Одною з найважливіших подій цьогорічного ювілейного Форуму видавців стала презентація у Львівському національному університеті імені Івана Франка видавничого проекту Української Православної Церкви Київського Патріархату “Українська “Палінодія” ХХІ ст.: сучасні переклади спадщини Святих Отців та богослужбової літератури”. Презентація відбулася 13 вересня 2013 року в головному читальному залі Наукової бібліотеки Франкового університету.
Символічно, що саме в рамках ювілейного ХХ Форуму видавців відбувся захід видавничого відділу Церкви, який вперше став учасником міжнародних книжково-мистецьких урочистостей у Львові. Уперше Святійший Патріарх Філарет особисто відвідав і Наукову бібліотеку Львівського національного університету імені Івана Франка. Адже в рамках підготовки культурно-просвітницьких проектів та книгообміну співпраця Церкви з Львівським національним університетом імені Івана Франка має уже тривалу історію. 13 лютого 2008 р., у рамках заходів з нагоди 400-річчя Наукової бібліотеки, тут відбулася презентація науково-богословських видань Української Православної Церкви Київського Патріархату, які були передані до фондів книгозбірні. Тодішній голова Видавничого відділу архієпископ Димитрій (Рудюк), нині – митрополит Львівський і Сокальський, розповів про видавничий досвід 1998-2008 рр., зокрема налагодження співпраці з інститутами Національної академії наук, навчальними та науково-дослідними підрозділами вишів Києва, Чернівців тощо. 15 жовтня 2008 р. під час урочистої академії в актовій залі Франкового університету архієпископ від імені Патріарха привітав колектив Наукової бібліотеки. Упродовж останніх років активно діє книгообмін з Київською Православною Богословською Академією, яка є видавцем низки філософських, історичних, мистецьких та джерелознавчих монографій, збірників матеріалів наукових конференцій та семінарів.
Цьогорічна презентація стала певним підсумком реалізації видавничого проекту Церкви та кількадесятрічної перекладацької і видавничої діяльності Першоієрарха. Не випадковою стала і назва заходу – “Палінодія”, з грецької – “давня пісня, заспівана по-новому” – саме так 1623 р. окреслив свою рукописну працю архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія (Копистенський), саме так концептуально можна було б окреслити і діяльність потужного грона українських православних богословів першої половини XVII ст. – знавців грецької, латинської, єврейської, старопольської та ін. мов, які саме в перекладах, популяризації та переосмисленні духовної спадщини минулих століть вбачали шляхи модернізації сучасного суспільства, визначення його моральних та інтелектуальних пріоритетів. Адже традиції ранньомодерного культурно-національного руху, як окреслив цей процес Михайло Грушевський, опиралися передусім на складний етап неопатристичного оновлення церковної спільноти. Важливими були і тісні контакти львівського та київського духовних середовищ у формуванні нового читацького канону Святих Отців рідною мовою. Зі Львовом тісно були пов’язані духовні перекладачі архімандрит Єлисей (Плетенецький), згаданий архімандрит Захарія, ігумен Філофей (Кизаревич), львів’янином був і перекладач “Бесід” св. Іоана Золотоустого Гавриїл Дорофеєвич. Перекладацькі пріоритети у львівському інтелектуальному середовищі були пов’язані з діяльністю братської школи, де 1591 р. за редакцією Еласонського єпископа Арсенія було опубліковано посібник з грецької та слов’янської мов “Адельфотіс”. До перекладів творів Святих Отців та редагування богослужбових книг вдався і єпископ Гедеон (Балабан) – один з головних ініціаторів літургійної реформи у Київській митрополії, що знайшла звершення у діяльності митрополита Петра (Могили). У розвитку українськомовних богослужбових практик особливою є й новітня доба в історії Львова, де у 1920 рр. плідно працював перекладач Біблії та літургійних текстів професор Іван Огієнко (згодом – митрополит Іларіон). Тут 1922 р. вийшов друком його переклад “Святої відправи Вечірньої і Ранньої”, а 26 березня 1922 р. Божественна Літургія в перекладі православного професора прозвучала українською мовою у Преображенській церкві Львова.
Ініціатором і безпосереднім виконавцем презентованого проекту став сам Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, який багато років свого життя присвятив подвижницькій праці перекладача й упорядника богослужбових видань. Так, користуючись специфікою духовно-релігійного життя у Львівсько-Тернопільській єпархії тодішньої РПЦ, патріарший екзарх, київський митрополит Філарет 1968 р. ініціював видання українського Молитовника, а до початку 1970 рр. здійснив сучасний переклад книг Нового Заповіту, який зміг побачити світ лише 1988 р. “Єпархіальний Вісник”, що виходив у Львові у 1940-50-х рр. завдяки зусиллям ієрарха набув статусу загальноукраїнського видання і був єдиним українськомовним церковним журналом, що виходив в УРСР – “Православний вісник”. Із проголошенням Незалежності України та створенням Помісної Української Православної Церкви відкрилися широкі перспективи для видавничих ініціатив.
У рамках презентованого проекту були представлені усі його головні серії – повний комплекс богослужбової літератури, виданий у період 1990-2000 рр., приурочений до Ювілею Християнства, монографічні видання відомих українських учених – І. Преловської, прот. Ю. Мицика, Д. Степовика та ін., підручники та посібники викладачів КПБА, серійні та періодичні видання, зокрема “Труди Київської Духовної Академії”. Головну частину представлених видань склали близько сотні томів перекладів творів святих отців та Учителів Церкви – понад 20 книг св. Іоана Золотоустого, твори свв. Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ніського, Кирила Єрусалимського, Климентія Александрійського, Афанасія Александрійського, Григорія Палами та ін. Окрасою книжкової колекції є і повне видання “Добротолюбія” – сформованого наприкінці XVIII ст. збірника повчань та правил отців та аскетів християнського Сходу. У видавничій серії відображені й пам’ятки давньої правової думки – Апостольські правила і канони, сформовані у період богословських пошуків та дискусій І тисячоліття. Корпусні видання продовжуватимуться й надалі, розширюючи дослідницький простір української богословської та філософської думки.
Під час відкриття митрополит Львівський і Сокальський Димитрій наголосив на важливості розвитку богословської науки українською мовою як невід’ємному видимому атрибуті єдиної автокефальної Церкви. “Тому, перш ніж перекладати твори Святих Отців, були перекладені Святкові Мінеї, Октоїх, Апостол, Богослужбове Євангеліє, всі необхідні книги”, – згадував митрополит, розповідаючи про активну участь Патріарха у перекладацькій діяльності. Він розповів про організацію роботи Патріарха, відзначив, що навіть у закордонні поїздки Першоієрарх бере з собою перекладні тексти для продовження роботи над ними. Особистий досвід співпраці з головним натхненником проекту митрополит окреслив так: “Відтоді я зрозумів, що працездатність Патріарха набагато більша, аніж нас усіх”. Патріарший намісник, ректор Київської Православної Богословської Академії, митрополит Переяслав-Хмельницький Епіфаній відзначив співпрацю кількох навчальних закладів в організації перекладів, редакторську сумлінність Патріарха. “Переклади увійдуть в історію як основа становлення богословської науки в Україні” – підкреслив ієрарх.
“Важко переоцінити важливість цієї події. Це – підведення певного підсумку, хоча й ще не завершення”, – зазначив у виступі голова Інформаційного відділу Української Православної Церкви Київського Патріархату архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій. Доповідач порівняв цю працю зі здобутками свв. просвітителів слов’ян Кирила і Мефодія та зазначив, що об’єктивна оцінка видавничих заходів Церкви буде дана тоді, коли сучасне українське богослов’я ознаменує “давню пісню в сучасних умовах”, і Церква оживить її у проповідях, повчаннях та повсякденній праці. “А сьогодні – це лише етап, ще одна цеглина в будівлі Помісної Церкви”. Одним із найважливіших здобутків перекладацької діяльності слід вважати переклад Біблії, який здійснив Патріарх.
