Архиєпископ-емерит УГКЦ Любомир Гузар зустрівся зі студентами й викладачами юридичного факультету, які 17 жовтня у Дзеркальній залі нашого Університету організували презентацію його аудіокниги “Суспільство і закон”. Декан юридичного факультету, професор Андрій Бойко, представляючи електронне видання, поділився особистими враженням від прослуханої книги, виокремив важливі кореляції Божого закону й людської поведінки, паритету права та інтересів людини, на яких акцентує увагу Блаженнійший Любомир Гузар у “Суспільстві і законі”. Відповідаючи на запитання, Любомир Гузар щиро й однозначно в книзі стверджує, що одностатеві шлюби є неприродними, а “права людини повинні відповідати природі й призначенню, оскільки лише міжстатеві шлюби забезпечують гармонію та відтворення суспільства”. Андрій Михайлович зацитував Блаженнійшого, коли йшлося про проблему вибору людини, якщо світські закони суперечать Божому: “Треба чинити так, як велить закон Божий! Любомир Гузар наводить приклад монахів, які під час ІІ світової війни переховували єврейські сім’ї. Вони порушували закони нацистської держави, але діяли згідно закону Божого”. А приклад поведінки Йосипа Сліпого, який загинув за переконання, невинно засуджений та ув’язнений, слугує взірцем смирення людини у прийнятті кари.
Поважний гість, який неодноразово спілкувався з нашими студентами, традиційно запросив присутніх до діалогу. Блаженнійший з усмішкою запевнив, що хоче почути запитання, бо якби він мав звичайну лекцію, то розповідав би те, що цікавить його особисто, а так – скористається з нагоди “розповісти про те, що цікавить молодь”. Питання студентів і викладачів торкалися найрізноманітніших тем – від використання природних ресурсів до коркондату (договір між державою та Церквою). Перше запитання зі зали щодо видобутку сланцевого газу на теренах Львівщини було несподіваним для Блаженнійшого. Любомир Гузар відверто зізнався, що не може дати компетентної відповіді на це запитання, бо знає про проблему на рівні пересічного обивателя, але наголосив на тому, що до цього питання треба підходити обачно й глибоко розуміти наслідки таких розробок, стежити за думками експертів і фахівців.
Проректор Мар’ян Лозинський поцікавився, якими особистими враженнями ділився Папа Іван Павло ІІ про Україну. Любомир Гузар запевнив, що вони були дуже позитивними, й “Іван Павло ІІ дякував за нагоду побувати в Україні”. Пригадав львівський дощ під час зустрічі Папи з молоддю на Сихові. “І всі стояли!, – усміхаючись розповідав Блаженніший, – а після повернення до Риму на площі св. Петра дощ налякав людей, і вони ховали від нього хто куди міг. Тоді Папа нагадав, що у Львові люди не рушились, вони не ховалися від дощу”.
Оскільки переважали в залі студенти-правники та юристи-практики, то багато уваги вони зосередили на проблемах верховенства закону, суддівської етики, суду присяжних і справедливості міри покарання, також не обминули увагою й питання хабарництва. Згадуючи особистий досвід, Блаженнійший розповів про пошанування вчителів і викладачів американським суспільством. А в Україні, на його переконання, окрім того, що вчителі не отримують належної платні, їх неналежно поважають. “Коли я був студентом, то нам на думку не приходило давати хабаря, а вчителям їх вимагати”, – згадував Блаженнійший. Відповідаючи на запитання: “чому викладачі не повинні брати, а студенти давати хабарі?”, він ствердив, що лише законом цій проблемі не зарадимо. Оскільки це суспільна проблема, то вона повинна врегульовуватися на рівні розуміння й ставлення у суспільстві. “Якщо цього не станеться, то нема ради – готуйте гроші”, – резюмував він.
Далі ми подаємо пряму мову Архиєпископа-емерита Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузара, згрупувавши її за тематичними блоками.
Про верховну роль закону, законотворців і довіру до суддів
Право повинно створювати можливості для людини реалізувати основне її покликання й призначення – творити добро. Закон створює благо для всіх. Це вказівка, як поводитись і навіть як думати, тому вимагає серйозного опрацювання.
З нашої історії можна виділити поодинокі обдаровані постаті, які вміли побачити закон у різних аспектах його змісту, цілей, можливостей реалізації. Церква має своє канонічне право. Церковне законодавство також потребує фахівців, які напишуть корисні для суспільства закони. Є такі закони, що народжуються, бо є уточненням Божого закону. Але поза тим, церковне законодавство вимагає делікатного трактування. Ми – у темному періоді. Сьогодні Церква повинна мати більше впливу на загальне законодавство. Чому немає впливу? Бо нема правників, які б конкретно, корисно, зрозуміло пристосували Закон Божий до світського законодавства. Розходиться не так у фахівцях, як у богонатхненних людях, які б уміли від Церкви пропонувати закони. Я особисто не знаю ні в православній, ні в католицькій Церкві блискучого законодавця-мислителя, який вміє створити закон так, щоб ніхто не сумнівався в його доцільності й вартості.
Я дуже вболіваю за репутацію суддів. Народ ставиться до них із малою пошаною. У суспільстві треба зробити так, щоб поваги до них було більше. Роль суддів у суспільстві є важливою, на них лежить велика відповідальність. В Америці на початку юридичного сезону прийнято правити Червону месу. Це символічна назва Богослуження, яка символізує і колір суддівських мантій, і водночас є кольором-символом Св. Духу. Він повинен зійти на суддів, коли вони приймають свої рішення. Підняти й утвердити авторитет суддів необхідно. Кожна врятована душа для України і для професії – це дуже важливо.
