“На Аскольдовій могилі поховали їх…”
П. Тичина
17 лютого 2011 року в актовій залі ЛНУ ім. Івана Франка відбувся вечір пам’яті героїв бою під Крутами “Вони пішли в безсмертя”.
Про трагічні події січня 1918 року на станції Крути розповіла присутнім доцент кафедри новітньої історії України Галина Боднар, назвавши цей бій “символом патріотизму і жертовності у боротьбі за національну ідею”.
“Там, під Крутами, загинули юнаки, які кров’ю купили часточку свободи своєму народові. Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме серед нашого народу, з нашою свободою на довгі віки”, – виголосив у своєму виступі студент історичного факультету Назар Ільницький.
Ведучі вечора – Святослав Стецик та Юлія Неділько – згадали імена школярів, гімназистів і студентів, які віддали свої життя заради України. Вечір доповнили музичні композиції у виконанні Народної чоловічої хорової капели “Прометей”, гурту “Ноти Бена” Центру культури та дозвілля Університету та юнаків із Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, в яких оспівується приклад самопосвяти юних хлопців на жертовнику нації.
Прес-центр ЛНУ ім. Івана Франка
Dulce et decorum pro Patria mori!
Солодко і гарно вмерти за вітчизну – каже латинська приказка. Цю сентенцію з певністю можемо застосувати щодо юнаків, які загинули під Крутами. Велике щастя згинути так, у боротьбі – не дезертирами, не нейтральними, не змішаними в юрбі страхополохами, які, немов безплатні пасажири, силкувалися прослизнути в нову епоху української свободи. Там, під Крутами, загинули юнаки, які кров’ю купили часточку свободи своєму народові. Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме серед нашого народу, з нашою свободою на довгі віки!
На жаль, у широкого загалу українців немає розуміння ваги жертви юнаків під Крутами. Мало є українців, котрі свідомо пишалися б належністю до української нації. Парадокс, але навіть серед сучасних українських можновладців немає єдиної думки щодо перебігу цих трагічних подій, згадки про Крути вилучають із шкільних підручників. Якась дивна, нічим не виправдана рабська покора, а може, страх змушує нас ставити чужі інтереси й чужі справи вище за найсвітліші моменти своєї історії. Чужинець у час неволі зумів переконати нас у нижчості нашого походження, культури.
Частково провина – і на нас. Уміємо нарікати, що недоброзичливці на наших рідних землях фальшують нашу історію, а самі не раз своєю байдужістю, незнанням, чи з якихось особистих або партійних тенденцій допускаємо ці перекручення.
На жаль, без огляду на фактично встановлену зафіксовану правду про Крути, упродовж уже майже століття на нашу ганьбу й зневагу несвідомі чи безграмотні люди з року в рік повторюють уперту, настирливу неправду. Негативні плоди цих переконань пожинаємо досі.
Тривають дискусії, чи варто називати Крути українськими Фермопілами, що бій під Крутами не мав жодного стратегічного значення, а його трагічна розв’язка блідне після тих численних жертв, яких невдовзі зазнала Україна.
Можна погодитися, що жертви, принесені на вівтарі самостійності України, перевищують саму жертву Крутів. Але це ще зовсім не виправдовує того, що Крути не були українськими Фермопілами і що називаючи їх так, допускаємося “перебільшення”. Пам’ятаючи про юнацький ідеалізм, який був у ті часи притаманний українській молоді, можемо стверджувати, що Крути стали для нас чимось більшим, ніж Фермопіли, перетворившись на своєрідний культ посвяти Україні.
Бій українських хлопців проти знавіснілих більшовицьких загонів мав для подальшого перебігу української революції епохальне значення. Він став українською національною Голгофою, від якої струснулося сумління всіх прошарків населення України. З прикрої і болючої воєнної поразки Крути стали джерелом національної непереможності, давши приклад самопосвяти на жертовнику нації. Для молоді тоді, тепер і в майбутньому серед основних вартостей завжди на першому місці була і буде власна нація, її добро, честь і слава.
Слава Україні!
З виступу Назара Ільницького,
студента історичного факультету,
на вечорі пам’яті, присвяченому героям
бою під Крутами 1918 р. “Вони пішли в безсмертя”
Фото Олега Гордійчука