з нагоди відкриття ювілейного року 350-річчя Університету
Ваші Високопреосвященства!
Високодостойні гості Урочистої академії!
Дорогі студенти, аспіранти, викладачі та працівники Університету!
З особливим хвилюванням відкриваю цим вступним словом ювілейний рік – 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка і щиро вітаю академічну спільноту зі славною сторінкою в нашому літописі.
I. Перші університети в Європі виникли понад тисячу років тому в IX столітті на території сучасних Іспанії і Португалії. Розвиток ідеї класичного Університету в європейській культурі охоплює понад півтисячоліття з моменту зародження перших університетів у Італії у ХІІ – ХІІІ століттях, а згодом в Англії, Франції та інших європейських країнах. Нарешті у ХVІІ столітті заснування Львівського університету серед інших тогочасних вищих шкіл та поява нових університетів у XVIII столітті довершили розвиток цієї загальноєвропейської ідеї.
Саме сьогодні, 20 січня, минає 350 літ, відколи король Ян ІІ Казимир підписав диплом, що надавав єзуїтській школі у Львові “гідність академії і титул університету” з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін: “богослов’я – як схоластичного, так і морального; філософії, математики, обох прав, медицини і вільних мистецтв”, – та присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Як сказано в королівському дипломі, заснування Львівського університету мало стати виявом шани правді й чесноті твердої істини та обов’язку професійної гідності “у роксолянських провінціях” – тобто на землях українських – і стало насправді символічним завершальним акордом доби ренесансного гуманізму в Україні, одним із найвидатніших представників якої є Юрій Дрогобич, котрий у 1481–1482 роках обіймав посаду ректора найвідомішого в ті часи Болонського університету.
Українська академічна спільнота 2008 року відзначила 400-річчя заснування Школи Львівського Колегіуму, предтечі Львівського університету, та 400-річчя від часу фундації університетської Наукової бібліотеки, тепер однієї з найбільших книгозбірень України. Ці дві події були прелюдією до ювілейного 2011-го, упродовж якого ми спробуємо очима сучасників охопити панораму інтелектуальних ідей, наукових досягнень і здобутків Львівського університету як інституції, міцно вкоріненої в суспільній свідомості та уяві українців, поляків, австрійців як храм освіти й науки.
Львівський національний університет імені Івана Франка разом із Києво-Могилянською академією та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка не лише закладав та формував національні академічні традиції, а й був потужним осередком національної освіти, науки, культури та духовності. Саме зі стін цих університетів вийшли найвідоміші державні, громадські та політичні діячі України, які нерідко мали визначальний вплив на перебіг її майбутньої історії.
Наш Університет відіграв особливу роль у зміцненні та розбудові української державності, утвердженні й розвитку демократичних цінностей українського суспільства, у закладанні нових академічних традицій національної освіти й науки, у формуванні національної еліти. Без перебільшення можна стверджувати, що завдяки зусиллям багатьох поколінь наших студентів і випускників, викладачів і науковців Україна утвердилася як модерна європейська держава.
Українська напрямна лінія історичного й наукового розвитку нашого Університету – це об’єднані тяглістю зусилля багатьох поколінь у боротьбі за Український університет.
II. Львівський університет не був байдужим до питання, який академічний клімат й атмосфера пануватимуть у стінах українських вищих навчальних закладів і наукових інституцій, з яким обличчям українська освіта й наука йтимуть у світ, назустріч своєму майбутньому.
Наука, яку творили у Львівському університеті, належить усьому людству. Вчені різних епох і різних національностей формували його академічні традиції, завдяки яким він утверджувався і розвивав свій науковий потенціал.
Упродовж трьох із половиною століть формувався європейський дух Університету, усвідомлення його належності до європейського академічного світу та відповідальності за ідеали, які спонукали покоління професорів і студентів стояти на сторожі одвічних гуманістичних цінностей і принципів, боротися за їхнє збереження.
Золотими літерами в історію Університету вписані імена його студентів: Івана Франка, Дмитра Вітовського, Євгена Коновальця, Лонґина Цегельського, Адама Коцка, Леся Курбаса, Василя Пачовського, Лева Лепкого, Антона Крушельницького та багатьох інших, які згодом стали відомими й видатними українськими вченими, діячами науки й культури, військовими провідниками. Ми пам’ятаємо і про тих викладачів і студентів, які в нелегких, часом і трагічних умовах, боролися за Український Університет у Львові, помираючи в тюрмах і концтаборах.
