У другій половині XVII ст. Львів набув значення великого торговельного міста, його населення збільшилося з 20 тис. на початку століття до близько 33 тис. осіб, тому актуальним стало питання забезпечення міста лікарями, обов’язки яких виконували цирульники, які не мали жодної медичної освіти.
Для налагодження медичної служби в Галичині австрійський уряд у 1772 р. скерував до Львова випускника Віденського університету доктора медицини Андрея Крупіньського. Як протомедик Галичини А. Крупіньський зініціював створення 1773 р. у Львові медичного колегіуму, який функціонував до 1785 р., готував хірургів і акушерів і став базою для медичного факультету Львівського університету, діяльність якого поновив у 1784 р. австрійський імператор Йозеф II.
Навчання на медичному факультеті тривало 6 років. Навчальна програма складалася з двох етапів: упродовж перших двох років студенти опановували програму філософського факультету, який був загальноосвітнім і виконував роль підготовчих студій до трьох інших, “вищих”, факультетів – теологічного, юридичного та медичного. На першому курсі філософського факультету студенти вивчали логіку, математику, загальну та природничу історію, дипломатію; на другому курсі – фізику, прикладну математику і продовжували вивчення природничої історії. Після успішного закінчення двох курсів філософського факультету студенти могли здобувати освіту на медичному факультеті. Програма третього курсу (або першого року власне медицини) передбачала вивчення анатомії, четвертого курсу – фізіології та хірургії, п’ятого курсу – лікарських засобів (“Materiae medicae”, що відповідає сучасній фармакології та фармакогнозії), патології та акушерства; протягом шостого курсу студенти проходили лікарську практику. Завершувалася медична освіта захистом інавгураційної дисертаційної праці. Шостий рік навчання, захист дисертації та видання дипломів були прерогативою столичного Віденського університету, який таким чином виконував функції Вищої атестації та контролю якості підготовки докторів медицини для цілої імперії.
Професором анатомії працював Антоні Маргер, фізіології – Якуб Костржевський, клінікою керував Алоїз Капуано, акушерську справу викладав Ян Вальц. Створено Ботанічний сад і хімічну лабораторію, а ботаніку і хімію для студентів-медиків викладав Бурхард Шіверек, який став першим деканом медичного факультету. У 1785–1786 рр. деканом був А. Капуано, згодом Томаш Седей (1787–1788), Вавжинєц Прессен (1788–1792), А. Маргер (1792–1794, 1803–1804), Йозеф Кней (1797–1798, 1802–1803), Й. Гільденбранд (1798–1801), Франциск Мазох (1801–1802). Викладали головно латиною, зрідка польською чи німецькою мовами. Однак викладання медичних предметів не було на належному рівні, тому в 1784–1785 рр. на здобуття вищої медичної освіти записалися лише 8 студентів, а на хірургію й акушерство – 56. У 1788 р. постало питання про ліквідацію вищих медичних студій і збереження лише нижчого рівня навчання, яке готувало хірургів та акушерів.
У наступні три роки до Львова прибули нові професори медицини, зокрема Йоганн Валентин фон Гільтенбранд, львів’янин із походження, який здобув вищу медичну освіту у Віденському університеті, а також доктор медицини анатом Петер Краузнекер, який зібрав експонати для анатомічного музею. Завдяки їхнім старанням відновлено вищу медичну освіту і в 1791–1805 рр. диплом доктора медицини у Львівському університеті здобули 5 випускників, дипломи магістрів хірургії – 28, аптекарів – 13, ветеринарних лікарів – 28 випускників.
У 1805 р., коли Львівський університет об’єднали з Ягеллонським університетом (Краків), медичний факультет ліквідували, натомість у Львівському університеті 9 серпня 1805 р. відкрили Медико-хірургічні студії, які 1817 р. реорганізували в Медико-хірургічний інститут, що функціонував до 1874 р. Директорами студій, а згодом інституту були протомедики Галичини: у 1805–1807 рр. Ян Лоранц, у 1807–1836 рр. Францішек де Пауля Нойгаузер, у 1838–1862 рр. Кароль Штранський і у 1862–1874 рр. Ігнацій Рессіґ.
Для зарахування на студії необхідно було подати свідоцтво про закінчення 4-класної школи або проходження практики в майстра-цирульника. Навчання тривало 2 роки. Студентам першого року викладали: загальну і спеціальну хірургію, хірургічні інструменти, фізіологію, патологію, терапію внутрішніх хвороб, дієтетику і рецептуру; другого року: спеціальну терапію, операційну справу, внутрішні хвороби, судову медицину, акушерство, ветеринарію. Опитували студентів наприкінці тижня, а наприкінці семестру вони складали іспити. Випускали хірургів і лікарів нижчого рівня, які мали право практикувати лише у Львівській провінції. Кількість студентів у деякі роки сягала 100.
У 1805 р. було 5 професорів: анатомії, теоретичної і практичної лікарської справи для хірургів, теоретичної і практичної хірургії, хірургічної і акушерської клініки, ветеринарії і акушерства.
