Пам’ять про героїв, які полягли за волю народу, за незалежність держави є святою для нації. Військові меморіали є своєрідними формулами, знаками ідентичності. Вшановуючи 1 листопада полеглих борців, ми пам’ятаємо про їхні: нескореність духу, відданість ідеї, готовність віддати життя за ідеали, обов’язок перед новоствореною державою – стояти за її волю до смерті. Вічна шана, потреба вклонитись їхнім могилам зібрала академічну спільноту нашого Університету на Меморіалі вояків УГА й УСС, що на Янівському кладовищі.
Листопадовий чин був початком створення Західноукраїнської Народної Республіки. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Львів, а протягом дня услід за ним уся Галичина, перейшли до рук української влади. Здобувши владу в краї, її треба було втримати. Розпочалася визвольна війна з польським окупантом. Про її перебіг, результати та наслідки розповів завідувач кафедри новітньої історії України Олексій Сухий. Феномен Листопадового зриву, рішучість і самовідданість січового стрілецтва професор поставив у приклад сучасникам.
Вітер розвівав синьо-жовті прапори, мерехтіли запалені лампадки, три священики у спільній молитві за душі померлих відправили чин поминальної панахиди. Отець Ярослав Чухній, звертаючись до присутніх, наголосив на тому, що сучасне покоління повинно пам’ятати та бути гідним жертви, принесеної за нас, за те, аби наше майбутнє було спокійним, щоб кожен із нас перейнявся цією відповідальністю, тим криком душі за волю свого народу, за добробут. “І якщо людина не навчиться від тих, хто тут спочиває приносити жертву свою в любові, ту, про яку говорить Христос, – застерігав отець Чухній, – не знаю, чи матимемо добре майбутнє”. Він закликав кожного, хто стоїть на цій “благословенній землі, набратися Духа”. “Сила, яка йде з цієї землі, – надзвичайна. Тому так нищили власне це місце, – переконував отець, – але все, що відроджується, живить майбутнє. Дай нам, Боже, щоби пам’ять історична про ці події боротьби за волю так горіла в нашому серці, щоби ми без найменшого страху завжди були готові себе пожертвувати за майбутнє свобідної Української Держави!”
Влада і польських, і радянських окупантів боялася військових меморіалів. Тому могили вояків виорювали з землі, де вони знайшли вічний спочинок. Наші студенти-першокурсники з розповіді поета, громадського діяча Ігоря Калинця довідалися про традицію вшанування військових поховань у передвоєнному Львові та за часів радянської влади. У 30-х роках минулого століття створенням меморіалу УГА й УСС займалося Товариство охорони військових могил, яким керував Бронислав Янів. Він помер ще до ІІ світової війни і похований на сусідньому полі. На Зелені свята й 1 листопада до військових поховань на Янівському й Личаківському кладовищах сходилося багато людей. Переважно це була молодь – пластуни й гімназисти, церковні хори, громади. Попереду дівчата несли тернові вінки, що дуже дратувало польську поліцію. На цвинтарях, окрім панахиди, співали патріотичних пісень, декламували проникливі вірші. За це окремих учасників походів заарештовувала польська поліція. Радянські вандали цілковито сплюндрували поховання. “Спершу вони засадили могили кущами та деревами, які їх руйнували. Так намагалися на деякий час заглушити ті хрести, а лише на початку 60-х років знайшлися відважні люди, які вирубали кущі, прочистили гущавини, обрубали дерева й побачили страшну картину. Хрести були розкидані, деякі шматки цих хрестів висять у металеві капличці. Але люди приходили, насаджували барвінок і червоні маки, а коли знаходилися відважні священики, то були тут відправи. Однак недовго це тривало, бо з’являлися “воронки”, хапали людей, розганяли. Аж одного дня, це було 1971 року, почали перекопувати могили, над ними з’являлися нові поховання. Деякі громадські діячі забили тривогу. Але після арештів із ними та з бажанням тих львів’ян, які хотіли зберегти поховання, ніхто не рахувався. Увесь цвинтар був перекопаний! На ньому з’явились нові поховання”, – згадував Ігор Калинець. Він також розповів про відбудову сучасного меморіалу за часів національного відродження кін 80-х – на поч. 90-х років, про титанічну працю людей, які відшукували в архівах документи, за світлинами відновлювали могили й вели переговори з родинами щодо перепоховання тих людей, яких заховали поверх стрілецьких могил. На щастя, громадським діячам вдалося відродити військовий цвинтар УГА й УСС на Янівському кладовищі. На Личаківському – одна братська на Марсовому полі, на місці зруйнованих стрілецьких могил.
Наші меморіали, пам’ятники та церкви вже не нищать окупанти й загарбники, але їх може зруйнувати наше безпам’ятство чи байдужість. Аби цього не сталося, треба плекати традиції. Зокрема й традицію пошанування пам’яті Січових Стрільців 1 листопада. Коментуючи університетський похід до Меморіалу Січових Стрільців і УГА на Янівське кладовище, проректор з науково-педагогічної роботи Звенислава Мамчур наголосила: “Ця традиція в Університеті започаткована 2005 року. У такий спосіб ми вшановуємо молодих героїв Листопадового чину. Зазвичай першокурсники разом із наставниками, деканами, заступниками, адміністрацією Університету йдуть великою колоною. Таким чином усі студенти принаймні раз побувають на цьому Меморіалі. Вони багато знають про Листопадовий зрив, про ЗУНР, а коли власними очима побачать ці могилки, прочитають написи “Невідомий стрілець”, то душа стискається від болю. Я бачу, як вони з очима повними сліз запалюють лампадки і пов’язують стрічки. Цим хлопцям, пам’ять яких ми вшановуємо, було 16-19 років, тобто це фактично ровесники студентів. Мені видається, що саме той момент є дуже важливим у вихованні, бо запам’ятається на все життя. Похід із прапорами, квітами, вінком, коли разом іде університетська спільнота, це цікаво для першокурсників. Відбувши віче та панахиду, вони розходяться додому з враженнями. Впевнена, що вдома вони можуть розповісти про це батькам, а згодом і своїм дітям. Студентам теж цікаво почути, як люди відновлювали цей меморіал і як вдалося зробити таке місце слави та пошани. Я сподіваюсь, що ця традиція в Університеті прижилася й залишиться на багато років”.
Нагадаємо, що цьогоріч у річницю проголошення ЗУНР до університетської громади в поході та вічі пам’яті долучились студенти і викладачі інших львівських навчальних закладів, а саме: Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Національного лісотехнічного університету України, Львівського державного університету фізичної культури, ліцеїсти Ліцею імені Героїв Крут та салютна команда і військовослужбовці з роти почесної варти Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, представники ЛОДА та Львських обласної і міської рад: Ірина Романів, заступник голови Львівської обласної державної адміністрації, Ярослав Качмарик, депутат Львівської обласної ради та заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів.
Під час віча пам’яті героїв пролунали “Коли ви вмирали” М. Гайворонського, “Сміло, други” С. Людкевича, “Не пора” І. Франка у виконанні Народної чоловічої капели “Прометей”. Актор Навчально-професійного театру “Просценіум” Університету продекламував поезію Б. І. Антонича “Слово про полк піхоти”.
Студенти нашого Університету, шануючи подвиг Листопадового чину, здійсненого їхніми ровесниками 95 років тому, є спадкоємцями волелюбності та відваги. Віримо, що, аби втілити ідеали свободи та єдності України й виконати свій обов’язок перед державою, наші студенти докладуть усіх сил, знань, умінь, ідей, творчої енергій у її розвиток і розбудову.
Анастасія КОНИК
Фото Олега ВІВЧАРИКА
Іван Вакарчук,
заслужений професор ЛНУ ім. Івана Франка:
Листопадовий зрив 1918 р. засвідчив перед світом, що українська нація невмируща. Ця подія сколихнула приспану десятиліттями мрію нашої нації про відновлення Української Держави, а її герої, тисячі молодих людей, серед яких були й студенти, викладачі та випускники Львівського університету, залишились у пам’яті українців як символ незламності духу. Їхня самопосвята та відвага служать нам взірцем для наслідування.
Нинішнє покоління має запричаститися величчю наших славних предків, щоби бути їхніми гідними спадкоємцями.
Відгомін минулого спонукає нас звертатися до джерел відродження нашого народу, що має свою багатовікову історію, однією із яскравих і водночас трагічних сторінок якої були події Листопадового зриву 1918 р.
Не забуваючи, про чин і честь героїв, ми щорічно вшановуємо світлу пам’ять усіх тих, хто ціною власного життя виборов нам право бути українцями в незалежній державі.