Цьогорічна археологічна практика студентів кафедри археології нашого Університету проходила у с. Підгірці Бродівського району Львівської області. Ми досліджували Пліснеський археологічний комплекс, що включає слов’янські та давньоруські пам’ятки: культове місце (кін. VII – Х ст.), слов’янське місто-державу площею більше 400 га, залишки літописного Пліснеська ХІІ – ХІІІ ст., курганний могильник (ХІ – поч. ХІІ ст.) і рештки одного з найдавніших монастирів України – Підгорецького – здавна йменованого Пліснеським, від якого збереглися фундаменти шести різночасових церков кін. ХІІ – поч. ХVIIІ ст.
Зауважимо, що основним завданням польової археологічної практики є формування знань, навиків та умінь у науковому вивченні пам’яток різних категорій під час практичної діяльності в польових умовах, а також донести до студентів розуміння важливості суспільно-історичного та наукового значення збереження й охорони пам’яток археології в непорушеному стані, зокрема фортифікаційних споруд (валів, ровів, бастіонів, кам’яних стін), решток культових будівель, курганів тощо. Велике значення має усвідомлення історії свого народу, нації, держави, яке приходить в процесі практичного дослідження решток пам’яток у землі, під час пошуків відповідей на запитання щодо походження тієї чи іншої археологічної культури, племені чи народності.
Археологічна практика є неможливою без археологічних експедицій, адже лише так студенти можуть зрозуміти, що таке культурний шар, специфіку його залягання відповідно до різних історично-природничих факторів, а також вивчити різні аспекти дослідження культурних шарів та археологічних об’єктів. Під час археологічних досліджень нам вдалося набути практичних навиків:методики знаходження, обстеження, вимірів та орієнтації об’єктів,фіксації і документації археологічних пам’яток, що є невід’ємними вміннями кожного історика. Однак більшість із нас уявляє собі археологічні розкопки на зразок відомих кожному у пригодницьких фільмах про Індіану Джонс чи Лару Крофт. Проте вони не мають жодного зв’язку з археологією. Археологія – це не полювання за коштовними артефактами Передовсім це спроба зіставити археологічні культури з літописними народами. Це кропітка й важка робота, робота, що триває роками. У цьому нещодавно пересвідчився четвертий курс…
Відверто кажучи, завдання,яке постало перед нами, було не з простих, хоча й неймовірно цікавим. Жили ми серед поля в наметах, які впродовж практики стали рідним домом. Через спекотне сонце в наших наметах на надувних матрацах часто з’являлися горбочки, які ми називали “кевінами” (звідки така назва, вже ніхто не пригадає, але прижилась вона дуже і дуже надовго). День розпочинався з того, що ми прокидались близько 7 години ранку, снідали, брали інструменти (лопати, шпателі, щупи…) і йшли на розкоп.
Цьогоріч місцем дослідження стало монастирське подвір’я й урочище “Оленин Парк”. За час проходження практики ми працювали на п’яти розкопах: перший – у межах території сучасного монастиря відкрито залишки трьох різночасових кам’яних монастирських будівель (ХVII, першої пол. ХVIIІ та сер. ХІХ ст.), де віднайдено численний рухомий матеріал, зокрема кахлі та монети; другий – у східній частині урочища “Оленин Парк” виявлено залишки чотирьох об’єктів, серед яких – залишки дерев’яної наземної будівлі кін. ХІІ ст.; три споруди культового призначення (VIІI – кін. Х ст.) та численний супровідний матеріал, у якому значне місце посідає керамічний посуд VIІI – кін. Х ст.; третій – у західній частині урочища “Оленин Парк” відкрито залишки п’яти об’єктів: дві різночасові дерев’яно-земляні оборонні конструкції (Х, та кін. ХІІІ ст.); три споруди культового призначення (VIІI – кін. Х ст.), а також численний супровідний матеріал, серед якого – керамічний посуд VIІI – кін. ХІІІ ст.; четвертий – у південній частині урочища “Оленин Парк” відкрито залишки ритуального об’єкта Х ст. і відповідно керамічний посуд Х ст.; п’ятий – у центральній частині урочища “Середгороддя” виявлено залишки дев’яти об’єктів, зокрема двох заглиблених (Х – ХІ ст.) та двох наземних (ХІІ – сер. ХІІІ ст.) жител, п’ять інгумаційних поховань кін. ХІІ – сер ХІІІ ст.