На суспільному контексті перекладацького проекту наголосив заслужений журналіст України, лауреат Премії митрополита Іларіона (Івана Огієнка) Юрій Дорошенко. “Прикметно та символічно, що презентація богословського, творчого, наукового та літературного доробку Святійшого Патріарха відбувається саме у Львові та безпосередньо у стінах Львівського національного університету імені Івана Франка. Іван Франко мав таку ж працездатність і так само самовіддано клав своє життя на вівтар рідного народу. Івана Франка, як і святішого Філарета, чужинці, а найстрашніше – рідні українці-малороси, не раз намагалися зневажити, оббрехати, змусити відійти з прямого шляху. Іван Франко вистояв і не схибив – служив своєму народові. Патріарх Філарет із твердістю Каменяра, майже за його заповітом “перти плуга”, попри брехливі анафеми, реальні загрози життю, продовжує твердо служити Богові та українському народові. У цьому їх подвижництво. Тут син Донецького краю дуже схожий на сина Галичини”, – наголосив промовець. Серед переваг богословських видань та перекладів Ю. Дорошенко вказав і простоту та доступність мови, легкість стилю, що сприяє популяризації видавничого доробку.
“Ваші Преосвященства, всечесні отці, дорогі друзі! Перше, прошу Вас, викиньте із своїх голів усю похвалу на мою адресу, тому що буде не об’єктивно, якщо ви будете про мене думати те, що говорили”, – розпочав свій виступ Святійший Патріарх Філарет.
“Я хотів би згадати, як почалась ця перекладацька діяльність ще за радянських часів. Коли я став екзархом, перше питання, яке стало переді мною: що ж в Українському Екзархаті є українське? Богослужіння – церковно-слов’янською мовою з російською вимовою, проповідь – російською мовою, крім Західної України, молитовників українською мовою не було, журнал – Львівський “Єпархіальний вісник” – закрили в часи Хрущова, і нічого українського не залишилося. Тому перше, за що взявся, – відновив “Православний Вісник”. Потім, коли став першим секретарем ЦК України Шелест, мені поступила несподівана пропозиція: “Чи можете ви перекласти Біблію на українську мову?” Я кажу: “Можемо, тільки це – велика праця, перекласти всю Біблію. Новий Завіт можемо перекласти швидше”. І нам дозволили перекласти Новий Завіт українською мовою. Я організував невелику групу перекладачів і ми за рік переклали Новий Завіт. Але тут Шелеста зняли, і переклад наш, мабуть, знищили, тому що тоді ж його за прихильність до українського зняли з цієї посади. Але потім, коли наблизилось тисячоліття Хрещення Русі, згадали про цей переклад і видали його 1988 року. І крім того, – молитовник церковно-слов’янський, але з українською вимовою, оскільки в Західній Україні звикли читати молитви. Оце й усе українське, більше нічого українського не було.
Коли постала Українська Православна Церква й утворилася Українська Держава, я поставив питання, раз є Українська Держава, значить, повинна бути й Українська Церква, але автокефальна, незалежна від будь-яких центрів. Якщо не буде незалежної Української Церкви, то Українська Держава довго не протримається. Перший Президент ішов на вибори під гаслом: “Незалежній Державі – Незалежну Церкву!”. Тоді ми провели Помісний собор і одностайно прийняли рішення про утворення Єдиної Помісної Української Православної Церкви. Рішення прийняли, але Москва стала проти, і, як ви знаєте, розділили нашу Православну Церкву на дві частини. Після обрання Патріархом я прийшов до висновку, що не буде Української Церкви, якщо українська мова не буде богослужбовою. Це буде та сама Російська Церква під назвою “Українська”. А для того, щоб була Українська Церква, треба щоб богослужіння відправлялись українською мовою. А богослужбових книг нема – були лише деякі, перекладені ще у 20-ті роки, по них відправляли богослужіння. Переклади були недосконалі, тому перше, за що ми взялись – це переклад богослужбових книг на українську мову, за три чи чотири роки переклали більше двадцяти томів. І тепер наша Церква має і повністю забезпечує богослужбовою літературою всю Україну, навіть греко-католики користуються нашими виданнями.
