Про складність дослідження заявленої у цій назві теми писав ще у 30‑і рр. літературознавець і перекладач І. Дубицький у розділі “Відгуки про Шевченка в мовах голяндській, еспанській, портуґальській, каталонській, фінській, естонській та інших” з XV тому (“Шевченко в чужих мовах”) повного видання творів Тараса Шевченка 1938 р. І. Дубицький зазначав: “… не дивлячись на те, що в Південній Америці, яка в більшості говорить еспанською мовою, живе доволі численна українська еміґрація, досі наш великий поет не проникнув до того, такого великого своїм простором, культурного світу. Ми не знайшли в Південній Америці еспанських перекладів із Шевченка, хоч можна вже знайти в деяких південно-американських містах, що виказують більше скупчення нашої еміґрації і вулиці названі іменем Шевченка, а з другого боку, трудно припустити, щоб національні свята в честь Шевченка, влаштовувані кожного року нашими еміґрантами, залишалися без ніякого відгомону в місцевій еспанській пресі. Та якби там не було, еспанський і еспансько-американський культурний світ знає про Шевченка дуже мало, так само, як і про українську справу взагалі” [2, 447].
Цю інформацію І. Дубицького переповів у передмові “Переклади з Шевченка еспанською мовою” до видання “Шевченкове слово і слава: антологія перекладів із Шевченка чужими мовами” (Чікаґо, 1964; його упорядник Б. Кравців), додавши, що 1961 р. в “опублікованій еспанською мовою у Буенос-Айресі брошурі “Taras Shevchenko, 1814-1861” надруковано “Як умру, то поховайте” у вільному перекладі Анґеля Х. Баттістесси (Angel J. Battistessa)” [5, 144]. Б. Кравців помістив цей переклад “Заповіту” Т. Шевченка на с. 147 свого видання разом із чотирма іншими іспаномовними перекладами віршів Кобзаря, зробленими українським літературознавцем Дм. Бучинським, і галісійським перекладом вірша “Сонце заходить, гори чорніють” Мануеля Фабейро Ґомеза, літератора й автора статей про Україну, Т. Шевченка, І. Франка й ін.
Цікаву інформацію про латиноамериканське прочитання Т. Шевченка взагалі знаходимо у гаслі “Латиноамериканські літератури і Т. Г. Шевченко” у т. 1 “Шевченківського словника” (К., 1976) авторства Ю. Покальчука. Як зазначав автор статті, шевченкознавчі інтереси торкалися Аргентини, Мексики, Уругваю та Куби, і до таких інтересів в певному розумінні спричинилася українська трудова еміграція. Так, зокрема, в аргентинському календарі для прогресивної еміграції “Світло” на 1939 р, що виходив у Буенос-Айресі, опубліковано низку матеріалів, присвячених Шевченкові, між іншим інформацію про відзначення 75-річчя від для смерті Кобзаря, “яке влаштувала українська бібліотека його імені в Буенос-Айресі” [7, 343]. У цьому ж календарі надруковано твори Шевченка “Світе ясний! Світе тихий!”, уривки з поеми “Сон”. Шевченківські статті, а також матеріали, присвячені урочистим датам класиків української літератури, публікували на своїх сторінках газети “Українське слово” (засн. 1928 р.) та “Наш клич” (засн. 1934 р.). Шанованими в Аргентині є також імена Івана Франка та Маркіяна Шашкевича, яким присвячують урочисті вечори зі змістовними промовами. Шевченківські матеріали цей же календар друкував 1940 та 1941 року під рубрикою “Великий поет-борець Тарас Григорович Шевченко”, доповнивши їх уривками із творів “Не жди сподіваної волі”, “Розкуються незабаром заковані люди”, “Вставайте, кайдани порвіте!”. Матеріали супроводжувалися статею про Шевченка та інформацією про відзначення шевченківських дат 1938 і 1939 рр. Публікації доповнювали друкуванням творів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри й інших поетів.