У Медико-хірургічному інституті навчання тривало 3 роки. На першому році викладали: анатомію, фізику, хімію, ботаніку; на другому – фізіологію, патологію, фармакогнозію, акушерство і ветеринарію; на третьому – загальну і патологічну терапію, лікарську клініку, хірургію, судову медицину, окулістику і дентистику. Для зарахування на навчання з 1833 р. необхідно було закінчити нижчу гімназію або три класи елементарної школи з наступною трирічною практикою в хірурга.
Професорами акушерства в Медико-хірургічному інституті в різні роки були Я. Вальц, Т. Кнауер, Я. Махан, Ф. Штехер фон Себенітц (водночас викладав хірургію), Ф. Пфау, Ф. Вебер фон Ебенгоф, І. Рессіґ; анатомії Й. Беррес, А. Гайндл, К. Наґель, А. Фойґт, Ю. Планнер, Е. Ректоржик; окулістики Е. Хладек, А. Славіковський; загальної патології і фізіології В. Жердзіньський, І. Гавранек; судової медицини Ф. Ґатшер; зуболікування К. Каліґа, В. Штраський; загальної і спеціальної терапії Ф. Нойгаузер, Ф. Бабель де Фронсберг, Б. Ваґнер (викладав і хірургію) А. Духек, Й. Фінґер; фармакогнозії Ф. Ґатшер і І. Гавранек; хірургії, Ф. Мазох, К. Штранський, К. Наґель.
У 1874 р. Медико-хірургічний інститут закрили, для потреб міста викладали лише акушерство (професор Адам Чижевіч) і випускали акушерів.
Упродовж 1784–1848 рр. медичний факультет містився в переобладнаних приміщеннях монастиря ордену Тринітаріїв, що були на території між нинішніми вулицями Театральною та Краківською. Клінічною базою факультету тоді слугував шпиталь Св. Лазаря на вул. Коперніка. Після артилерійського обстрілу Львова і пожежі 1848 р. Львівському університету передали будинок ліквідованого того самого року Єзуїтського конвікту на теперішній вул. Грушевського, 4, куди переїхали кафедри Медико-хірургічного інституту й перебували тут до 1875 р.
8 листопада 1853 р., згідно з Патентом імператора Австрії Франца Йозефа І, на філософському факультеті Львівського університету відкрили фармацевтичне відділення, яке готувало фармацевтів. Навчальна програма складалася з двох етапів. Упродовж перших двох років студенти опановували програму філософського факультету, який був загальноосвітнім і виконував роль підготовчих студій до інших факультетів, студенти вивчали логіку, математику, загальну та природничу історію, дипломатію; на другому курсі – фізику, прикладну математику і продовжували вивчення історії. Після успішного вивчення цих дисциплін студенти могли здобувати освіту на фармацевтичному відділенні, дворічна програма якого передбачала вивчення фізики, неорганічної та органічної хімії, зоології, ботаніки на першому курсі та фармацевтичної хімії і фармакогнозії – на другому курсі. У 1924 р. рішенням Вченої ради філософського факультету фармацевтичне відділення ліквідували.
На кінець ХІХ ст. чисельність населення Львова зросла до 170 тис. осіб, і забезпечувати охорону здоров’я невеликою кількістю лікарів було дуже складно, особливо це стало відчутним під час епідемій, зокрема холери. Протягом десятків років представники Львівського університету (особливо значні старання доклав професор Г. Кадий) і влади Галичини відстоювали в австрійському парламенті необхідність відкриття в Університеті медичного факультету. Нарешті 25 жовтня 1891 р. цісар Франц Йозеф І затвердив указ про його відкриття, яке затягнулося майже на три роки, оскільки бракувало коштів, не було приміщень.
Офіційне відкриття (втретє) медичного факультету відбулося 9 вересня 1894 р. На урочистість прибув сам цісар, який вмурував золоту кельню під будинок майбутньої кафедри анатомії.
З 1894 р. медичний факультет розмістився у спеціально збудованих для нього корпусах на вул. Пекарській та вул. Піярув (нині – вул. Некрасова). Загалом упродовж 1893–1914 рр. споруджено 14 корпусів теоретичних і клінічних кафедр: анатомії, фізіології, гістології (1893–1894), патологічної анатомії, судової медицини, загальної і експериментальної патології (1895–1896), внутрішніх хвороб (1897), хірургічних хвороб (1897), акушерства і гінекології (1899), фармакології, медичної хімії та гігієни (1900), сім корпусів клініки інфекційних хвороб (1912), клініки дерматології (1914).
Деканами медичного факультету були професори: Генріх Кадий (1894–1897, 1911–1912), Людвік Ридиґєр (1898–1899, 1911–1912), Антоній Ґлюзіньський (1898–1999), Ян Прус (1900–1901), Антоній Марс (1901–1902), Владислав Нєміловіч (1902–1903), Ондржей Обжут (1902–1903), Адольф Бек (1903–1904, 1916–1917), Влодзімєж Лукасєвіч (1904–1905), Владислав Шимоновіч (1905–1906), Емануель Махек (1906), Станіслав Бондзіньський (1907), Влодзімєж Сєрадзький (1908–1909, 1918–20), Леон Попєльський (1909–1910), