У листопаді 2013 року виповнилося 105 років від дня народження Григорія Кочура, майстра українського слова. Майстра – і однаково його служителя, адже «слово» та «голос» набувають у творчості Григорія Кочура мало не сакрального значення. І цілком закономірно, що особі та спадщині такого плідного діяча присвячують семінари, збірники статей і наукові конференції.
Звісно, не могла не вшанувати сто п`яту річницю від дня народження патрона кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура. Спільно з Літературним музеєм Григорія Кочура, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, Науковим товариством імені Шевченка, Академією наук вищої школи України, Львівський національний університет імені Івана Франка виступив співорганізатором V Всеукраїнської конференції «Григорій Кочур і українське перекладне письменство», що відбулася у Львові 22-24 листопада 2013 р.
Хоча це вже не вперше Кочурівська конференція відбувалася в Університеті, але розмах її цього року був особливо широким. Організатори зібрали безперечно «зоряну» плеяду доповідачів, виступи яких відбулися в рамках двох пленарних і чотирьох секційних засідань. Це, зокрема, Марія та Андрій Кочури, Олександр Чередниченко, Максим Стріха, а також лауреати літературної премії імені Григорія Кочура – Андрій Содомора, Роксолана Зорівчак, Всеволод Ткаченко та Роман Гамада. Головувала на засіданнях, як звично, професор Роксолана Зорівчак, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура, а також найбільший сподвижник кочурознавства як окремої дисципліни в рамках перекладознавчих наук.
Перший день конференції розпочався пленарним засіданням із доповідями Марії Кочур, Максима Стріхи, Олександра Чередниченка та Роксолани Зорівчак, а також круглим столом, де відбулося обговорення бібліографії «Українське перекладознавство ХХ сторіччя», яку уклав Тарас Шмігер. Під час доповіді на тему «Євроінтеграція «по-Кочурівськи», або деякі сторінки літературних зв`язків України 1960-1970-х рр.» Марія Кочур вперше оприлюднила листи Ігоря Костецького до Григорія Кочура, розповіла про листування Григорія Порфировича з Юрієм Тарнавським, Оксаною Соловей і багатьма іншими українськими діячами, яких доля розкидала по всьому світу.
Максим Стріха, виголошуючи свою доповідь на тему «Данте в українській літературі: розвиваючи ідеї Григорія Кочура», детально розповів про історію перекладу «Божественної комедії» Данте українською мовою, наголосивши на впливі цього геніального італійського автора на українських поетів і перекладачів.
Олександр Чередниченко звернувся до питання українсько-романських перекладацьких відносин у критиці і бібліографії Григорія Кочура. Роксолана Зорівчак, присвятила свою доповідь Шевченкіані Григорія Кочура, заакцентувавши увагу присутніх на питання, які порушував Григорій Кочур як дослідник цієї теми.
Під час круглого столу, що відбувався у рамках конференції, розгорнулася дискусія переважно навколо новоукладеної бібліографії «Українське перекладознавство ХХ сторіччя» Тараса Шмігера, а також йшлося про значно ширші перекладознавчі та літературознавчі проблеми. Багато пролунало ідей і пропозицій щодо подальшого розвитку історії перекладу як окремої галузі, а також як частини процесу загального опрацювання сучасних і минулих здобутків перекладознавства та перекладу.
Про необхідність потужної бази для роботи в галузі історії українського перекладу також говорив Максим Стріха, запропонувавши користатись сучасними здобутками інформаційних технологій і створити універсальний перекладознавчий портал. Таким чином, як відзначив Максим Віталійович, перекладачі та науковці зможуть тісніше співпрацювати та краще комунікувати одні з одними, а це якісно змінить масштаб їхньої діяльності.
Під час секційних засідань обговорювали постать Григорія Кочура як культуролога, його діяльності як теоретика й історика перекладу, особливостями перекладацького методу, а також питанням текстології у вивченні його перекладацького доробку. Кожна секція включала від п`яти до семи доповідей, а паралельно із секційними засіданнями проходила відкрита лекція Максима Стріхи для студентів першого курсу кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.
Під час другого пленарного засідання прозвучала доповідь Всеволода Ткаченка «Найперше – музика у слові!», а також звіти голів секцій. Проаналізувавши численні переклади відомої «Осінньої пісні» Поля Верлена, Всеволод Ткаченко окремо торкнувся проблем сучасних перекладних публікацій і зробив висновок: «Культуру рими треба рятувати». Цілком погоджуючись із Всеволодом Івановичем щодо проблем, які існують у сучасному поетичному перекладі, а також із Максимом Стріхою, який днем раніше відзначив потребу інтегральної студії перекладу та фахової критики, зауважимо, що ситуація не надто драматична, адже маємо, наприклад, чудові версифікаційно переклади з Райнер Марії Рільке Мойсея Фішбейна, що вийшли 2012 року, переклади з Юліана Тувіма Маріанни Кіяновської, що з’явились навесні 2013 року, а щорічна премія для перекладачів поезії та есеїстки «METAPHORA» засвідчує невпинний інтерес сучасних українських перекладачів саме до римованої поезії.
Цікавим був також і виступ Тетяни Дитини, яка представила результати опитування, метою якого було визначити, що пересічні громадяни знають про перекладачів і наскільки цікавляться особою перекладача, вибираючи книжки для читання.
Окрасою конференції стала урочиста академія, під час якої студенти декламували поезію дванадцятьома іноземними мовами та її українські переклади. Як завжди, цілком унікальною та особливою була така можливість почути різномовні вірші в оригінальному звучанні.
І заключним заходом цьогорічної конференції «Григорій Кочур і українське перекладне мистецтво» став круглий стіл – обговорення нового перекладу Дантової «Божественної комедії» (частина перша – «Пекло») пера Максима Стріхи. Крім розповіді про історію українських перекладів «Божественної комедії» і перекладацький метод Максима Стріхи, прозвучали також уривки з оригінального тексту Дантового «Пекла» в парі з новим українським перекладом, а також із незакінченого ще перекладу «Чистилища». Що особливо важливо та цікаво – розповідав про проблеми перекладу та перекладацький метод сам Максим Віталійович, а отже всі присутні мали можливість осягнути процес творення та перекладацького пошуку зсередини.
Творчий пошук – пошук правильного голосу, вірної інтонації та вірного слова – це суть життя і роботи кожного перекладача. Видатний перекладач, Григорій Кочур упродовж усього творчого життя шукав слóва, з багатьох іноземних мов на одну – рідну. Недарма «багатоголосим монологом» самого Кочура» називає його переклади Марина Новикова у передмові до «Третього відлуння», а сам Кочур неодноразово звертався до теми «Слова» та «Голосу» (які в його розумінні часто синонімічні) у власній поетичні творчості. Згадаємо, до прикладу, вірші Григорія Порфировича зі збірки «Інтинський зошит. Вірші 1945-1953 років», де особистісні переживання дуже тісно пов`язані з переживаннями творчими, переживаннями «пошуку слова та голосу». Провівши все життя у такому творчому та науковому пошуку, Григорій Кочур залишив по собі неймовірну за цінністю та обсягами спадщину, яку ще вивчатиме не одне покоління перекладознавців, літературознавців, критиків і культурологів.
Наталія Дьомова,
аспірант кафедри перекладознавства
і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура