Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями.
Іван Франко
З ініціативи кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура 24 квітня 2013 року відбувся урочистий вечір, присвячений постаті Василя Мисика, а також його доробку в українській перекладній літературі.
Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства, роль художнього й наукового перекладу в утворенні й виробленні норм літературної мови – загальновизнані. Українська перекладацька традиція – багатовікова. Наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література – дійові важелі формування нації в умовах бездержавності – ніколи не функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як зберігач духовних цінностей, і як виховний засіб, і як засіб самовираження нації. Якщо у вкрай несприятливих політичних умовах наша література все ж розвивалася в руслі загальноєвропейського літературного процесу, то в цьому велика заслуга художнього перекладу. Слушно писав один із найобдарованіших українських перекладачів ХІХ сторіччя М. Старицький у “Заспіві” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Ґ. Байрона “Mazeppa”:
…Британця пісню голосну
Я переклав на рідну мову,
Щоб неокриленому Слову
Добути силу чарівну.
Коли ж ідеться про ХХ вік, то переді мною – два документи.
У Літературному музеї Г. Кочура в Ірпені серед рукописів М. Зерова зберігається дуже цікавий документ, датований 31 березня 1930 р., – лист голови Кабінету порівняльного вивчення літератур при Інституті Шевченка в Харкові майбутнього академіка О. Білецького до М. Зерова на його київську адресу (вул. Леніна 82, пом. 7) з проханням ознайомитися зі списком творів чужоземних літератур з античних часів до найновіших та, зосібна, використати його при складанні п’ятирічного плану перекладної літератури для видавництва “Література і мистецтво”. У цьому спискові – 246 позицій (чимало з них – багатотомових), поруч більшості з них зазначено прізвище перекладача та стан готовності перекладу. Уся еліта українського перекладу в цьому спискові – М. Рильський, П. Ріттер, В. Свідзінський, М. Калинович, В. Мисик, М. Іванов, Лесь Курбас, П. Карманський та ін. Минуло з цього часу понад 70 років. І почуваєш якусь навіть особисту провину, що значною мірою запланованого в 30-х роках ми дотепер не виконали…
Ось інший документ. Наводжу уривок із тексту телеграми об’єднання українських письменників “Слово“, надісланої з Нью-Йорку 20 грудня 1954 р. до Москви на адресу ІІ Всесоюзного з’їзду письменників: “1930 р. друкували твори 259 українських письменників. Після 1938 р. друкували твори лише 36 українських письменників“
У роки великого терору загинула значна частина духовної еліти нації. Магадан, Соловки, Колима, Воркута, Биківня, Алжир (ні, не держава в Африці, а “Актюбинский лагерь жен изменников родины”), СЛОН (Соловецкий лагерь особого назначения), СТОН (Соловецкая тюрьма особого назначения), Береза Картузька (бо й пілсудчики не дрімали)…. Розстрілювач-рекордсмен Матвєєв, виїзні сесії Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням В. В. Ульріха – ось епізоди нашої пошматованої історії. Цей список можна продовжувати і продовжувати…
Серед тих, хто зникли в тридцяті роки, та згодом все ж з’явилися, належить Василь Мисик. Він був народжений для високого і широкопростірного лету. Як поет він став відомим, коли йому не виповнилося ще навіть 16 років. Його відкрив і благословив на літературну працю Андрій Казка, який учителював у рідному селі Василя Мисика – Новопавлівці на Січеславщині (офіційно – Дніпропетровщині). Підліток (восьма дитина в багатодітній сім’ї) здивував вимогливого вчителя любов’ю до слова, тонким відчуттям ритму, образним баченням світу. Через деякий час він зібрав кілька поезій свого учня й послав Павлу