В іншій журнальній статті “Українці та українська література в Аргентині”, надрукованій у журналі “Всесвіт”, Ю. Покальчук посилається на дослідження М. Данилишина “Українці в Аргентині” (Буенос-Айрес, Доррего, 1979): “Перша українська еміграція до Аргентини почалася приблизно 1890 року. Але до 1914 року була вона незначна. Найчисленніший приплив українців датується з 1924 по 1930 роки. У ці роки приїжджають переселенці зі всіх західноукраїнських земель – з Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття (…). З першими українськими поселенцями, які в 90-х роках минулого століття перебралися в Аргентину, Уругвай, Парагвай, Бразилію, прийшов і образ українського Кобзаря та його слово”1 [8, 178]. Як інформував у цій статті Ю. Покальчук, “1950 року видавництво “Перемога” видрукувало в Буенос-Айресі “Кобзар” із передмовою іспанською та англійською мовами про життєвий і творчий шлях поета” [8, 179]. 1953 р. в Буенос-Айресі актори організували на приватних засадах Український театр ім. Т. Г. Шевченка, що ставив серед інших вистав і “Катерину” Т. Шевченка. 1961 року з нагоди сотої річниці з дня смерті поета вийшла іспанською мовою брошура А. Х. Баттістесси “Тарас Шевченко”, в якій аргентинський науковець подав короткий огляд життя і творчості поета й навів власний прозовий переклад “Заповіту”.
Говорячи про латиноамериканську іспаномовну Шевченкіану, варто насамперед згадати цікаве, повне великої інформації двомовне видання “Taras Shevchenko. Тарас Шевченко. Пропам’ятна книга” (Libro conmemorativo. Buenos Aires 5.XII.1971). “Пропам’ятна книга” датована 5 грудня 1971 року, днем, коли в Буенос-Айресі в рамках проведення “Тижня української культури” в Аргентині відбувалися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника Т. Шевченкові роботи відомого українського скульптора Лео Мола (Молодожанина). Напередодні відкриття пам’ятника комітет із його спорудження влаштував прес-конференцію, на якій іспанською мовою було виголошено доповідь “Тарас Шевченко – революціонер”.
Багато ілюстроване видання книги присвячене історії спорудження пам’ятника Тарасові Шевченкові у столиці Арґентини2. У “Передмові” до видання зазначалося: “в Буенос-Айресі постав пам’ятник Тарасові Шевченкові зусиллями нас усіх, усієї нашої спільноти в Аргентині і поза її межами, як символ нашої єдності, нашої готовності йти шляхом, вказаним нашим національним пророком” [11, 11]. “Пропам’ятна книга” для нас в Україні особливо вартісна літературною презентацією особи Кобзаря – обширною іспаномовною статтею “Тарас Шевченко”, правдоподібно авторства А.‑Х. Баттістесси, в якій подано біографію поета, а також характеристику таких творів, як “Гайдамаки”, “Сон”, “Кавказ”.
У статті маємо чітко виділені сюжетні лінії – “Народження Тараса, важке дитинство хлопчика-кріпака, зустріч із І. Сошенком, знайомство з К. Брюлловим, викуп із кріпацтва”; “Перші вірші Т. Шевченка, видання “Кобзаря”, прибуття до Києва, участь у Кирило-Мефодіївському братстві, арешт, заслання, повернення в Україну, смерть”. У другій частині статті її автор трактував питання витоків поезії Шевченка – впливу на нього літератури романтизму, фольклору, а особливо славної і трагічної української історії, яка живила поезію Кобзаря, надихала поета на створення героїчних поем із образом гордого й незалежного народу, який змагається за свою незалежність. Окрім того, зазначав автор статті, поезія Шевченка відтворює і філософські погляди поета, його розуміння історичного процесу, що ґрунтується на найновіших досягненнях філософської думки. “Уже з перших віршів Тарас Шевченко виявляє себе палким українським патріотом. (…) Поетична добірка “Кобзар” відображає цілу епоху в історії сучасної української літератури. Уперше поет своєю рідною мовою взявся висловити власні почуття і почуття свого народу та його минулого. (…) Серед інших творів якраз “Сон” і “Кавказ” найкраще відтворили політичні погляди поета” [11, 17-18].
