначити розмаїття викладеного в підручнику матеріалу. Насамперед – це витяги зі сучасних фізичних і математичних текстів, де студент має знайти слова латинського чи грецького походження – вже тут можна відчути, що без цих античних мов, греки й латини, сучасної наукової термінології попросту б не існувало. Велика пізнавальна роль також у латинських написах Львова, гербах Університету, його факультетів і коледжів, античній архітектурі (без неї складно було б оцінити архітектурну красу нашого міста). Наведено чимало прикладів уживання латинських фраз і висловів у художній літературі. Особливо важливим для математиків і фізиків є скрупульозний аналіз на сторінках підручника наукової термінології. Навіть саме слово “термін” оживає, коли довідуємося, що витоком його є латинське “terminus” – межовий камінь, межа, край.
Латинські переклади Евклідових “Начал” (разом з фрагментом древнього папіруса та сторінкою з нотатками Ісаака Ньютона), уривок з Горацієвого “Поетичного мистецтва” (Горацій, лірик, співець золотої середини, не сперечався з геометром Евклідом, який описував золотий перетин, – це єдиний контекст), фрагмент Ціцеронових “Тускуланських бесід” про Архімеда, біографії Мирона Зарицкого й Івана Пулюя, римський календар (і поруч – львівський “Будинок-календар”), і, знову ж таки, численна та різноманітна наукова термінологія й наукова символіка, що коренями сягає греки й латини, – цей масштабний матеріал творить ту культурологічну канву, у якій покликаний жити homo sapiens – людина, яка не протиставляє стислих наук гуманітарним (згадаймо тут не таку вже й давню дискусію між “ліриками” та “фізиками”). У підручнику не бракує й латинських афоризмів. Вони тут не є додатком для вивчення напам’ять, а радше органічно вписані в контекст підручника; антична афористика, до того ж, єднається з висловами сучасних авторів, що засвідчує тяглість думок, ідей, образів.
Згадане вище розмаїття ілюстративного матеріалу не хаотичне, а підпорядковане одній меті: дати відчути представникові стислих наук (“вузькому спеціалістові”), що таке гуманітарний контекст, завдяки якому кожна з наук набуває свого найглибшого сенсу – служіння добру й людяності.
Заслуговує уваги гарне оформлення підручника. Його хочеться взяти до рук, гортати, переглядати ілюстрації, вчитуватися в нього і далі йти наміченими авторами стежками.
Отож, згадаймо початкову фразу, – “Книгу в руки – й до науки!” Та ба! Дедалі частіше в руках бачимо не підручники, а електронні пристрої для читання. І все ж, беручи до рук саме цей підручник, хочемо вірити, що людина ще довго не розлучатиметься з книжкою, яка не лише є джерелом знань, а й високої естетичної насолоди, книжкою, яка поєднує те, що ніколи не повинно йти врізнобіч: корисне з приємним (utile dulci).
Михайло ЗАРІЧНИЙ,
декан механіко-математичного факультету,
Андрій СОДОМОРА,
професор кафедри класичної філології факультету іноземних мов