З нагоди 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка побачив світ ювілейний календар. Видання наповнене ілюстративним матеріалом, який відображає найважливіші історичні події з життя Університету. Упорядники ювілейного видання – декан історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Роман Шуст, директор Музею історії Університету Юрій Гудима, доцент кафедри новітньої історії України Володимир Качмар та аспірант кафедри етнології Роман Тарнавський, відповідальний за випуск – проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Мар’ян Лозинський. Завдяки їхнім спільним зусиллям створено календар, який може слугувати путівником по історії Львівського університету. Про ідею створення ювілейного видання, його структуру та мету розповів директор Музею історії Університету Юрій Гудима.
– Юрію Володимировичу, як виник задум створити історичний календар, присвячений 350-річчю Університету?
– Упродовж кількох років у Музеї історії Університету формували спеціальні фонди. З’явилася можливість використати свою електронну базу і створити популярну ілюстровану історію. Саме це й було, на мою думку, передумовою виникнення задуму календаря “Львівський національний університет імені Івана Франка. 350 років”.
Сама ідея укласти такий календар належить Федору Лукавому. Він, як людина творча та з великим досвідом роботи у видавничій справі, побачивши наш фотоархів, запропонував створити до ювілею подарунок – історичний календар, де в цікавій формі проілюстровано різні періоди й аспекти життя Львівського національного університету імені Івана Франка за 350 років.
– З якими проблемами зіткнулися під час роботи над календарем?
– Насамперед потрібно було поділити історію Університету на дванадцять періодів (відповідно до 12 місяців). Після гарячих дебатів авторська група на чолі з деканом історичного факультету Романом Шустом дійшла згоди щодо хронологічних меж кожного з дванадцяти періодів. Зрозуміло, що цей поділ умовний, дискусійний, але, попри все, цікавий і по-своєму обґрунтований.
Якщо порівнювати створення календаря з будівництвом, то фундамент, стіни і дах окреслилися досить швидко. Більше проблем виникло на етапі завершення споруди. Треба було заповнити прогалини в цілісному образі: знайти матеріали, яких бракувало для відображення кожної окремої епохи. Важко з-поміж тисяч імен учених виокремити знакові. Коли ж доходили до якоїсь спільної думки, то з’являлися нові проблеми: фото одного вченого маємо, іншого – ні, третього маємо, але його якість непридатна для публікації тощо. На добір і “шліфування” ілюстрацій, доведення їх до необхідного стану знадобилося не менше часу, ніж на створення основ календаря.
– Що було найважчим у процесі підготовки?
– Історичних джерел трьохсотлітньої давності збереглося мало. Вони здаються нам хоч і не до кінця пізнаними, але звичайними і вже перевіреними часом. Найважче – осмислити й оцінити сучасність.
Ілюстрації є промовистими, але ж зрозуміло, що календар потраплятиме в руки різних людей, зокрема й тих, які мало знають про Університет. Самих зображень документів, портретів, речей – замало. Потрібно було підібрати до них підписи в такій формі, яка б зацікавила читача, “затягувала” в історію Університету. Досягнути цього значною мірою вдалося завдяки аспірантові кафедри етнології Романові Тарнавському. Крім того, всі дванадцять розділів треба було влучно назвати. Багато принципових проблем щодо періодизації історії Університету вирішив доцент кафедри новітньої історії України Володимир Качмар, а оперативну поліграфію високої якості забезпечив проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Мар’ян Лозинський.
– За яким принципом обирали матеріали, що ілюструють сьогодення?
– Наприклад, погляньмо на останню сторінку календаря – 2004–2011 роки. Львівський університет іде в майбуття з іменем Івана Франка, біля пам’ятника якого на фотографії – посвята в студенти 1-го вересня 2010-го року. Це – знаково, чи не так? 150-річчя Івана Франка у 2006 році – бачимо ювілейну медаль. Участь студентів у виборах президента України та його Указ 2008 року про відзначення 350-річчя Львівського університету, нагороди за успіхи й урочисті моменти з життя студентів і вчених – усе це є, на нашу думку, знаками часу. Цим і керувалися. Упевнений, що навіть тоді, коли мине ювілейний 2011-й рік, цінність календаря не зменшиться.
