несказанно пощастило: прийшовши до університету, я зустріла на факультеті ще двох дівчат із моєї групи з Донецька…
Донецьк. 27 травня. Мій ранок, як завжди, починався з перевірки новин. Того дня вони були невтішні: пограбували фан-шоп і підпалили спорткомплекс «Дружба». Неможливо навіть уявити собі, що я відчувала в той момент. Донецьк – місто, яке живе не тільки футболом (хоча дійсно він відіграє важливу роль в житті кожного мешканця), але хокейний клуб «Донбас» є також доволі цікавим і перспективним. І що? Усе – зруйновано. Того ранку я зрозуміла, що ситуація виходить із-під контролю. І це – жахливо, коли грабують «Метро», коли люди бояться вийти з дому, бо вчора була перестрілка, і просто, коли головна вулиця міста пуста, немає заторів. Мабуть, останнє вселяло найбільший страх…
Цього дня я вже розуміла, що, на жаль, ситуація має тенденцію до погіршення. Я усвідомила, що, мабуть, доведеться продовжувати навчання в іншому місті. Авжеж, упродовж усього літа я сподівалась, що все може стабілізуватися, і ми повернемося до свого усталеного життя. Але «братський» народ ніяк не може завершити свою страшну політичну гру.
Я була студенткою факультету міжнародних відносин Донецького національного університету. Звичайно, я хотіла переводитися лише на свою спеціальність. Тобто вибір був невеликим. У мене було декілька варіантів, найкращий із яких – Львів, а саме ЛНУ ім. Івана Франка. Мій вибір ґрунтувався на трьох аспектах. По-перше, це дійсно дуже престижний університет, який у першій п’ятірці рейтингу ВНЗ України. По-друге, я часто їздила з батьками відпочивати у Трускавець і завжди була проїздом у Львові. Це класне місто з шикарною локацією, ближче до Європи. І по-третє, тут дійсно нереальна кава – її аромат всюди, і це неможливо не любити.
І ще один фактор – це програми співробітництва із закордонними університетами. У мене навчалося декілька друзів у Львові і вони завжди розповідали про різноманітні стипендіальні програми обміну. І це дійсно так. Приїхавши до Університету, поспілкувавшись зі студентами, а багато з них вивчають шведську, я намагаюсь дотримуватися гасла: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». Але, наприклад, у Донецьку ніхто «не налягав» на шведську. Усі приділяли увагу німецькій мові, або вчили китайську.
За що я найбільше хвилювалася – це за групу. Я гадала: як я буду одна у вже сформованому колективі, де всі всіх знають. Але мені несказанно пощастило: прийшовши до Університету, я зустріла на факультеті ще двох дівчат із моєї групи з Донецька, а потім приїхало ще троє. Ніхто не ділився своїми планами, поки остаточно не вирішив усіх проблем. Зараз ми вже склали академічну різницю і поповнили ряди групи референтів другого курсу факультету міжнародних відносин. Можливо, вони не очікували, що їх група буде аж у такому складі, але вони задоволені, що ми вибрали саме Львів. Зараз ми звикаємо і потрохи пристосовуємося до нового ритму життя (наприклад, в Донецьку пари починалися о 8 годині, але додаткові 30 хвилин на сон у Львові не засмутили нікого з нас). Ми вже ходили на співбесіду в організацію «Молода дипломатія», відвідали конференцію зі шведами у рамках «Форуму видавців» і, звичайно, завітали на сам «Форум», як для двох тижнів навчання – початок непоганий. Я сподіваюсь, що і далі ми будемо впевнено рухатися у правильному напрямку і досягати всіх своїх цілей. Головне – щоб те, що є зараз у нашій країні, ніколи не повторилося в майбутньому. І тоді все буде добре для кожного з нас!
Ірина Юрченко, студентка
факультету міжнародних відносин