Студенти Запорізького національного університету з 25 по 28 грудня гостювали у Львові. Після повернення додому студенти зі Запоріжжя надіслали нам свої враження про Львів…
День перший: привіт, Львове, зустрічай нас, місто!
Ось ми вийшли з вагона, вдихаємо повітря міста Лева. Кожен думає про щось своє: комусь кортить якнайшвидше поїхати до центру, хтось мріє залишитися тут назавжди, а декому просто страшенно хочеться їсти. На вокзалі нас зустрічав симпатичний студент Львівського національного університету імені Івана Франка.
В автобусі ми майже всі сиділи, деяким “пощастило” стояти. Розважав нас кумедний дядечко-водій, який жартував, наспівував пісень. Уже з перших хвилин подорожі місцевим транспортом було зрозуміло, що запорізькі маршрутки порівняно зі львівськими – ракети. Ні, це в жодному разі не докір місцевому транспорту і водіям. Така ситуація пов’язана з тим, що дороги у Львові з каменю, бруківка від дощу та снігу слизька, а вулички міста – вузенькі і звивисті.
Через 20 хвилин ми – перед дверима санаторію-профілакторію Львівського університету. Зустріли нас гостинно, розмістили в комфортабельних кімнатах, нагодували смачним обідом.
Довго відпочивати не довелося: одразу поїхали на екскурсію в Шевченківський гай. Тут ми дізналися чимало цікавого про історичне минуле Львівщини зокрема й України загалом. Старовинні дерев’яні хати під солом’яною стріхою, школа, церква, озерце з паруючою водою, височенні ялиці та сосни – ми опинилися в казковому селі XVII століття. Наша подорож тривала б довше, якби не надокучливий дощ, який почався, щойно ми наблизилися до Шевченківського гаю (мабуть, Львів із пересторогою зустрічав непроханих гостей).
Далі наша подорож – до першої львівської броварні. У підвальному приміщенні працює музей, де нам повідали секрети справжнього українського пивоваріння. Після теоретичної частини, як і годиться, перейшли до практики – скуштували “Львівське 1715” (назва пива пов’язана з датою започаткування першої броварні). Утомлені, але задоволені, ми повернулися до гуртожитку, який на 4 дні став нашим домом. А далі – ніч, чарівна львівська ніч.
День другий, або Дорогою до замків
Уранці прокинулися, а за вікном – снігу намело мало не по коліна (мабуть, ми гарно поводилися першого дня, і Львів подарував нам справжню зиму). Нас чекали цікаві та пізнавальні екскурсії замками довкола Львова. Спершу відвідали Олеський замок. Він потішив нас чималою кількістю унікальних історичних пам’яток та музейних експонатів. Наступний на черзі – Підгорецький замок. Зовні вражає величчю та красою, а з його терас просто неба видніють чудові краєвиди. Подейкують, що в замку мешкає привид. Начебто душа графині не може знайти спокою, адже колись її чоловік замурував молоду дружину в одній зі стін замку. Та попри побоювання, до наступного, Золочівського замку, всі доїхали живими та здоровими. Це була справжня фортеця, збудована на пагорбі, оточена ровом та негустим лісом. На подвір’ї замку привертали увагу загадкові статуї чоловіка та жінки, що символізували два начала.
Далі – “вільний час”. Як же ми любили ці два слова, адже це означало, що можна самостійно їхати до центру міста і на власний розсуд розпоряджатися часом. Але майже вся наша група зустрілася в одному місці. І це не дивно, адже кожен знає, що бути у Львові і не піти до “Криївки” – це, м’яко кажучи, не серйозно! (“Криївка” відома на всю Україну своїм оригінальними стравами з не менш ексклюзивними та веселими назвами, цікавим інтер’єром та специфічною манерою обслуговування). Зустрічали нас “місцеві бандерівці” традиційним “Слава Україні!”, на що ми відповідали: “Героям слава”!
День третій: прогулянка “старим Львовом”
Які ж бо гарні, граційні, величні та загадкові будівлі міста! Яка витонченість смаку майстрів, що проектували та зводили ці споруди! Що не будинок – пам’ятка архітектури. Уже не кажу про різноманіття стилів, у яких споруджено храми, церкви, каплиці (їх у місті дуже багато, що свідчить про велику кількість і самих віруючих, і релігій). У Львові мало будинків, споруджених за новими технологіями в стилі модерн. Мета львів’ян – зберегти старовинне місто, реконструювати пам’ятки культури та архітектури. Тому в місті Лева так багато театрів, музеїв, пам’ятників, монументів та визначних місць.
Також ми побували в Будинку органної та камерної музики. Враження – надзвичайні: звучання органу – чисте та потужне, твори, які виконували, – знамениті на весь світ, голоси вокалістів – ніжні та сильні одночасно, атмосфера в залі – таємниче-загадкова. Ми поринули у світ спогадів, мрій, фантазій та бажань. Після такого релаксу на нас чекала екскурсія до підземного Львова у вигляді театралізованого дійства, яке перенесло нас у часи початку заснування міста. Актори, використовуючи історичне підґрунтя, у своїй розповіді донесли до кожного з нас ідею: гроші – то лише річ, головне – душа, і за жодні гроші не варто її продавати…
І хоча у Львові сутеніє пізніше, ніж у Запоріжжі, коли ми вийшли з музею, уже було темно. Однак ні – не темно, а різнокольорово та яскраво! Висока ялинка на площі в іграшках і вогнях; миготіли новорічні гірлянди, розвішані по всіх деревах; вітрини магазинів, кафе та ресторанів розмальовані різноманітними веселими малюнками: коробками з-під подарунків, Дідами Морозами та Снігуроньками. А на Різдвяному львівському ярмарку можна було придбати все: від футболок з кумедними написами до кухлів, медальйонів та магнітиків зі зображенням міста. Хто голодний, мав змогу перекусити: медяники, тістечка, пиріжки, запашна кава, гаряче пиво і навіть медовуха (місцева горілка). Передноворічний настрій був усюди – на центральній площі, на вуличках міста, у крамничках, трамваї, а головне – у головах та душах людей.
Наприкінці дня наші керівники влаштували свято: зібрали нас за круглим столом за чашкою чаю та смачним тортом. Ми всі разом ділилися враженнями від побаченого й почутого, і тоді я збагнула: як добре, що в цьому місці, у цей час я саме з цими людьми. Якими рідними вони стали за ці дні, які ми всі різні й однакові водночас…
День четвертий – налагодили зв’язки, і додому
Зранку на нас чекала зустріч зі студентами Львівського національного університету імені Івана Франка. Обговорювали актуальні проблеми, пов’язані з питаннями організації системи самоврядування у ВНЗ, накреслили схеми співпраці між студентами обох вищих навчальних закладів. Обмін досвідом, поради, екскурсія до Музею історії Університету, символічні подарунки, фото на згадку – час сплинув швидко, і нам уже треба збиратися додому.
Львів проводжав нас сонцем та морозом. А ми залишали його з легким сумом і вдячністю за ці прекрасні чотири дні. І кожен з нас (я впевнена) пообіцяв сам собі хоча б раз сюди повернутися!
Наталія Воронова,
кандидат біологічних наук, помічник ректора Запорізького національного університету