Коментарі
Володимир Качмар,
доцент кафедри новітньої історії України:
– Очевидним є той факт, що наш календар є першим із таких видань. Якщо досі існували календарі, пов’язані з історією Університету, то вони мали радше фрагментарний, ілюстративний характер. Календар, про який говоримо, є найменшим поліграфічним виданням, яке водночас вмістило коротку та змістовну історію нашого Університету. Насамперед хотілося зробити календар великого розміру, максимально насичений документами, фактами, історичними персоналіями. Робота над ним тривала близько двох місяців. Концепція постійно змінювалася. Найважче було поділити історію на дванадцять періодів. Періодизація, яку ми обрали, є науковою, обґрунтованою і кожна дата має певне навантаження, кожен період відображає відповідну історичну епоху Університету.
Дивлячись на першу сторінку, багато працівників Університету не могли зрозуміти, що на ній зображено. Нам пропонували написати “350” арабськими цифрами, забуваючи про те, що Львівський університет – класичний університет з академічними традиціями, де латина була і є у вжитку. Ми намагалися відобразити Університет як вищий навчальний заклад XXI століття. Гості з-за кордону, приїжджаючи в Університет, ділилися враженнями: “Це справжній календар модерного європейського університету”.
Проблемним було зображення сьогодення. Здавалося, новітня історія є більш дослідженою, вивченою, її простіше подати. Але недаремно в історії існує вислів: “Усе велике можна побачити на відстані”. Тому, щоб відобразити сьогодення, подали успіхи видатних учених, державних діячів, студентів. Безумовно, важко висвітлити те, що відбувається навколо тебе, особливо тоді, коли ми самі є творцями цієї історії.
Ми вклали чимало сил у цей календар. Сподіваємося, що наступне видання буде ще якіснішим.
Роман Шуст,
декан історичного факультету Львівського університету:
– Традиція створення календарів існує у Львівському університеті віддавна. Упродовж попередніх років ми випускали їх для вшанування ювілеїв наших факультетів, кафедр, Наукової бібліотеки Університету тощо.
Робота над календарем тривала понад два місяці і складалася з кількох етапів. Найпершим і найскладнішим із них було відтворення хронометражу й виокремлення найважливіших епохальних періодів історії Університету. На мою думку, нам це справді вдалося, бо кожен календарний місяць відображає певний довершений етап його 350-річної минувшини. Багато зусиль віддано добору матеріалів. Більшість ілюстрацій опубліковано вперше: досі вони були маловідомими, нерідко зовсім незнаними, і не тільки студентам та викладачам, а й науковцям. Окрім того, майже всі документи є важливими не лише для вивчення історії Університету, а й для дослідження історії Львова та Галичини. Важливо й те, що ми проілюстрували календар тими речовими пам’ятками, які вже втрачено. Наприклад, вигляд актової зали Університету чи його вестибюлю в довоєнний період.
Чи вдалося все так, як ми планували? Звісно, дуже багато особистостей, подій, речових артефактів залишилося за кадром. Дуже важко помістити на один аркуш цілий період історії, бо кожен історик намагається використати все, що в нього є, але видавничої площі для цього замало. Сподіваюся, традиція виготовлення ювілейних календарів у Львівському університеті триватиме.
Досконалості та польоту ідей немає меж!
Роман Тарнавський,
аспірант кафедри етнології:
– Моє завдання полягало в роботі з коментарями до світлин. Важливо було досягти їхньої лаконічності, стислості й водночас інформативності, щоб вони якомога точніше відображали зміст ілюстрацій. Адже головне в календарі – саме візуальний ряд. Завдання календаря – популяризувати історію Львівського університету серед широкого загалу. Але можу сказати, що весь матеріал ми намагалися перевірити з науковою точністю. Думаю, що за той короткий період, який ми мали для роботи над календарем, нам вдалося втілити задум.
Розмову вела
Юлія Гриценко
Фотоколаж Олега Гордійчука