Стаття доповнена вибраними поезіями Т. Шевченка – “Заповітом” (перекл. Ангела Х. Баттістесси), “Ісайя. Глава 35” (перекл. Хуліо Матеу), фрагментом із поеми “Кавказ” (перекл. Ангела Херраіза). Відразу ж після цієї добірки віршів у рецензованому виданні надруковано ще й невелику редакційну статтю “Україна та українці в Аргентині”, яка містить вартісну інформацію про географічне становище України, її державницькі змагання в перші десятиріччя ХХ століття, понад двохмільйонну українську еміграцію на американський континент, організацію політичного, духовного та культурного життя українців в Аргентині, згромадження яких становить у тій країні понад 200 тис. осіб.
Особливо цінним для пізнання творчості великого українського поета аргентинською іспаномовною спільнотою був публічний виступ 1 грудня президента Аргентинської академії письменства професора А. Х. Баттістесси на тему “Тарас Шевченко – Поет Свободи” в театральній залі Буенос-Айреса. Професор, доктор Анхель Х. Баттістесса, у своїй промові під час відкриття пам’ятника провів паралель між словами “Заповіту” Шевченка “Вставайте, кайдани порвіте” і словами аргентинського національного гімну “Оід ель руїдо де ротас каденас” (“Почуйте брязкіт порваних кайданів”), а також зацитував іспанською мовою окремі фрагменти творів Кобзаря, зокрема вступ до поеми “Кавказ”.
Говорячи про латиноамериканську критичну Шевченкіану, треба згадати й видання “Коротка історія України” (“Breve historia de Ucrania”) авторства доктора економічних наук, спеціаліста з історичних та соціологічних наук Михайла Василика [13].
До особи й творчості Т. Шевченка автор монографії насамперед звернувся у розділі “Periodo contemporaneo”, розповідаючи про національне відродження ХІХ ст. М. Василик наголосив на тому, що у той час серед видань українською мовою, в яких звучали ідеологічні та патріотичні мотиви, вирізнився своєю “простою і доступною мовою “Кобзар”, збірка поезій Тараса Шевченка. Завдяки цьому Шевченко за короткий час став визнаним як співець свободи й батько національного відродження українського народу” [13, 95]. Наступні рядки монографії автор розділу присвятив розповіді про “Кирило-Мефодіївське братство”, його програму та діяльність, арешт членів братства, десятирічне заслання Т. Шевченка із забороною писати і малювати.
Повнішу інформацію про Кобзаря читач монографії діставав із підрозділу “Література”, в якому М. Василик подавав коротку характеристику українського класицизму, а далі й романтизму, що розвивався під сильним впливом українського фольклору та історії, і найповніше виявився у творчості Т. Шевченка. Автор коротко переповідав біографію поета, розпочинаючи її життям кріпака, викупом із рабства, навчанням в Академії художеств, появою 1840 р. “Кобзаря”, а наступного року й поеми “Гайдамаки”. “Тематично, підкреслював автор монографії, поезія Т. Шевченка поділяється на поезію історичну, політичну, суспільного звучання, особисту, філософську та релігійну. Хоча ідеологічний зміст його поезії не завжди був зрозумілим його сучасникам, вплив тих віршів був дуже сильним” [13, 150].
До постаті Т. Шевченка науковець ще раз повернувся у підрозділі “Малярство”: “Тарас Шевченко започаткував нову хвилю в українському малярстві – “реалізм”, створюючи полотна реального життя України та Киргизії. Він був першим із тих, хто дав невтішні картини життя російських в’язнів”. [13, 154].
На важливість цього українознавчого видання звернув увагу у своєму передньому слові Андрій Сапеляк, єпископ греко-католицької єпархії в Аргентині. Подавши насамперед коротку інформацію про багатовікові змагання України за політичну й національну незалежність, автор передмови згадав про кілька спроб проголошення незалежності України у ХХ ст. Вартість цієї книги, зазначав автор передмови, не лише у 180 сторінках тексту, але й у стисненому чіткому історичному синтезі минулого України – від давніших часів до сучасності. “Ця книга буде корисною, насамперед українським іспаномовним вихідцям, які цікавляться історичним минулим своєї матері Батьківщини”, – писав А. Сапеляк [12, 5].
