“Артист повинен виступати!” – наголошує Оксана Мельничук, керівник Народного дівочого хору “Ліра” Львівського національного університету імені Івана Франка. Таке колективне переконання стимулює працювати не лише над звучанням і зіспіванністю хору, але й дає поштовх відкривати нові сцени, шукати нових глядачів, доносити ідею та своєрідність української чуттєвої пісні тим людям, які бачать сенс у пісенному мистецтві, зокрема хоровому. Більшість наших виступів відбувається у Львові, у рамках університетських і міських заходів, проте це не дає підстав говорити про територіальне замкнення пісні, адже вона лунає далеко за межами України.
Греція…Саме цю сонячну країну підкорювала “Ліра” у вересневі дні, коли рідний Львів уже готувався до осінньої пори…
Ми хотіли подорожувати, а Оксана Йосипівна, як завжди, перетворила це бажання в реальність, адже щоб організувати подорож за кордон великим колективом, потрібно докласти чималих зусиль, наматись прорахувати можливі труднощі…Та що б там не було, врешті-решт, Греція стала реальною, коли після важкої дороги ми ступили на землю невеликого містечка Неос Мармарас. Міжнародний танцювально-музичний етнофестиваль на березі Егейського моря тривав упродовж тижня, з 17 до 22 вересня. Серед чотирнадцяти учасників – колективи з Греції, Болгарії та України. Нашій “Лірі” пощастило вибороти перше місце серед вокально-хорових колективів!
Теплий тиждень промайнув швидко, але приємне поєднання спільного щастя й особистої душевної рівноваги ще більше згуртувало колектив і додало впевненості у важливості улюбленої справи…
Оксана МЕЛЬНИЧУК (диригент хору “Ліра”):
“Наша пісня завжди була одним із духовних символів української державності, а коли її ще й з любов’ю та натхненням пропагує українська студентська молодь, ми можемо бути спокійні за майбутнє нації…Треба розуміти, що Україна буде доти, доки звучатиме, а, головне, цінуватиметься її пісня! Це справді так, адже українська історія сприймається цілісно, вона не може існувати без прекрасного мистецького обличчя.
“Ліра” вже мала нагоду популяризувати самобутню красу хорового мистецтва на сценах Польщі, Чехії та Австрії, але Греція стала своєрідним відкриттям. Насправді хорові фестивалі та конкурси, тим паче якщо вони мають статус міжнародних, є дуже потужними стимулами для професійного зростання. Адже надзвичайно важливо й корисно усвідомлювати свою затребуваність. Хори повинні розуміти, що їх багато та їх хочуть чути. Справжні перемоги не даються легко, за кожною з них – місяці репетицій, але якщо колектив розуміє свою мету, то шлях до неї завжди супроводжує гордість!”
Ірина БУРБИЛО (учасниця хору):
“Мандрівки з “Лірою” завжди стають особливими, куди б ми не вирушали – чи то в сусідній Люблін, чи кудись далі, “за тридев’ять земель”. Радієш, що саме ці люди поруч із тобою заспівують, традиційну при перетині кордону, пісню “Бай-бай, мила!”. Остання наша подорож до Греції стала унікальною і не лише через відмінності в кліматі й ландшафтах. Участь в одному із фестивалів на березі Егейського моря в маленькому містечку, залишила незабутні враження: повний місяць і шум припливу, підбадьорююча усмішка Оксани Йосипівни на сцені, уроки танців від болгарських колективів і рідна “Ліра”… Ми були щасливими!”
Софія ПЕЛЕХ (учасниця хору):
“Греція дуже красива країна з неповторними пейзажами, кришталевим морем, гарячим піском і привітними жителями… Дуже тішусь, що я відкрила для себе цю особливу частинку світу! А головне, що в такому райському куточку ми співали, робили те, що найбільше любимо і що приносить нам задоволення. Без сумніву, місце проведення фестивалю зіграло свою роль, адже коли стоїш на сцені, за декілька метрів від безкрайого моря, в якому відбивається вечірнє місто, то подих перехоплює, а серце виповнює якесь особливе тепле відчуття. Вдихнувши на повні груди тепле повітря ми розпочали співати рідну українську пісню… Такі моменти зближують та дають упевненості, що попереду в “Ліри” ще багато подорожей і нових перемог…”
Ірина ЛАЗУРКЕВИЧ (учасниця хору):
“Коли 1925 року біженці з турецького острова Мармара засновували на грецькому півострові Ситонія прибережне містечко біля двох гір: Ітамос і Траґуделі (співоча гора) – мабуть, назва останньої для перших поселенців не видавалася символічною. Зрештою, і сьогодні цю символіку мініатюрний курорт на майже три тисячі корінних жителів згадує, напевно, лише в час проведення музичних фестивалів, як-от етнофестиваль за кубок Неос-Мармарасу. Які відчуття переживає учасник? З одного боку, музичне свято на березі моря просто неба у вечірню пору нагадує мало не середньовічний карнавал. З іншого – це виняткова можливість бути свідком переплетення кількох культур і в цій атмосфері відчути ту особливо загострену на чужій землі гордість за “своє”.
Красу потрібно сприймати цілісно: природа Халкідік, грецькі оливки, піщаний пляж, який плавно пірнає під виняткової чистоти морський шельф, запах прянощів, ритми Еллади і постійний фоновий шум відпочинкового міста – усе це елементи загальної картини вражень, яку справедливо все ж увінчує момент виконання української пісні на фестивальній сцені міжнародного рівня. Тоді вже не ставиться під сумнів символічна назва недалекої гори Траґуделі, адже в той момент кожен присутній підтвердить: вона справді співала нашим ехо.
Оксана ЛІСНА, учасниця хору