Тривала археологічна практика для кожної із груп по три тижні. Однак були студенти, які настільки захопились роботою, що не хотіли повертатися додому і залишились на практиці волонтерами ще на деякий час. Поряд із нами у Пліснеську на базі експедиції проходило двотижневе стажування студентів Загребського університету (Хорватія), які ознайомилися з процесом проходження навчальної практики. Дівчата виявились дуже товариськими, тому ми швидко змогли знайти з ними спільну мову (Спілкувались ми “українсько-хорватсько-англійською” мовою)
Але експедиція запам’яталась не тільки роботою! Були й бесіди з ученими, й екскурсії замками (Підгорецьким, Олеським, Золочівським), а також для наших гостей екскурсія Львовом. Ми намагалися показати нашим колегам із Хорватії всю красу та багатство української землі через це місто. Незважаючи на те, що вихідних було лише два, ми відвідали багато цікавих місць, зокрема Шевченківський гай, копальню кави, Високий Замок, прогулялися старою частиною Львова. Особливо вразила дівчат схожість міста з Віднем.
Запам’ятались також і вечори біля вогнища, співи під гітару, спортивні ігри. Неймовірно цікаве літо буде згадуватись і тим, що вперше побачили, як хлопці ліплять вареники. І це була не просто допомога дівчатам на кухні, а справді велике свято для них. Адже, прокинувшись ще “до схід сонця”, вони з легкістю наліпили цілий стіл вареників, чим вразили дівчат. Варто відзначити, що страва вийшла дуже смачною, тому від всіх представниць жіночої статі – подяка за кулінарні здібності!
Особливо запам’ятався вечір знайомства з хорватками, коли ми сиділи біля вогнища, співали українських та хорватських пісень, не розуміючи добре одне одного. Звичайно, спочатку дівчата трохи соромилися співати утрьох, однак почувши наші “Ой служив я в пана” та “Ти ж мене підманула”, з радістю підспівували, адже вчили їх на заняттях хору. Це було дуже приємно чути, бо незважаючи на те, що їхня країна не є сусідкою України, вони намагаються вивчати нашу народну творчість. Звичайно, і нам захотілось вивчити одну з їхніх пісень, але це виявилось важче, ніж гадалось, адже незважаючи на схожість хорватських та українських слів, вимова відрізняється досить сильно. Хоча вже до кінця заїзду (за дружніми посиденьками по вечорах) ми вивчили і не одну їхню пісню.
Згадаємо й про найважливішу частину нашої експедиції – посвяту в археологи студентів першокурсників, яка проводиться, як правило, в кінці нашого заїзду. Цьогоріч свято видалось надзвичайно цікавим. Старшими студентами було підготовлено текст посвяти в археологи, який не розголошується через конфіденційність цієї інформації. Було розпалено чотири вогнища, що надавало цьому вечору більшої пишності та таємничості. З нами посвяту приймали і студентки із Хорватії, які були задоволені тим, що нарешті стануть справжніми археологами, отримавши таке “хрещення”. Спеціально для них посвяту було перекладено хорватською (це звучало як заклинання). І от важливий момент …і лишень легенький удар лопатою відділяв студентів-першокурсників від того, що вони можуть з гордістю носити звання “археолога”. Цієї посвяти не зможе забути ніхто із тих, хто був присутній при цьому дійстві, як і смачних шашликів після неї!
На жаль, після найвеселішого дня – посвяти настав найсумніший – прощання. Практика “пролетіла” для нас з космічною швидкістю. Хоч було трохи і важко, але інтерес до історії долав будь-які перешкоди.
Археологія – це не просто розкопки, лопата та шпатель – це можливість доторкнутися до історії руками!
Мар’яна Партика
та Ярослав Брик, студенти
4 курсу історичного факультету