Європейський вибір був зроблений Україною одразу з проголошенням державної незалежності. Національна самоідентифікація як європейської держави була задекларована ще 5 грудня 1991 р. у “Зверненні до парламентів і народів світу” у зв’язку з підтвердженням на референдумі Акту проголошення незалежності України.1 Законодавче закріплення європейська мета отримала в схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою основних напрямах зовнішньої політики України2, в яких зазначалось, що укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом – до повного членства в цій організації. (Одразу варто зауважити, що у цьому випадку й часто у засобах масової інформації термін “асоційоване членство в ЄС” вживається помилково, оскільки стосовно відносин із третіми країнами (не членами організації) такої форми членства установчі договори Європейського Союзу не передбачають, а мова йде про встановлення відносин асоціації, як особливої форми поглибленого співробітництва з Європейським Союзом).
Тема європейської інтеграції знаходиться в центрі уваги вітчизняних науковців, чиї ідеї щодо місця і ролі України в сучасній Європі склали основу Стратегії інтеграції до Європейського Союзу 1998 р. Здійснений українськими вченими аналіз євроінтеграційних процесів дозволив визначити практичні кроки зі створення передумов набуття членства в ЄС, що їх було викладено в Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.
Парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (2012 р.) і підписання якої ми очікуємо на саміті Європейського Союзу в Вільнюсі у листопаді 2013 р., знаменує собою початок нового етапу взаємин України і наднаціонального інтеграційного утворення. Угода про асоціацію як безумовний пріоритет євроінтеграційної політики нашої держави є орієнтиром у відносинах Україна – ЄС. У цьому контексті слід зауважити, що асоційоване партнерство виходить далеко за межі простого регулювання торговельних відносин і стосується тісної економічної співпраці та широкомасштабної фінансової допомоги країні, з якою ЄС уклав таку угоду відповідно до ст. 217 Договору про функціонування ЄС. Встановлення преференційних відносин і відповідна гармонізація законодавства асоційованих держав із правом Євросоюзу є центральним елементом асоціації, хоча й сама Угода про асоціацію закладає інституційні засади співпраці фактично в усіх сферах взаємного інтересу. Ця угода може зіграти роль каталізатора внутрішніх реформ, успішна реалізація яких наблизить Україну до вступу в ЄС. Це вимагатиме від української сторони активної позиції задля того, аби використати переваги, що надаватиме Угода.
Отже, нині Україна стоїть на рубіжній лінії, перетин якої означатиме перехід до нової якості відносин з ЄС – перехід від партнерства до асоціації. Угода про асоціацію з ЄС включно з поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) є документом стратегічного значення для розвитку України. Угода закладає нову основу для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, яка підкріплюватиметься потужною інституційною базою і відповідатиме європейським очікуванням українців. Хоча, як слушно зазначає О. Стрельцова, “договірна практика ЄС свідчить, що між укладанням із третьою країною угоди про асоціацію та отриманням такою країною статусу кандидата у повноправні члени цього міждержавного об’єднання немає прямого правового зв’язку. Тобто асоціація може бути як сходинкою до членства в ЄС, так і його альтернативою”3. Проте послідовна й ефективна імплементація її механізмів має створити міцний базис подальшого сталого політичного та економічного розвитку нашої держави, основу стратегії реформування усіх ключових сфер і впровадження європейських стандартів з метою підвищення якості життя населення України, захисту фундаментальних прав особи. В основі політичної асоціації закладено зближення позицій України та ЄС з усіх питань міжнародного порядку денного, забезпечення безпосередньої участі України в політиках, агенціях та програмах ЄС, спільність дій з метою забезпечення інтересів національної безпеки Української Держави. Таким чином, політична асоціація України з Європейським Союзом спрямована на посилення європейських позицій України і на виконання пріоритетних стратегічних завдань зовнішньої та внутрішньої політики України. З огляду на це особливої важливості набуває питання вибору інструментів практичної реалізації Угоди про асоціацію, або змістовного наповнення відносин, в тому числі в рамках спільних органів, які передбачені цією Угодою. Наділення органів асоціації компетенцією приймати обов’язкові для сторін рішення підвищить ефективність їх діяльності в контексті асоціативних відносин. Через це можуть бути вирішені два принципово важливих питання розширеної взаємодії між Україною та ЄС: Україна отримає можливість брати участь у прийнятті рішень в євроінтеграційній спільноті в тих сферах, які становлять для нас безпосередній інтерес; з іншого боку посилиться рівень залучення Євросоюзу до здійснення перетворень в Україні.
Угода про асоціацію України з Європейським Союзом – головний пріоритет зовнішньої політики нашої держави
Формула економічної інтеграції передбачає створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС на основі чотирьох свобод (вільного руху товарів, капіталів, послуг і працівників), спрямованої на поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу. У майбутньому Угода про асоціацію та її торговельна частина, які передбачають широкомасштабну адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, мають стати запорукою не лише для подальшого відкриття ринків, але й для утвердження в Україні стабільного та привабливого бізнес-середовища.
