Я прочитав майже всі книжки професора А. Содомори. І кожна з них – особлива, своєрідна залежно від мети і поставлених автором завдань, від обставин і часу творення.
Свого часу я вже наголошував, що професор А. Содомора творить завжди: коли читає, пише, перекладає з іноземних мов, думає, жартує і сміється, коли в дорозі, ходить просто Львовом і спостерігає. Результатом такої праці є його книга “Сльози речей”, назва якої навіяна словами античного Вергілія. Вона дорога і особлива для її автора та сприймається небайдужим читачем як незвична милозвучна гармонія словесних картин письменника та його серця.
Читаючи книжку із захопленням як звичайний філолог-германіст, аж ніяк не можу уникнути, щоб не відреагувати на неї своїм відчуттям і лаконічним словом. На мою думку, це унікальний витвір її автора, його чутливості та духу. Книжка звучить камертоном тепла й доброти художнього слова А. Содомори. На початку хотів би ще зауважити, що цю книгу треба вміти читати. Тут важливі не тільки слова, а й тонке чуття автора, яке читач має вміти відчувати. Інакше в читача складеться лише поверхневе, часткове враження. Я йду шляхом відчуття, тому оцінюю написане по-своєму.
У своїх новелах, образках і психологічно-філософських улюднених медитаціях письменник повертає нас до душі, а слову повертає давно втрачену його реальність. Читач багато відкриває для себе світлих і темних сторін життя самого автора й інших людей. На одній сторінці книжки вражають заплакані очі та фотель пана Дучака, на другій – розмовляє тихий дощ, на інших – прислухаєшся до мертвих тиш, зачаровуєшся разом із автором красою нашого міста, бачиш його темні та світлі тіні. У словесних картинах відчуває і бачить читач наше минуле й сьогодення: картини самотніх і хворих людей у міському просторі, тепер зрубаної, колись живої акації, загубленої на білому снігу жіночої рукавички, Гончих Псів, ніжні й болісні відчуття Шарика, улюднений образ налітного сивого вітру, що гортає сторінки книг. Вражає словесний пасаж, в якому відчуваєш і уявляєш собі бачену й згадану автором драбинку, “по якій спинається до сонця вазонова квітка”. Образи “світу міжвіконня”, “мертвої сови, що розділила долю безлічі інших речей на стриху”, “отець в дорозі, у мікроавтобусі”, “вивіз людей в товарняках”, чутлива магія його порівнянь, порівняння протилежностей між каменем і словом, їх єднання – “різьблені у камені слова”будять у читача з тонкою психологією глибокі асоціації та емоції, ведуть його до глибокого пізнання наших реальностей в усіх їхніх проявах.
Увагу чутливого та спостережливого письменника привертають “камінь, який був деревом”, львівські вулиці, по яких він ходить, львівські кам’яниці з цікавими латинськими надписами й сюжетами, у яких він бачить зображення сільських трударів, пори року з їхніми атрибутами, чує давній голос плит, якими ступає голос, який спонукає його, перекладача й ученого, до вирішення перекладацьких проблем, зокрема в його пошуках належних відповідників при перекладі, тощо. Ремінісценсії античної філософії та літератури (Сенека, Овідій, Вергілій, Гомер, Евклід, Лукрецій). Характерні для А. Содомори тонка манера сприйняття реальностей нашого життя, елегійна тональність його письма, улюдненість книг і словесних образів, уміння побачити в речах чи в їхніх окремих деталях щось важливе для людського життя, ведуть письменника й ученого до глибокого пізнання життя в його світлих і темних проявах, створюють у цілому на вишуканому лінгвально-лінгвістичному рівні різнобарвну мозаїку його таланту, знань, творчості, піднімають письменника, поета, перекладача й людину на високий рівень професійності, надають його ідеям та образам особливого звучання, роблять самостійного, ні від кого і ні від чого незалежного, завжди скромного, порядного та заклопотаного А. Содомору незвичним, особливим, унікальним і кличуть ученого до освоєння нових тем. Усе це чутливі символи нашого повсякденного життя, які викликають його пластику.
Уявні речі й картини доповнюють зображення реального світу, збагачують задум письменника. У книзі кожна її частина, об’ємна чи мініатюрна, кожна деталь цікава й особлива, служить добрим стартом для вільного просторового та темпорального лету думки, відчуття й емоцій читача. Тонкі психологічні спостереження письменника переливаються у його глибокі філософські медитації світорозуміння. До серця змальованих картин веде читача гарна чуттєва стежка автора, із завжди несподіваними акцентами (бо що ж то за мова, чи навіть поезія у прозі без акцентів!) Читаючи книжку на мить зупиняєшся думками, заглиблюєшся у змальовані словесні образи та їх пластику й зачаровуєшся на мить тонкістю світосприймання письменника, поета, перекладача, філософа й у цілому науковця.
Тонкі людські настрої та почуття, картини природи: усе, що живе й смертне торкається серця письменника і поета.
Як художник своїм улюбленим пензликом, так і А. Содомора своїми вишуканими улюдненими словами логічно розвиває один словесний образ у наступний, викликаючи в читача пластику зображуваного. У словесних картинах постійно присутні вічні теми А. Содомори – теми простору й часу. Майже кожна фраза у книжці закликає до добрих вчинків, які можуть слугувати добрим взірцем у звичайній людській поведінці. А улюднені словесні картини завжди символізують щось світле й темне в нашому житті. Елегійна тональність письма професора А. Содомори живе і в його поезіях, й у прозі. Тому автора книжки по праву називаю також поетом у прозі, який творить у світлі слова й добра. Численні змістовні фотографії цілком логічно ілюструють і доповнюють словесні образи.
Книжка проймає душу, почуття, розум до їх глибини, якщо її правильно читати. Як добре радив, сказавши з іншого приводу лівійсько-американський філософ, поет і письменник Халіл Жибрен “читайте” – а я додав би ще цю “книжку і перечитуйте її, бо істина знаходиться не тільки в її рядках, а також і між ними” – я доповнюю – і під ними. “Читайте добре, бо все, що належить нащодень, тут є” – додаю – й назавжди.
Мій лаконічний відгук на книжку не є рекламою для її продажу, вона цього не потребує. Про свою вагу і місце в людському житті вона заявляє сама. Відгук є сконцентрованою щирою реакцією чутливого читача на прочитане.
На початку грудня відзначають день народження професора А. Содомори. Публікація цього відгуку на його книжку буде скромним подарунком із цієї нагоди. Бажаю професорові А. Содоморі, крім довгих здорових років на шляху його земної мандрівки, ще подальших успіхів у його нелегкій справі улюдненої творчості.
Ярослав ГАВРИЛИШИН,
доцент кафедри
німецької філології
Фото Анастасії КОНИК