Про кубинське прочитання поезій Т. Шевченка дізнаємося зі статті “Заповіт” на Кубі” авторства Лева Олевського [6]. Як пише автор статті, в одному з останніх номерів університетського літературного і громадсько-політичного журналу-квартальника “Islas” (1974 р. м. Санта-Клара), в якому зазвичай вміщуються твори кубинських і латиноамериканських письменників та критичні статті, присвячені їхній творчості, була надрукована велика добірка матеріалів про Т. Шевченка – стаття про життя і творчість поета, уривки зі щоденників Кобзаря, іспанські переклади [без зазначення прізвища перекладача] поезій Шевченка “Перебендя”, “Єретик”, “Заповіт”, “Юродивий”, уривків із поеми “Гайдамаки”.
Автор статті та перекладів, член редколегії журналу Айме Гонсалес Боланнос, перебуваючи в Києві, де читала для студентів КНУ ім. Т. Шевченка декілька лекцій із латиноамериканської літератури, зібрала матеріал про творчість Шевченка, його навчання в Петербурзі та роки заслання. Пошуки А. Г. Боланнос втілилися у статті “Тарас Шевченко”, в якій авторка писала: “Яким Шевченко ввійшов свого часу в літературу своєї вітчизни, таким він прийшов і до нас: його поезія, патріотична, ніжна, свіжа, відкрита для всіх простих людей на землі” [6].
Питання кубинського дослідження й перекладів творів Т. Шевченка торкалася літературознавець і перекладач Маргарита Жердинівська у своїй невеликій інформації “Переклади Т. Г. Шевченка на Кубі та в Іспанії”. Авторка розповіла про перші переклади Шевченка, здійснені редактором журналу “Іслас”, кубинським літературознавцем і письменником Самуелем Фейхоо, який 1964 року був гостем Шевченківського форуму. Перебуваючи в Києві, він зацікавився життям і творчістю Кобзаря, попросив авторку цієї інформації надіслати йому “підрядники поезій іспанською мовою разом з оригіналами” [3, 34]. Робота С. Фейхоо над поезіями Т. Шевченка склала досить велику добірку з дев’ятнадцяти поезій, серед яких “Заповіт”, “В казематі”, “Думи мої, думи мої…”, “Реве та стогне Дніпр широкий…”, “Думка”, “Н. Маркевичу”, “Минаю дні, минають ночі”, “Не завидуй багатому…”, “Як маю я журитися…”, “І багата я…” та ін. М. Жердинівська інформувала про те, що “ця добірка ввійшла до книжки перекладів Самуеля Фейхоо, яка вийшла у видавництві Центрального Університету Лас Вільяс 1966 року” [3, 34]. С. Фейхоо, окрім того, помістив свої уривки з Шевченкових творів у нарисі “Подорож до Радянського Союзу” (“Islas”, т. 9, № 2, 1967), розповідаючи зокрема про свої враження од відвідин музею Т. Г. Шевченка в Києві. М. Жердинівська також брала участь як авторка підрядкового перекладу добірки поезії українських авторів, що побачила світ 1989 року в кубинському журналі “Union” в поетичному опрацюванні А. Марті Фуентеса.
Не оминули своєю увагою українського поета і чілійські письменники; один із тих, Л.‑Е. Делано опублікував статтю “Український поет” у чілійському тижневику “Siglo” (“Століття”, 13.ХІ.1964). Невеликий Шевченківський матеріал друкувався в мексиканському тижневику “Mañana” (“Завтра”, 3.Х.1964), в якому розповідалося про відзначення 150-річчя від дня народження Шевченка у столиці країни та деяких більших містах. Подібні святкування відбувалися й у Монтевідео (Уругвай) завдяки ініціативі тогочасного уругвайсько-радянського інституту культурного обміну.