У 50-х – першій половині 60-х років минулого століття в боротьбу за українське національне відродження Львівського університету зробив значний внесок ректор, учений-геолог світового значення, засновник національної мінералогічної школи академік Євген Лазаренко.
Виступи студентів-українців на початку ХХ століття за створення Українського Університету, котрі передували битві під Крутами, де молоді люди ціною свого життя показали зразок громадянських чеснот; “гранітні” протести українських студентів 1990 року та дієва участь у “помаранчевому” спалаху 2004 року – революції нашого духу, коли саме студенти Львівського університету масово виявили й заманіфестували національну свідомість та суспільну відповідальність і продемонстрували волю до боротьби на захист національних інтересів і моральних принципів свободи вибору та гідності людини, про що свідчить хроніка подій того часу.
Львівський університет став символом науки й освіти, центром притягання для людей, особливо молодих, які прагнуть безкорисливо служити істині, отримувати фундаментальні знання. Водночас Університет – це джерело невмирущого національного духу. Саме тут утверджуються цінності свободи та демократії, моральності й творчості, вірності своїм учителям; тут виникає таке університетське середовище, у якому особистий приклад професора-вчителя формує в студента почуття національної гідності та громадянської відповідальності.
ІІІ. Понад 160 років тому в історії української освіти та науки, культури та духовності відбулася знаменна подія – 1848 року у Львівському університеті було відкрито першу в Україні кафедру української словесності. Українська мова, яку з варварським завзяттям переслідували та забороняли, зачиняли перед нею двері шкіл, університетів та культурно-просвітницьких установ, зводячи її до рангу діалектної говірки, із відкриттям цієї кафедри набула високого статусу академічної дисципліни.
Відкриття такої кафедри в одному з найдавніших університетів Центрально-Східної Європи стало особливо шляхетним здобутком потужної “весни народів”, що охопила всю Європу, у тому числі й Галичину. Сьогодні важко уявити, як би склалася історична доля української мови, коли б Австро-Угорщина пішла шляхом Російської імперії, шляхом Емських едиктів і Валуєвських – та чи не сотні інших указів, що забороняли й нищили українську мову і цим самим програмово гальмували розвиток української культури. Адже саме ця, успадкована й активно продовжена колишнім Радянським Союзом, двохсотлітня політика заборони українцям природного права на життя на власній землі, у власній, питомій для них культурі, спричинює й сьогоднішні згубні для українців спроби запровадження в Україні на державному рівні так званої мови міжнаціонального спілкування, замість державної – української.
Саме заснування кафедри української словесності у Львівському університеті дало поштовх до появи блискучої плеяди філологів, яку ми сьогодні називаємо Львівською філологічною школою. Завдяки науковій спадщині цієї школи, яка доносила знання про українську мову і до європейського світу, академічні дослідження набули виразного національного обрамлення.
З історією Львівського університету перших десятиліть ХІХ ст. тісно пов’язані імена видатних діячів українського національного відродження: Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича й інших. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття у Львівському університеті навчалися відомі українські вчені, письменники та громадські діячі: Михайло Павлик, Омелян Терлецький, Осип Маковей, Іван Крип’якевич, Степан Томашівський, Мирон Кордуба.
Від середини 70-х років XIX століття історія Університету нерозривно пов’язана з постаттю Івана Франка.
Із відстані часу бачимо, що за життя Івана Франка було чимало невидимих “зв’язуючих огнив”, що єднали його з Львівським університетом, адже саме авторові “Мойсея” судилося стати інтелектуальним провідником отої “молодої студентської України”, яка з університетської лави вслухалася у глибокодумне слово Великого Українця, а згодом і прикладом чину демонструвала незламність переконань. Саме тут, у своїй alma mater, Іван Франко задекларував свій викладацький талант, блискуче прочитавши 22 березня 1895 року габілітаційну лекцію “Розбір “Наймички” Шевченка”. На жаль, у тогочасній Галичині талановитого українця не допустили до викладання в Університеті, який, за його ж словами, тоді “дрімав сном праведних”. Проте Франкові таки вдалося збудити зі сну не лише вікові мури Університету, а й усю Україну. Знаково, що сьогодні Львівський університет, який ось уже 70 років, від 8 січня 1940 року носить ім’я “поета української долі”, будує стратегію поступу саме на Франковому ідеалі україноцентризму.