Далі я звернув увагу – у нас в Патріархії продавалась Біблія російською і українською мовою, в перекладі митрополита Іларіона (Огієнка), і російською беруть, а українською – не беруть. Як же так, українці читають Біблію російською мовою, а не українською?! Поцікавився – мені кажуть: “не зовсім зрозуміло”. Професор, митрополит переклав Біблію, а люди не читають. Тоді й виникло питання – треба перекласти зрозумілою, сучасною мовою, зрозумілою і церковною мовою! …І коли уже у нас з’явилась Біблія, ми її стали розповсюджувати. Друге видання було здійснене разом з Греко-Католицькою і з Римо-Католицькою Церквою, третє видання було уже з протестантами – з Біблійним товариством. Тобто, цю Біблію прийняли всі українські церкви. На сьогодні ми Біблію видали тиражем вісімдесят тисяч, і вона уже майже вся розійшлася.
Далі думаю, ми всі виросли в умовах атеїзму, молодь нічого церковного не знає, до церкви не ходить. Як до них дійти, щоб вони познайомились з християнським віровченням, християнськими обрядами, з Таїнствами? Я прийшов до висновку – треба видати “Закон Божий” українською мовою.
На той час вже був переклад “Закону Божого” на українську мову, але не користувався популярністю. Я взяв його поправив, переробив і вирішив видати великим тиражем, думав – сто тисяч. На сьогодні ми видали книгу тиражем сімсот п’ятдесят тисяч. І ці сімсот п’ятдесят тисяч розповсюдили безкоштовно. Хто хотів – приходив, брав у соборі, по єпархіях, таким чином розповсюдили по всій Україні. Там є все, що потрібно для знання про християнство кожній людині. Це теж велика праця нашої Церкви. Потрібні були великі кошти, і я вирішив, що краще не побудувати два-три храми, але “Закон Божий” роздати всій Україні”.
Окремо Патріарх зосередив увагу на питаннях розвитку та реформування системи духовної освіти. Адже і тут становлення новітньої традиції відбувається у складних умовах подолання усталених та накинених ззовні стереотипів. На чужих джерелах не може творитися національна культура. Звідси й нагальна потреба у нових науково-богословських та джерельних виданнях.
“Що ж це за українська Духовна академія, яка не користується українською богословською книгою? Для того, щоб розвивалось українське богослів’я, треба щоб були творіння Святих Отців. Заглибимось в історію російського богослів’я – воно почало розвиватись тільки тоді, коли з’явились творіння Святих Отців російською мовою. Тоді, з одного боку, з’явились творіння Святих Отців російською мовою, а з другого боку – вплив протестантизму. Петро І “пробив вікно в Європу”, і через це вікно повіяв протестантський дух. Зіткнулись протестантизм і Святі Отці, і під цим впливом російські Духовні академії стали розвиватися, набирати сили. Поки в нас не буде творінь Святих Отців українською мовою, українського богослів’я не буде”.
“Богослів’я – це Божественне Одкровення, і що відкрив Бог, те людина і може знати, тільки своїми словами передавати те, що Бог відкрив”, – наголосив Патріарх Філарет. Саме цього Одкровення навчають Святі Отці та Учителі Церкви, допомагаючи пізнавати єдину Істину Біблії. Втрата духовно-інтелектуального зв’язку суспільства з вченням Святих Отців неминуче призводить до моральної деградації та поділу. “Тому в нас виявилося стільки церков і стільки релігійних напрямів, скільки тлумачень Біблії. Хто керується Святими Отцями, той знає Божественну Істину так, як вона відкрита Богом, а хто керується своїм розумом, той перекручує Божественне Одкровення і заводить людей в оману. Це повинен знати кожен християнин. І ми, слава Богу, уже переклали багато, сімдесят томів, чи й більше, наприклад, твори св. Іоанна Золотоустого переклали повністю. І я думаю, що якщо Бог дасть мені ще життя два роки, то Святих Отців ми перекладемо всіх. Але й це ще не все – ми можемо мати переклад українською мовою, але треба з текстами працювати. Тому ставимо вимоги до аспірантів, що якщо не напишуть за рік 2 науково-богословські статті – не можуть вчитися в аспірантурі. Тому зараз і студенти, які хочуть вчитися, пишуть наукові статті. Крім того, ми хочемо, щоб Міністерство освіти і науки визнало дипломи наших вищих навчальних закладів. Вони перед нами ставлять відповідні умови – щоб у нас були доктори богослів’я і церковної історії. І ця вимога підштовхує нас, тому захистили за рік уже 4 докторські дисертації. Крім того, ми вимагаємо, щоб професори написали українською мовою і видали лекції. Тобто, ми стимулюємо богослів’я українською мовою. Все це разом взяте, приведе до того, що Українська Церква міцно стане на український духовний фундамент, і вороття до старого, до російського – не буде, тому що зміниться нове покоління, зміниться менталітет і духовенства, і єпископату, і віруючих, і тому Москва нехай не зазіхає. Повернення туди не буде! А якщо не буде повернення Української Церкви на північ, то буде Українська держава, і Українська Держава, її утвердження відбудеться тоді, коли вона вступить в Євросоюз! Тому нам треба підтримувати цей напрямок нашої зовнішньої політики. Хоча до політики не маю права втручатись, але, будучи керівником Церкви, розумію, що якщо Україна не буде державою – не буде Української Церкви, а не буде Української Церкви – не буде й Держави Української. Ви бачите, яка зараз іде боротьба Росії за Україну, жорстока боротьба. Я не хочу сказать, що “холодна війна”, але холодом з півночі віє дуже сильно. Тому нам треба входить в Європейський Союз, для того, щоб утвердитися Україні як державі. Якщо ми будемо в Європейському Союзі, то Українська Держава відбулась назавжди. А якщо не вступимо туди, то є небезпека, що з нами будуть боротися, поки не зламають. Але Церква буде молитися і робити все для того, щоб існувала Українська Держава. І на цій духовній основі буде і наша Держава, і наша мова. Ви бачите, який наступ на українську мову ведеться, ви, вчені, знаєте: немає мови – немає нації. Нам кажуть, що російський, український, білоруський – “єдіний народ”, не визнають нас нацією, але саме українська мова дає нам можливість утвердити нашу українську свідомість, нашу українську історію, нашу українську культуру. Ви знаєте, як перекручується історія. Ми створили також церковний науково-дослідний інститут для вивчення правдивої церковної історії, Владика Димитрій є головою цього науково-дослідного інституту, який, думаю, принесе нам багато користі”.
“На життя нам треба дивитися з оптимізмом – за прогнозами деяких науковців Україна через 50 років буде найбільшою європейською державою, підстави для цього є, і нехай Господь благословить за наші великі страждання”, – підсумував Предстоятель.
В обговоренні проекту взяв також участь політик і громадський діяч, завідувач кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Ігор Держко. Відзначивши інтеграційну роль християнства в історії Європи, він визначив роль і значення українського видавничого проекту як важливого етапу в збереженні Західної цивілізації, де поруч із грецькою філософією та римським правом як головними творчими компонентами сьогодні відчувається брак саме християнського духу.