Найбільшим досягненням в іспаномовному прочитанні Т. Шевченка в Латинській Америці можна вважати видання “Тарас Шевченко. Кобзар” у перекладі аргентинського українця інженера Леоніда Голоцвана, що з’явилося 2003 р. у Києві, у видавничому домі “Всесвіт”. Видання, яке було надруковане за підтримки управи Фундації Тараса Шевченка в Республіці Аргентина “для розповсюдження в іспаномовнім світі”, відкривалося вступними статтями – перекладача-упорядника Леоніда Голоцвана та невеликим словом академіка Миколи Жулинського “Національна місія Шевченка”.
Перекладач, за власним звірянням, розпочав роботу над перекладами Шевченка “ще з молодих літ, коли був інженером на нафтородовищах у Патагонії та на півночі Аргентини”, присвятивши свою роботу “українцям з Аргентини, Парагваю, Чилі, Уругваю та з інших країн під південним Хрестом”, а також іспаномовним любителям світової поезії, які досі не знайомі з цим славетним поетом” [1, 7]. Л. Голоцван хотів насамперед “представити найвидатніші й найхарактерніші твори українського поета-пророка” [там само]. Отже, за задумом перекладача-упорядника, іспаномовний читач діставав можливість ознайомитися з яскравим і різнобічним образом Т. Шевченка як поета-лірика, борця-патріота, філософа та співця вселюдських ідей.
М. Жулинський, автор другої передмови, зосередив увагу на основному motto свого тексту: “Свою місію він вбачав у тому, щоб послати на розіп’яту на хресті рабства Україну святе слово…” [4, 12]. І дальші рядки передмови – це роздуми над великою місією Шевченкового слова: молодий поет усвідомлював свою пророчу місію – “у пробудженні правдивим, емоційно гарячим, натхненним словом українця від рабського сну”; – у поверненні своїм землякам “втраченої батьківщини, національної пам’яті, честі й гідності” [4, 13].
Українсько-іспанське видання вибраних поезій Т. Шевченка, проілюстроване фрагментами малюнків Кобзаря, у якому була презентована поетична творчість поета від “Причинної” (1837 р.) до “Молитви” та “Плачу Ярославни” (1860 р.), містило 34 вірші та було доповнене ще й автобіографією поета3. Іспаномовний читач мав змогу прочитати як поетичні мініатюри, так і більші твори (або фрагменти з них) українського поета, як-от: “Тарасова ніч”, “Гайдамаки”, “Гамалія”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим, і ненародженим…”, “Княжна”. Таким чином, цим першим іспаномовним Кобзарем хронологічно був представлений майже двадцятип’ятирічний поетичний шлях Т. Шевченка. Логічним доповненням видання були пояснення упорядника та перекладача, що містили близько 140 тлумачень географічних назв, імен, історичних і національних реалій, пов’язаних з історією, побутом українців (напр. Січ, булава, бунчук, дума, кобза, козак, запорожець, китайка, веснянка, горлиця та ін.).
Іспаномовне видання “Кобзаря” Т. Шевченка, що побачило світ у київському видавничому домі “Всесвіт”, ще перед своєю появою викликало зацікавлення літературної критики та журналістів.
Особливо цікавим видається інтерв’ю Л. Голоцвана для “Літературної України” – “Кобзар” мовою Сервантеса”, надруковане в газеті за 31 січня 2002 р. Про роботу над іспаномовними інтерпретаціями віршів Т. Шевченка перекладач розповів журналістові Михайлові Рою, який відвідав знаного в Аргентині інженера Леоніда Голоцвана в його оселі в Буенос-Айресі4: “Основним поштовхом до підготовки збірки перекладів безсмертних творів Тараса Шевченка іспанською мовою стало моє цілковите усвідомлення універсально-глибокої духовності цієї унікальної постаті, яка виходить далеко за національні рамки й належить усьому світові” [9, 3]. Робота над цими перекладами зайняла Л. Голоцванові багато років; підготовчим матеріалом для нього були лекції про Шевченка в аргентинських університетах, постійні щонедільні тематичні радіопередачі для української діаспори.
