Присвоєння високого наукового ступеня – Doctor Honoris Causa – вшановання професора Міланського університету Джіованні Броджі Беркофф – однієї з найвидатніших європейських славістів, зокрема україністів, науковця, яка глибоко вивчає україністику в загальноєвропейському масштабі. Щоб оцінити науковий подвиг професора, яка етнічно не має нічого спільного з українцями, – зосередьмося на історії нашої культури та мови – основних чинниках формування політичної нації. Важко сказати, з чиєї вини (та, мабуть, і ми не безгрішні) протягом століть наш нарід був позбавлений державності, а отже, мова та культура не мали державного захисту і вдома перебували на маргінесових позиціях. Та в страшному ворожому вирі ми встояли, подібно скелі, вижили завдяки здоровому народному кореневі, завдяки самопосвяті й ентузіазму багатьох відданих, талановитих, жертовних громадян. Згадаймо пророчі слова Патрона Університету:
Діалект чи самостійна мова?
Найпустіше в світі се питання.
Міліонам треба сього слова,
І гріхом усяке тут хитання…
…Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови.
І записали, навіки записали. Та ще крутішими, ще “крутойдучішими” були стежини україністики у світі. Славістика загалом розвивалась повільно. Так, першу славістичну кафедру у Великобританії засновано в Оксфордському університеті лише 1900 року. Донедавна україністика як окремий напрям світової славістики майже не існувала. Так, в Італії першу кафедру україністики було створено в Римі лише в XXI віці. Тож у таких умовах русоцентризму й русоцентричних міфів та ще досить сильного панславізму розбудовувати україніку – справа нелегка, а цьому присвячує значною мірою свої наукові пошуки професор Броджі. Саме Конгрес, з нагоди 1000-ліття хрещення України, що відбувся 1988 року в Равенні, зустріч із дуже поважними українськими дослідниками, професорами Ігорем Шевченком та Омеляном Пріцаком вперше розбудили в пані Броджі зацікавлення Україною, українською культурою та мовою. Чимало посприяв цьому наш незабутній Ярослав Ісаєвич, з яким вона вперше зустрілась на Першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у липні 1989 року. Пройшов деякий час, і науковець усвідомила, що, працюючи досить довго в славістиці, вона не звертала належної уваги на українську націю, її культуру та мову. Отже, вивчати Україну стало своєрідним інтелектуальним викликом для неї, стимулом для глибинних досліджень у цій сфері. Це означало відкрити для себе новий світ, майже цілком замовчуваний у славістичних студіях, перемогти в собі і в оточенні русоцентричний напрям, що довго домінував і деякою мірою й тепер домінує в європейській славістиці. Відтак 1992 року засновано “Італійську асоціацію україністів”. Пройшло менш, ніж чверть століття важкої напруженої праці. Сьогодні ми вшановуємо науковця, яка, окрім своїх поважних досліджень у галузі русистики та полоністики, здобула світове визнання як одна з найвидатніших європейських україністів.
Професор Броджі-Беркофф – лінгвіст, філолог у найглибшому розумінні цього слова. Досконало володіє вісьмома мовами, серед них – українською, добре знає ще чотири мови.
Великим набутком україністики є проникливі дослідження професора Броджі-Беркофф з української медієвістики, епохи бароко, культурологічні дослідження доби гетьмана Івана Мазепи. Певним внеском у європейське шевченкознавство є її шевченкознавчі праці, зокрема розвідка про Шевченків вірш “Ой чого ти почорніло…”, у якій науковець розглядає цей шедевр у контексті “Кобзаря” як єдиного твору. Загалом особливістю наукових праць професора Броджі є те, що кожне явище вона досліджує в контексті подібних явищ в інших культурах і націях і до того ж розглядає їх як рівновартісні, рівноправні. Так, у колективній монографії 1996 року “Барокова література в слов’янських країнах” професор є автором розділу про російську літературу, де вона обґрунтовує позитивний вплив українського бароко на російське.
Помітна діяльність професора Броджі як людини невичерпної ініціативи й організаторського хисту до наукового життя, зокрема проведення симпозіумів, конференцій, присвячених українській тематиці, з обов’язковим друкуванням матеріалів виступів, хоча б в Урбіно 1984 року “Історіографія в період ренесансу й бароко”, там же 1990 року “Середньовічна спадщина в період бароко”, 2007 року – культурологічна конференція про Київ і Львів. У центрі інтересів професора Броджі – україністика як складова славістики, а також своєрідності розвитку, основні тенденції та перспективи в умовах інтелектуального відтоку зі Східної Європи. У цій діяльності, у цих працях переважають не швидкоплинні сентиментальні почуття, а обґрунтований науковий світогляд, наприклад, критика українського комплексу жертви, недооцінювання власної нації або ж її заслуг.
Пані професор має безпосереднє відношення до більшості україноцентричних подій в Італії. Так, 14 вересня цього року, у 692-у річницю від смерті Данте Аліг’єрі, терцини “Божественної комедії” вперше зазвучали українською мовою в старовинній равенській базиліці Сан Франческо, при якій великого поета поховано. Професор кафедри перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка Максим Стріха презентував тут свій щойно виданий львівським видавництвом “Астролябія” переклад дантового “Пекла”. Це видання стало наслідком понад 20-річної праці перекладача та водночас відомого фізика, доктора фізико-математичних наук, президента Українського фізичного товариства. Із фаховою оцінкою перекладу виступила під час презентації професор Джованні Броджі. На її думку, попередній версії Євгена Дроб’язка притаманний певний “академізм”, а версія Максима Стріхи значно краще передає уявлення про могутню, вулканічну, часом ще неусталену мову Данте. Не випадково видавництво “Астролябія” обрало для ілюстрування цього перекладу незвичні для багатьох гравюри Густава Доре, створені за канонами й приписами XIX століття, а мініатюри зі старовинного сієнського кодексу 1440 року, у яких живе дух Середньовіччя. Презентація перекладів поеми Данте різними мовами триває в Равенні з 1995 року, українська стала сорок сьомою мовою, якою в Сан Франческо пролунали дантові терцини. Звісно, наш номер міг би бути й “вищим”: адже перші українські переклади Данте, що належать перу Володимира Самійленка, львівський часопис “Правда” опублікував у 1892–1896 роках. 36 терцин першої пісні “Пекла” І. Франко переклав приблизно 1878 року, але опубліковано їх було значно пізніше – 1955 року.
Сьогодні ми вшановуємо поважного науковця й водночас дуже сердечну людину, яка постійно дарує навколишньому середовищу промінчик людського тепла. Студентка нашої кафедри – кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура – Тетяна Савчин одержала від Італійського центру Університету стипендію на навчання в Італії протягом певного періоду, і від неї знаю, як сердечно ставиться пані професор до студентів, ділиться з ними всім, включно зі своїм помешканням.
Те, що професор Броджі дала згоду стати почесним доктором нашого Університету, і те, що наш Університет вшановує пані професора цим званням, – безперечно, дуже позитивні явища для зміцнення контактів між Італією та Україною, між філологами-славістами різних країн. До речі, це не перша відзнака для Джованні Броджі в Україні. З 2003 року професор – іноземний член НАН України, з 2011 року – почесний професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
Роксолана ЗОРІВЧАК
професор, завідувач кафедри
перекладознавства і контрастивної лінгвістики