Проректор Львівського національного університету імені Івана Франка Мар’ян Лозинський від імені Ректорату висловив подяку Святійшому Патріархові за цінний дар Науковій бібліотеці та можливість особистого спілкування. “За все своє життя не пригадую такої лекції, таких зворушливих, щирих слів, які я почув від Вас. Від глибини душі і серця Ви говорили нам, якою має бути Україна, якою повинна бути Українська Церква, яким має бут український народ. І він таким буде!”. Проректор відзначив, що отримана література стане неоціненним скарбом для студентів, аспірантів, викладачів Університету, порівняв досвід екуменічної діяльності Патріарха Філарета зі співпрацею митрополитів Андрея (Шептицького) та Іларіона (Огієнка). На згадку про зустріч проректор подарував Патріархові перший том “Енциклопедії Львівського університету” і висловив сподівання на зустріч Святійшого Патріарха з викладачами та студентами Університету в Актовій залі.
Подяку за проведену зустріч висловив і декан історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка професор Роман Шуст. “Коли будівничий зводить будівлю, він найперше думає, який закласти фундамент. Цим фундаментом і одним з наріжних каменів організаційної структури Церкви є ця література”. Декан відзначив величезну працю, вкладену у реалізацію видавничого проекту, висловив подяку за продовження традиції комплектування книгозбірні, що колись забезпечувала потреби і теологічного факультету, українськомовним ресурсом. Професор Роман Шуст порівняв доробок Патріарха в галузі богослів’я з працею “патріарха історичної науки” Михайла Грушевського, зазначивши, що обоє заклали підвалини розвитку української духовності, науки та державної традиції. На знак особливої поваги проф. Р. Шуст від імені Товариства судововишнянців “Рідне місто” імені Тадея Дмитрасевича вручив Патріархові ювілейну медаль, відкарбовану з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Руси-України у Судовій Вишні – на батьківщині відомого українського аскета і полеміста ченця Івана (Вишенського). Це – один із п’яти примірників унікального карбування. Декан також висловив сподівання на зустріч академічної спільноти з Патріархом, зазначивши, що йому вдається сказати і зробити те, чого не можуть політики.
На завершення презентаційного заходу Святійший Патріарх висловив подяку Ректоратові Львівського національного університету імені Івана Франка за багаторічну співпрацю, відзначивши його Благословенною Грамотою, а колектив Наукової бібліотеки – медаллю з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Руси-України. Усі презентовані видання були передані до фонду Наукової бібліотеки.
У рамках презентації у головному читальному залі Наукової бібліотеки було розгорнуто виставку унікальних рукописів і стародруків XVI-XIX ст., що відображають головні етапи формування перекладів богословської спадщини І тисячоліття. Учасники заходу могли побачити рукописні тексти святих Єфрема Сирина, Іоанна Ліствичника, авви Дорофея та ін. В експозиції були представлені унікальні зразки давньої житійної літератури, а також перші видання перекладів творів Святих Отців, здійснені в Україні, зокрема Київське видання “Бесід” св. Іоанна Золотоустого. Серед унікальних експонатів – списки “Палінодії” архімандрита Захарії (Копистенського), Правила св. Василія Великого арабською в’яззю 1745 р., першодруки Острозької Біблії 1580 р. та польськомовного перекладу Біблії єзуїта Якуба Вуєка 1599 р.
У презентаційних заходах взяли участь представники Університету, а також інших науково-освітніх, науково-дослідних і бібліотечних установ Львова. Серед гостей презентації були відомі письменники та громадські діячі – Лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький, секретар Національної Спілки письменників України Сергій Грабар, народні депутати Арсеній Яценюк, Ігор Васюник, Степан Кубів, політолог Олег Медвєдєв та ін.
Василь Кметь, директор НБ ЛНУ ім. Івана Франка