Його слова, звернені до української інтелігенції, залишаються як завдання актуальними й нині: “витворити з величезної етнічної маси українського народу націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися”.
IV. Структура Університету формувалась упродовж тривалого часу й була довершена лише 1894 року, коли урочисто відкрили медичний факультет (нині – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького).
Особливе значення для творення української еліти мав юридичний факультет. У березні 1862 року в його структурі створено кафедри цивільного та кримінального права з українською мовою викладання, що сприяло формуванню школи українського правознавства. Її видатні представники, професори Петро Стебельський, Олександр Огоновський, Станіслав Дністрянський, стали науковими авторитетами європейського масштабу. Серед вихованців факультету були ті, хто відіграв вагому роль у формуванні та реалізації української державницької ідеї: Євген Петрушевич, Кость Левицький, Євген Олесницький.
Універсальною рисою становлення й розвитку класичних європейських університетів є наявність у них філософських факультетів ще від початків заснування. Так було і в історії Львівського університету.
У різні історичні періоди тут успішно розвивалися філософські школи – від філософсько-етичних до позитивістських. Світове визнання здобула діяльність групи філософів у першій половині XX століття, яка дістала назву Львівсько-Варшавської філософської школи, – Казимира Твардовського, Казимира Айдукевича, Яна Лукасевича.
Символічно, що відновлення повноцінного філософського факультету в нашому університеті 1992 року збіглося з початками становлення України як незалежної держави.
Розвиток математики в нашому Університеті був безпосередньо пов’язаний із філософськими студіями. Програма вивчення філософії, окрім студіювання праць Аристотеля, охоплювала й навчання математики. Уже зі 40-х років ХVІІІ століття Львівський університет став одним із найпотужніших осередків математичних студій у Східній Європі. У ХХ столітті тут функціонувала всесвітньовідома Львівська математична школа, лідером якої був Стефан Банах. У працях учених – Юліуша Шаудера, Гуґо Штейнгауза, Мирона Зарицького, Володимира Левицького, Бориса Гнєденка, Ярослава Лопатинського – закладено основи функціонального аналізу, топології, нелінійного аналізу, теорії ймовірностей, рівнянь математичної фізики.
Із другої половини ХІХ століття Львівський університет став центром модерного розвитку наук природничого циклу, зокрема геофізики й астрономіїї, біології, хімії й фізики, геології та географії. Упродовж ХVІІІ – ХІХ століть закладають і створюють Ботанічний сад, Гербарій, Астрономічну обсерваторію, низку природничих музеїв, якими Університет пишається донині.
Природничі дисципліни викладали на кафедрі натуральної історії, з якою були пов’язані відомі вчені XVIII століття Бальтазар Гакет (Аке) і Свіберґ Шiверек. Із середини XIX століття у Львівському університеті починається диференціація природничих наук.
Понад двохсотлітній досвід наукових досліджень хіміків став міцним фундаментом, на якому виросли загальновизнані у світі наукові школи з кристалохімії інтерметалічних сполук, фізико-хімії полімерів, органічного синтезу, зокрема завдяки праці професорів Броніслава Радзішевського, Володимира Тшеб’ятовського, Євгена Черкашина, Миколи Землянського, академіка Романа Кучера.
Із біологічним факультетом пов’язана діяльність багатьох славетних учених, які зробили значний внесок у розвиток української і світової науки. Це, зокрема, Мар’ян Раціборський, Бенедикт Дибовський, Рудольф Вайґль, Андрій Лазаренко, Георгій Шавловський, Ірина Шостаковська.
У Львівському університеті закладено теоретичні й методичні основи новітньої національної географії, найяскравішими представниками якої були перший доктор наук цієї кафедри Григорій Величко, академік Степан Рудницький, професори Юрій Полянський та Каленик Геренчук.
Розвиток фізичної науки в нашому Університеті завдячує таким іменам, як Мар’ян Смолуховський, Войцех Рубінович, Василь Міліянчук, Абба Глауберман, Ярослав Дутчак.
