Відбулася лекція про першого Нобелівського лауреата з літератури, французького поета-парнасця Рене-Армана Франсуа Прюдома (1839 – 1907), знаного в літературі як Арман Сюллі-Прюдом. Життя і творчість поета представляв доцент кафедри світової літератури Ярема Кравець, відомий дослідник українсько-франкомовних літературних взаємин, перекладач франкомовних літератур, ініціатор проекту “Нобелівські лауреати з літератури”, започаткованого ще 2001 р. У лекції (51-й за рахунком) взяли участь студентки групи ІНф-41с Юлія Новіцька і Соломія Ткач, які декламували вірші Сюллі-Прюдома французькою та українською мовами.
У французьку літературу, як розповів доповідач, Арман Сюллі-Прюдом прийшов через технічні студії, навчаючись спершу в престижному ліцеї Бонапарта, щоб здобути фах інженера. Якийсь час працював інженером на заводі Schneider у місті Крезо. Згодом повернувся до Парижа, де взявся студіювати право.
Свої перші поетичні спроби Сюллі-Прюдом читав на засіданні студентського товариства “Conference La Bruyere”. Схвальні відгуки остаточно впевнили його у виборі на користь літературної творчості. Перша збірка молодого поета “Станси і поеми” (Stances et poemes) вийшла друком 1865 р. Збірку високо оцінив авторитетний літературний критик Сент-Бев. Вона мала значний успіх у літературних колах. Саме до цієї збірки входить вірш “Розбита ваза”, який став програмним у вивченні творчості А. Сюллі-Прюдома, його найчастіше цитують шанувальники поетичного слова. Він спричинився до творення прізвиська, закріпленого за Сюллі-Прюдомом, – “поет розбитої вази”. “Розбита ваза” – вишукане метафоричне порівняння, алегорія, символ розбитого стражданнями серця. У поезії Сюллі-Прюдома немає гострого слова, жорстокості, напруження, грізного спротиву, лише легкі відтінки людських почуттів, щирості, проникливості інтелекту, душевні замальовки.
Згодом Сюллі-Прюдом дедалі частіше вдається до трактування наукових і філософських тем, що виявлено у віршованому перекладі твору Лукреція “Про природу речей” (De natura Rerum) 1869 року. У передмові Сюллі-Прюдом докладно проаналізував мислення римського автора й водночас подав ті орієнтири, яких намагався надати власній поетичній творчості. Правда, науки, яким він вірив, не дали чіткої відповіді на запитання, що його хвилювали найбільше; філософія залишає його в непевності: постійні вагання, муки сумління відображають глибинну сутність його серця.
Філософські роздуми поет продовжив у збірці “Долі”, але в ній уже відчутно нове зацікавлення Сюллі-Прюдома – він орієнтується на інтимнішу й суттєвішу поезію, зразком якої є поема “Справедливість”. Вона узагальнила його морально-суспільні пошуки.
Якщо проаналізувати тексти поетичних роздумів Сюллі-Прюдома, то з них випливає ще один висновок – поет не впускає читача у своє життя. Власну чуттєвість, свої переживання й емоції він ховає за узагальненнями, сентиментальною безособовістю, небаченою моральною силою.
Очевидно, саме такі характеристики й аспекти творчості дали підстави Нобелівському комітетові з літератури визнати Армана Сюллі-Прюдома автором, гідним високої відзнаки, і сформулювати його заслуги таким чином: “на знак особливого визнання поетичної творчості, яка свідчить про високий ідеалізм, мистецьку досконалість та рідкісне поєднання сердечної глибини й інтелекту”.
Присудження в листопаді 1901 року Нобелівської премії з літератури Арману Сюллі-Прюдому для багатьох стало несподіванкою, зокрема для тих, хто вважав найімовірнішим претендентом на цю нагороду Льва Толстого. Проте чимало творчих людей виступили на підтримку французького поета, серед них і Сельма Лагерлеф – майбутній Нобелівський лауреат (1909 р.). Таке здивування зумовлене ще й тим, що з 1892 року до дня присудження Нобелівської відзнаки Сюллі-Прюдом майже нічого не надрукував.
Як зазначив Я. Кравець, творчість Армана Сюллі-Прюдома має подвійний аспект. Сюллі-Прюдом – насамперед поет швидкоплинних нюансів почуттів і страждань надто делікатних душ. А з іншого боку – філософ, який оспівував сучасну йому науку й висловлював свої мрії про суспільні перетворення. Він часто поринав у невизначеність та утопію, однак завжди був шляхетним і великодушним.
До українського читача творчість Сюллі-Прюдома дійшла завдяки перекладам Павла Грабовського, Василя Щурата, Миколи Вороного, Марка Вороного, Михайла Драй-Хмари, Миколи Терещенка, Дмитра Паламарчука. Микола Терещенко у своїй антології “Сузір’я французької поезії”, яка вийшла друком 1971 р., помістив переклад чотирьох віршів Сюллі-Прюдома: “Розбита ваза”, “Очі”, “Скеля” і сонет “Майбутнім поетам”. Доповідач Я. Кравець звернув особливу увагу на листування П. Грабовського з К. Паньківським та на очікування видруку поетичної добірки “Долі”, адже йшлося про перші переклади віршів Сюллі-Прюдома українською мовою ще за життя французького поета.
Ганна Кость,
доцент, заступник декана з виховної роботи факультету іноземних мов