Продовження візового діалогу, зафіксоване в Порядку денному асоціації, передбачає перспективу відміни віз для громадян України, хоча для цього необхідно виконати певний перелік умов, пов’язаний з безпекою документів (біометричні паспорти), протидії нелегальній міграції, забезпеченням громадського порядку та безпеки в Україні, а також виконанням зобов’язань у сфері зовнішніх відносин.
Серед актуальних питань, які є спільними для інтересів нашої держави та ЄС, перше місце за важливістю посідає енергетична безпека, роль якої останнім часом суттєво зросла. У час, коли енергетичні ресурси стали одним з найефективніших методів просування геополітичних інтересів окремих країн, питання стабільності їх поставок займає перше місце у порядку денному багатьох країн Європи. Україна, яка є на сьогодні головним транзитером російського газу до країн ЄС, зацікавлена в підтримці своєї репутації як надійного постачальника-транзитера ЄС у цій царині. Приєднання України до Європейського Енергетичного співтовариства, що відбулося 24 вересня 2010 року, вимагає від українського уряду комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в Угоді про асоціацію.
Важливе значення у відносинах ЄС та України має безпековий вимір співробітництва. Сенс входження України до колективних структур безпеки на Європейському континенті полягає в тому, щоб бути активним учасником європейської безпеки та мати реальні безпекові гарантії. Україні важливо реагувати на ерозію міжнародно-правових механізмів гарантування безпеки та брак надійних гарантій міжнародної безпеки нашої держави, що ставить її у ситуацію вакууму безпеки4. З огляду на це вважаємо, що завданням розвитку сучасної вітчизняної міжнародно-правової доктрини стосовно участі в міждержавних союзах є ґрунтовне наукове опрацювання покращення моделі забезпечення безпекової складової політики нашої держави.
Розглядаючи пріоритетні напрямки доктрини міжнародного права України стосовно міждержавних союзів, додамо, що євроінтеграційна політика – чи не єдиний напрям зовнішньої політики України, що має ознаки сталості й неперервності. Без перебільшення можна зазначити, що становлення сучасної України упродовж останніх 20-ти років відбувалося під помітним впливом ідеї європейської інтеграції. Український шлях до Європи – складний і неординарний, тому здебільшого не витримує порівнянь та аналогій, але тим він і цінний5.
Євроінтеграційний процес передбачає здійснення глибоких перетворень в Українській Державі, утвердження в ній демократії та верховенства права, модернізацію політичної системи задля захисту прав людини, формування цілісної демократичної ідентичності українського суспільства, поширення сучасних технологій політичного й економічного менеджменту, закріплення України як конкурентоспроможного гравця на світових ринках. Сила Європейського Союзу полягає у привабливості та зрозумілості його спільних цінностей та ідей. Партнерство між Україною та ЄС, як відомо, повинно ґрунтуватися на спільних цінностях та інтересах, чинниках підтримки миру, стабільності й процвітання в Європі. Оптимальний шлях до безпечного світу пролягає через зміцнення довіри на основі таких спільних цінностей.
Повноцінна інтеграція України в європейський політичний, правовий, економічний і гуманітарний простір – це реалізація національних інтересів. Тому міжнародно-правова наукова доктрина і прийняті на її базі документи чітко декларують, що європейська інтеграція є головним пріоритетом української зовнішньої політики.
* * *
Певний внесок у формування та реалізацію євроінтеграційної міжнародно-правової доктрини України здійснює упродовж уже 10 років, створена однією із перших у державі, кафедра європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, яка здобула у цій сфері заслужений авторитет серед вітчизняних і європейських центрів міжнародного та європейського права.
У рамках відповідних спеціалізацій, які користуються особливою популярністю в студентів, та науково-дослідних тем кафедра європейського права проводить значну навчальну, наукову, експертно-аналітичну, нормо- проектувальну й інформаційну роботу в сфері реалізації стратегії інтеграції України з Європейським Союзом.
Михайло Микієвич,
професор, завідувач кафедрою європейського права
––––––––––––
1 Право України. – 1992. – №1. – С. 5.
2 Постанова Верховної Ради України “Про основні напрямки зовнішньої політики України” № 3360-XII від 2 липня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №37. – Ст. 379.
3 Стрельцова О. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом: передумови, проблеми і перспективи // Право України. – 2012. – № 3-4. – С. 92.
4 Ризики європейського інтеграційного проекту: виклики та можливості для України / І. В. Клименко, І. В. Ус. – К.: НІСД,2012. – 88 с.
5 Копійка В.В.Євроінтеграція як стратегія розвитку України / В. В. Копійка // “Незалежність України в глобалізованому світі: вектори XXI століття”, міжнар. наук. конф. до 20-річчя незалежності України (2011;Київ)Збірник матеріалів…, 22 серпня 2011 р.; упоряд.: Я. А. Жаліло, С. О. Янішевський. – К.: Нац. ін-т стратегічних досліджень, 2011. – С. 166.