Про позбавлення волі як метод перевиховання
Це складне питання. Ціль позбавлення волі – покарання. Воно мало би бути також засобом, щоб злочинець переосмислив свої вчинки. Покарати когось шляхом того, щоб позбавити його свободи – це дуже серйозно. Для одних – це стане вищою школою злочинства, але для інших – можливістю замислитись: “чому я тут опинився?”, часом переосмислення. Є практика, вивірена роками в багатьох державах, яка дає людині час застановитись і виправитись. Тому повторний злочин суворіше карається.
Про єдність апостольської церкви
Процес переговорів про об’єднання має кращі й гірші моменти. Він рухається за кривою лінією – то спад, то піднесення. У житті так є, не може бути безперебійного однакового насичення. Ці моменти чергуються. Але остаточно потрібно прагнути первісної єдності. Ми поділенні через нашу людську неміч. За часів рівноапостольного Володимира ми були єдиними. Тепер призвичаїлися до такого поділу, який нам вигідний. Ми не є затривожені до глибини серця тим поділом. Ми не прагнемо єдності. Радо б її бачили, якби вона була. Але що ми готові зробити, чим пожертвувати, аби між нами була повна єдність? Якщо ми прагнемо, то готові до жертви. Наразі поділ приймаємо як прикру, але вже звичну форму життя. Ми не перейняті бажанням подолати ці поділи. Єдність – дар від Бога, але цей дар ми повинні випрацювати! Факт поділу повинен заставляти щось робити, щоб позбутися його. Це серйозний виклик – намагатися бути однією церквою, бо без прагнення єдності нічого не буде. Чи можливо об’єднатись – так! Чому? Бо це – Божий закон!
Про сурогатне материнство
Я не є обізнаний у тонкощах проблеми. Церква намагається зберігати природні форми. Медицина за останні десятиліття надзвичайно стрімко розвивається, вона відкриває нові можливості. Церква ледь встигає дати моральну оцінку таким процесам.
Про входження України до ЄС
Ми маємо дивитись на Європу критично й не повинні брати поганий приклад. Коли ми зближаємося з ЄС, не зобов’язані приймати законодавство, яке противиться нашому сумлінню. Українці зацікавлені в природних цінностях, а не в усьому, що діється в Західній Європі. Наприклад, французький парламент прийняв закон про одностатеві шлюби. Проти цього протестував французький народ. Причиною морального заломлення є те, що Франція досі переживає французьку революцію. Народ протестував, бо розуміє християнські вартості, на яких виросла Європа. Коли ми об’єднуємося з Європою, то робимо це як люди, які мають, знають і захищають свою традицію. Український народ зберіг традицію, тому для нас шлюб можливий лише між чоловіком і жінкою, міжстатевий. У Західній Європі ми завжди знайдемо людей, які дотримуються дивних для нас переконань. Але треба обережно й розумно підходити до справ, відкрито дивитись на речі. В Україні, скажімо, дозволений аборт, а є країни Європи, де він заборонений. Ми повинні обирати те, що є насправді духовною цінністю, мати в цьому тверду позицію і не запозичувати поганого. Критично розглядати можливості й приймати лише духовні вартості.
Про роль моральних авторитетів у нашому суспільстві
Ними можуть бути державні мужі, науковці, педагоги, яких суспільство вважає взірцем для наслідування. Колись у моїх шкільних підручниках були короткі історії про добрих людей. Змалку діти поглинали історії про добро. Треба звернутися до рівня сім’ї: для дітей батько й мати повинні стати найпершими моральними авторитетами, потім вчителі, далі – духовенство. Кожен із нас повинен бути прикладом для інших. Людина, яка побачить добрий приклад, надихається. Є люди в кожній громаді визначні, пам’ять про них жива, їхня поведінка – приклад вірності, служіння народові тощо. Кожен із нас повинен мати приклад доброти, справедливості й добра.
Про примус і насильство щодо людини у процесі виховання
Батьки виховують дитину, вони її люблять. Найважливішим у процесі виховання є любов. Любити – не значить дозволяти робити все. Ні! Любити – це бажати добра. Найбільше щастя – усвідомлювати, що тебе люблять. Для кожного з нас важливо знати, що мене люблять: батьки, виховники, духівники, громада… Коли ми відчуваємо, що хтось нас любить, ми готові прийняти напучування. Бо я знаю, що це роблять з любові до мене. Отже, межа примусу пролягає доти, доки людина відчуває, що це робиться з любові до неї, задля її добра. Навіть кара, якщо вона зроблена в дусі любові, вона припустима. Не можна примушувати робити те, чого людина не розуміє. Нашим обов’язком щодо ближніх є любов. Якщо вони відчувають нашу любов, то дорога є широкою і вона веде до добра.
Про цінності, яких потрібно дотримуватись, аби бути доброю людиною, добрим християнином
Необхідно усвідомити, що належить до визначення доброї людини, християнина й намагатися так жити і чинити. Треба працювати над собою. Усвідомити те, які дари отримані від Бога, які нагоди є в житті, як їх використати? Люби Бога, люби ближнього свого – досить виконати це. Сповняй свій обов’язок перед народом і державою. Не треба високих філософій. При допомозі батьків і вчителів пізнаємо добро, а далі його треба чинити. Це життєве завдання, яке вимагає праці, завзяття, але воно дає результат.
Про майбутнє України
Я не знаю, що нас чекає. Знаю лиш одне: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Будемо працювати – все буде добре. Будемо чекати – нічого не матимемо. Відповідальність наша. Раз ми свідомі громадяни – усе залежить від нас. Кожен із нас повинен працювати у своїй царині. Бог дав нам свободу робити добро. Люди інтерпретують, що нібито бути вільним – це робити, що хочеш. То є неправильно. Ми маємо право й повинні робити добро.
Анастасія КОНИК
Фото Олега ВІВЧАРИКА