Починаючи з 30-х років ХVІІІ століття в Університеті розвивається історична наука. Особливо вагомими були її здобутки у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Саме тоді тут працював професор Ксаверій Ліске – засновник Львівської історичної школи. Визначальною подією для української науки стало відкриття в 1894 році кафедри загальної історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи. Кафедру впродовж двадцяти років очолював професор Михайло Грушевський – один із найвидатніших істориків України, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць із історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, творець української історичної школи. В основу своєї історичної концепції він поклав ідеї національно-культурної окремішності українського народу, а також соборності українських земель. Як засновник наукової історичної школи у Львові, він сприяв формуванню цілої низки фахівців з історії державності України. У наш час історичну школу достойно представляли та гідно продовжили Ярослав Дашкевич та Ярослав Ісаєвич.
Вивчення мов і літератур інших народів у Львівському університеті має свої давні традиції. Назавжди в літописі Університету залишаться імена істориків-теоретиків літератури, мовознавців, перекладачів – таких, як Ришард Ґаншинець, Віталій Маслюк, Юрій Мушак, Богдан Задорожний, Ірина Гузар, Олексій Чичерін, Соломон Лур’є, Віктор Дольмаєр, Михайло Рудницький та багато інших.
V. Сьогодні Львівський національний університет імені Івана Франка – це університет провідних наукових шкіл із загальновизнаним міжнародним авторитетом. В Університеті сформувалося й успішно функціонує понад 20 наукових шкіл, зокрема з напрямів: фізика, хімія, математика, геологія, географія, економіка, філологія, право, історія.
Поруч із традиційними науковими школами формуються нові, які охоплюють усі ділянки академічного життя Університету. Прикладом спадкоємності наукових традицій є те, що 2008 року на Світовій олімпіаді з програмування в Канаді студенти Університету вперше в історії незалежної України вибороли золоті медалі, випередивши представників найславетніших університетів світу – Оксфорда та Прінстона.
За роки незалежності відбулося стрімке інституційне зростання Університету: відкрито п’ять нових факультетів, три коледжі, 50 нових кафедр, майже втричі зросла кількість студентів денної форми навчання, кількість аспірантів теж зросла втричі й сьогодні налічує майже 900 осіб. Шість наукових об’єктів Університету є унікальними й одержали статус національного надбання України – це найвищий показник серед вищих навчальних закладів України. Завдяки відкритій співпраці з обласною владою та владою міста Львова Університет отримав 10 навчальних корпусів у центральній частині міста. На засадах патріотизму, пропаганди найкращих надбань української і світової культур працюють Центр культури та дозвілля, у якому сформувалися п’ять народних колективів, і Навчально-професійний театр “Просценіум”.
Ми не лише підтвердили реноме потужної освітньо-наукової інституції зі славними академічними традиціями та школами, а й гідно продовжуємо свою історичну місію творення нового академічного середовища та клімату, розвитку нових знань і виховання нового покоління свідомих українських громадян.
Львівський національний університет – один із небагатьох вищих навчальних закладів України, який завжди сміливо й послідовно намагався запроваджувати освітні інновації щодо зміни змісту та структури навчальних програм, щодо відкриття нових напрямів і спеціальностей.
Академічна спільнота Університету завжди усвідомлювала історичну та суспільну місію нашої alma mater як каталізатора трансформаційних освітніх процесів, а водночас свою відповідальність за якість освітніх реформ і їхній системний характер. Саме з таким відчуттям наш Університет уперше в Україні від 1991 року запровадив тестові випробування під час вступу, прагнучи довести, що прозорість, рівність доступу до вищої освіти є однією з найдемократичніших ознак освітньої системи. Сьогодні цей наш приклад став основою для однієї з найуспішніших суспільних реформ в Україні за весь період її незалежності, яка здобула високу міжнародну оцінку. Це визнали не лише експерти, українські та іноземні, це визнало все українське суспільство.
Із метою реального втілення принципу однакових можливостей вступу до Університету випускників міських і сільських шкіл започаткували й упродовж тривалого часу успішно реалізовували програму “Обдаровані діти села”, унаслідок чого третину студентів Університету становили вихідці зі сіл, особливо з віддалених і гірських районів. Цей досвід Міністерство освіти і науки України рекомендувало використати іншим українським університетам.
