Соціолінгівстика як наука про різні аспекти взаємодії мови та суспільства в Україні ще мало розвинутий напрям досліджень. Але сьогодні з погляду аналізу і практичної реалізації складних питань нашої безпеки в інформаційній війні саме цей напрям посідає перше місце серед дисциплін лінгвістичного циклу. Соціолінгвістика забезпечує вивчення взаємодії мови й ідентичності, мови й ідеології, мови і політики, а звідси й глибше – політичної комунікації, яка сьогодні є водночас і зброєю, і захистом.
У демократичних суспільствах до голосу соціолінгвістів дослухаються політики. В Україні така традиція ще не склалася, тому, приміром, між науковою оцінкою мовної ситуації і діями провладних політиків завжди була відмінність: свого часу фахівців вразили результати єдиного міжнародного соціолінгівстичного проекту «Мовна політика і мовна ситуація в Україні: аналіз і рекомендації» (2008) про неможливий поділ мов на державну і мови меншин і про потребу використання термінів державна – недержавні мови в Україні (британський професор-правник Б. Боурінг). З погляду сьогодення переконуємося: спекуляції з поняттям «мова меншини», з новою категорією соціолінгвістики «російськомовні співвітчизники» наробили багато біди в Україні…
У демократичних суспільствах соціолінгвістика служить вирішенню практичних проблем. Але при цьому працює колектив і сприяють форми організації наукового процесу: кафедри соціолінгівстики, спеціалізації, магістерські програми чи різні центри вивчення соціолінгівстичної проблематики. Скажімо, магістерські програми, присвячені аналізу багатомовності, дослідженню фонетичних варіантів мовлення, або центри з вивчення загрожених мов, питань мовної дискримінації в університетах Німеччини та Великобританії об’єднують фахівців-однодумців. Вони викладають, досліджують складну соціолінгвістичну проблему, висвітлюють результати і практичні рекомендації в публікаціях. Лише так можна системно підготувати спеціалістів із певної соціолінгвістичної проблеми.
Новий закон «Про вищу освіту» формує нові моральні стандарти навчального та наукового процесу в Україні, що вселяє надію на зміни – це шанс для інтенсивнішої взаємодії науки і практики, швидкої реакції навчального закладу на запит суспільства.
Дійсність в Україні часто ставить соціолінгвістів перед викликами: то Європейську хартію регіональних мов і мов меншин прийняли з російського перекладу і не відповідно до Конституції, то нові законопроекти відтворювали радянське розуміння українсько-російської двомовністі, то колись провладні політики антиконстуційно прийняли закон про мовну політику… Перелік можна продовжувати.
Останній із викликів – потреба нейтралізації антиукраїнської пропаганди, в складних умовах оновлення держави. Як на нього відповісти? На філологічному факультеті – створенням спеціалізації зі соціолінгвістики, організацією колективу викладачів, котрі системно робитимуть акцент у підготовці – від вивчення взаємодії мови та політики до політичної комунікації. Магістрант-філолог через систему дисциплін може отримати знання і навики про те, як нейтралізувати антиукраїнську пропаганду. Це не новий велосипед. Це досвід Ізраїлю, який через нові кафедри, стажування і дослідні центри організував відповідь на інформаційну війну проти нього.
Категорія «політична комунікація» сьогодні – об’єкт міждисциплінарного аналізу. Її необхідно вивчати майбутнім політологам, історикам, журналістам. Інтерпретаційні моделі, запропоновані факультетами, які готують згаданих фахівців, – запорука грунтовного вивчення проблем політичної комунікації. Кінцева мета спеціалізації – кожен гравець на своєму полі і за допомогою свого інструментарію реагує на супільно-політичний дискурс.
Філологи в основу взаємодії мови і політики ставлять слово у зв’язку із позамовним явищем. У різних соціолінгвістичних традиціях уже акумульовано досвід вивчення питань, пов’язаних із політичною комунікацією. Передумови її аналізу в семіотиці (Ф. де Соссюр, Ч. Пірс, У. Еко, Е. Касірер), у структурному функціоналізмі (Леві Строс), у концепції «мовної гра» Л. Вітгенштейна. Для розуміння політичної комунікації важлива і теорія конструктивізму, в якій мова постає як засіб пізнання і соціальної комунікації (за М. Фуко, будь-який дискурс є дискурсом влади). Корінь дискурсу влади – у мові (Р. Барт). Постмодерністи теж підтверджують роль мови як сили, що конструює світ…Однак теоретичне підгрунтя не змінить практики. Ера голого теоретизування минула. І це треба зрозуміти. Дійсність вимагає швидкої реакції лінгвістичної теорії та запити суспільства у веденні інформаційної війни. Підготовлений філолог, озброївшись знанням, зможе створити свій продукт – відповідь на антиукраїнську пропаганду.
Сьогодні вже здійснюються окремі спроби її нейтралізації: поширюється правдива інформація без фейків і «страшилок», створюються альтернативні сайти і канали, як сайт Stop-Fаke чи канал Ukraine Today. Однак цього замало. Необхідні нові наукові видання про Україну різними мовами, культурні центри на зразок Гете-інституту чи інституту Сервантеса. Але передусім важливо задіяти освітній ресурс, щоб сформувати кадри для нейтралізації антиукраїнської пропаганди і трансляції цінностей нової держави.
Тому спеціалізація та нові магістерські програми з політичної комунікації в Університеті – це реальні кроки у відповідь на виклики інформаційної війни та запити нашого суспільства.
Галина Мацюк, професор кафедри
загального мовознавства