В інтерв’ю “Літературній Україні” перекладач інформував про те, що фундація ім. Т. Шевченка в Буенос-Айресі вже випустила у світ твори Т. Шевченка українською та іспанською мовами, присвятивши це видання 140-річчю від дня смерті поета. Тепер, зазначав перекладач, він “близький до фінішу”, оскільки переклав тридцять найважливіших творів Шевченка.
Видання “Кобзаря” Т. Шевченка іспанською мовою в перекладі Л. Голоцвана стало символічним підсумком майже півстолітнього ознайомлення латиноамериканського читача із життям і поетичним доробком найвидатнішого українського поета.
Література:
1. Голоцван Л. Від перекладача-упорядника. Palabras del traductor – seleccionador. – в: Тарас Шевченко (Taras Shevchenko). Кобзар. – К., 2003. – С. 5-8; 2. Дубицький І. Відгуки про Шевченка в мовах голяндській, еспанській, портуґальській, каталонській, фінській, естонській та інших. – в: Т. Шевченко. Повне видання творів: У 16 т. – Варшава; Львів, 1938. – Т. 15. Шевченко в чужих мовах. – С. 445-452; 3. Жердинівська М. Переклади Т. Г. Шевченка на Кубі та в Іспанії // Слово і час. – № 3, 1995. – С. 34-35; 4. Жулинський М. Національна місія Шевченка (Misión nacional de Shevchenko). – в: Тарас Шевченко (Taras Shevchenko). Кобзар. – К., 2003. – С. 9-14; 5. Кравців Б. Переклади з Шевченка еспанською мовою. – в: Шевченкове слово і слава: антологія перекладів з Шевченка чужими мовами. – Чікаґо, 1964. – С. 143-144; 6. Олевський Л. “Заповіт” на Кубі // “Всесвіт”, № 3, 1975. – С. 187; 7. Покальчук Ю. Латиноамериканські літератури і Т. Г. Шевченко. – “Шевченківський словник”. – К., 1976. – Т. 1. – С. 343-344; 8. Покальчук Юрій. Українці та українська література в Аргентині // “Всесвіт”, № 7, 1989. – С. 178-181; 9. Рой Михайло. “Кобзар” мовою Сервантеса (інтерв’ю Л. Голоцвана) // “Літературна Україна”, 31 січня 2002. – С. 3; 10. Шевченко Тарас. Taras Shevchenko. Кобзар (іспанською мовою переклав Л. Голоцван). – К., 2003. – 240 с; 11. Taras Shevchenko. Тарас Шевченко. Пропам’ятна книга (Libro conmemorativo). – Buenos Aires. 5.XII.1971. – 1976. – 176 p; 12. Sapelak Andres. Prologo – in: Breve historia de Ucrania. – Buenos Aires, 1991. Editiones Universidad catolica Ucrania san Clemente Papa. – P. 4-6; 13. Wasylyk Miguel. Breve historia de Ucrania. – Buenos Aires, 1991. Editiones Universidad catolica Ucrania san Clemente Papa.
Ярема Кравець,
доцент кафедри світової літератури
ЛНУ ім. Івана Франка
–––––––
1 В інтерв’ю “Літературній Україні” інженер-перекладач Лев Голоцван розповідав, що архіви Буенос-Айреса засвідчують першу присутність українців на аргентинській землі 1719 року, коли козаки-мазепинці збудували на атлантичному березі ресторан під назвою “Україна” [9, 3].
2 Урядовий закон про спорудження пам’ятника “Тарасові Шевченкові, визначному українському письменникові, поетові і маляреві”, був підписаний у серпні 1967 р.
3 Як зазначав редактор видання, тексти поезій було звірено з т. 1, 2 академічного видання Т. Шевченка у 12 томах (К., 1989, 1991).
4 Л. Голоцван, родом із Харкова, в аргентинське іспаномовне середовище прибув ще підлітком, з 15 років пише власні вірші українською мовою, друкуючи їх у різних емігрантських виданнях, а також в Україні, зокрема в альманасі “Поезія. 1989”.