Наш Університет завжди був відкритий до діалогу з іншими освітніми закладами та установами, громадськими організаціями, органами державної влади задля благородної мети – об’єднання зусиль державних і незалежних організацій, різних освітніх закладів для творення моделі української освіти ХХІ століття.
Колектив Університету з відчуттям академічної відваги та відповідальності крок за кроком вимощував дорогу до докторантської програми з гуманітарних і соціальних наук, яка була б еквівалентною міжнародним програмам PhD. Ми подолали довгий шлях реалізації цієї експериментальної програми PhD і розпочали на загальнонаціональному рівні дискусії про українську модель. Досвід нашого Університету став своєрідним орієнтиром для інших українських університетів. Наша докторантська програма започаткувала відродження дослідницького профілю Університету та запропонувала міждисциплінарний підхід замість традиційного жорсткого розмежування дисциплін.
Іншим вагомим здобутком вважаємо експериментальні магістерські програми з гуманітарних і соціальних наук, які були своєрідною захисною реакцією на бюрократично-механічне запровадження бакалаврських і магістерських програм. Спільно з Варшавським університетом, Українським католицьким університетом і Національним університетом “Києво-Могилянська академія” ми успішно реалізовуємо програму міждисциплінарних гуманістичних студій, яка є однією з моделей упровадження вільної траєкторії студентів – вивчення дисциплін за вільним вибором.
Запровадження цих програм було принципово важливим моментом у новітній історії нашого Університету, оскільки, з одного боку, ми шукали механізми втілення справжньої, а не декларованої університетської автономії, а з іншого – усвідомлювали, що сьогодні Україна потребує фахівців нової генерації – активних, вільних, ініціативних, спроможних осмислити нашу спільну європейську спадщину, а в її контексті глибше усвідомити свою українськість.
Університет відкритий для світу: маємо партнерські зв’язки на рівні угод із багатьма університетами нашої держави; із понад двадцятьма середніми освітніми закладами України, що дає змогу залучати дітей ще зі шкільної парти до університетського життя; із майже вісімдесятьма зарубіжними навчальними закладами й установами. У нас функціонують міжнародні центри, які відіграють ключову роль у поширенні знань про Україну у світі. Університет бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, фондах, щорічно за різними програмами в закордонні відрядження скеровує близько тисячі співробітників і студентів, приблизно таку ж кількість маємо зарубіжних гостей.
Упродовж своєї історії Львівський університет постійно розширював спектр вивчення іноземних мов: наші студенти мають змогу вивчати понад тридцять іноземних мов. Сьогодні ми пишаємося, що наш Університет – єдиний в Україні, у якому вивчають усі слов’янські мови, і єдиний, де вивчення латинської мови є обов’язковим для всіх студентів. Це не лише данина добрим академічним традиціям, це органічна потреба збагачувати мовну культуру студентів і поглиблювати їхню освіченість, щоб довести правдивість мудрого твердження, викарбуваного на фронтоні нашого Університету – “Patriae decori civibus educandis” – “Освічені люди є окрасою батьківщини”.
VI. Ми впевнені, що академічні відзначення символічної дати – 350-річчя від часу заснування Університету, які триватимуть упродовж усього року, створять передумови для подальшого розвитку його славної діяльності як університету європейського за зразком і українського за духом та сприятимуть примноженню здобутків і надбань, збагаченню академічних традицій і посиленню його суспільної відповідальності.
Три з половиною століття від часу заснування нашого Університету – дата, з якою пов’язані і минуле, і сьогодення, і час роздумів про прийдешнє, творцями якого є Ми з Вами.
У цьому виступі названо, зрозуміло, аж ніяк не всі імена людей, які творили нашу alma mater, представників різних національностей, громадян різних держав. Енциклопедія Львівського університету, яка вийде у світ до Дня Університету в жовтні цього року, міститиме весь перелік імен тих, які будували й формували наш Університет упродовж віків і які творять його сьогодні.
Висловлюю глибоку вдячність Вам, студенти, аспіранти, викладачі, науковці, працівники, за велику працю задля розвитку нашого Університету, задля гідного продовження наших академічних традицій. Бажаю всім нам надалі з високим творчим натхненням і наснагою примножувати здобутки Університету на благо і во славу України!
Дякую за увагу!