Тичині, який показав ці вірші Миколі Зерову, Павлу Филиповичу, Максиму Рильському. Всі дійшли висновку, що в літературу приходить новий справжній поет. 1923 р. ”Червоний шлях“ надрукував першу поезію Василя Мисика, а 1927 р. вийшла перша збірка його поезій “Трави“. Хоч В. Мисик усе життя писав поезії, у свідомість читачів він увійшов, мабуть, більше як перекладач. Досить рано прокинулося в нього бажання, вірніше, відчуття обов’язку збагачувати рідну літературу перекладами. Саме з цією метою В. Мисик закінчив курси англійської мови при Харківському педагогічному технікумі й таджицький відділ Харківського технікуму східних мов, жив протягом деякого часу серед таджиків. Інтереси В. Мисика були зосереджені, зокрема, на творчості й особистості Роберта Бернса. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик, маловідомий поет із Полтавщини. 1874 р., уже після його смерті, львівський журнал “Правда“ опублікував переклад шедевра Р. Бернса “John the Barleycorn” під назвою “Іван Ячмінь“. 1896 р. І. Франко опублікував у журналі “Житє і слово“ власний переклад обширної статті австрійського дослідника К. Федерна про Р. Бернса і вмістив переклади шести його поезій. В. Мисик прагнув усе глибше й глибше ввійти в синтаксис, синоніміку, ідіоматику англійської мови, зокрема шотландської говірки, та в ментальність шотландців. На відміну від більшості своїх сучасників, які захоплювалися Маршаковими перекладами з Бернса, В. Мисик стверджував, що в перекладах блискучого майстра С. Маршака передано Бернсові образи, назви, ідеї, але нема його шотландської поетичної душі – душа Маршакова. Саме тому молодий поет поставив перед собою завдання дати українською мовою справжнього Бернса. Іншою його мрією були в українському звучанні поезії Авіценни, Сааді, Омара Хайяма, Гафіза, Рудакі, Фірдоусі. 1932 р. вийшла перша перекладна збірка В. Мисика – поезій Р. Бернса. Наступна збірка – його оригінальних поезій – вийшла друком 1958 р, а перекладна – 1959 р. Така довга мовчанка була спричинена тим, що 5 листопада 1934 р. В. Мисика, помилившись, заарештували замість Василя Минка. Він належав до тих, хто витримав Соловецьке п’ятирічне ув’язнення, довгі роки поневіряння в статусі неблагонадійного, згодом – фашистський полон.
Про всі ці проблеми йшлося на вечорі в ущерть переповненій Дзеркальні залі Університету. Присутні з великим зацікавленням прослухали доповідь члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Миколи Ільницького, який був особисто знайомий з Василем Мисиком Про перекладацьку діяльність Василя Мисика розповіла асистент кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура – Наталія Гриців, яка працює над кандидатською дисертацію про перекладацький доробок Майстра. Чимало цікавого було у виступі професора Університету, лауреата Літературних премій імені Максима Рильського та Григорія Кочура – Андрія Содомори. У виконанні студентів факультету іноземних мов та факультету культури і мистецтв звучали оригінальні поезії Василя Мисика та переклади в супроводі відповідних оригіналів. До речі, такі білінгвальні виступи – найкращий спосіб пізнати методичні засади перекладача. На щастя, низка поезій іноземних авторів має по декілька українських перекладів, тому присутні могли порівняти переклади В. Мисика, І. Франка, Г. Кочура, В. Коптілова. Вечір супроводжувала натхненна музика струнного квартету “Фенікс“, що виконав зокрема “Мелодію“ М. Скорика та “Сентиментальну сарабанду“ Дж. Бріттена.
Сподіваємось, щось гарне, душевне запало в душі присутніх, яке допомагатиме їм розуміти глибину Франкових слів:
Якби ти знав, як много важить слово,
Одно сердечне, теплеє слівце!
Глибокі рани серця як чудово
Вигоює – якби ти знав оце!
Роксолана ЗОРІВЧАК,
професор ЛНУ ім. Івана Франка
Фото Олега ВІВЧАРИКА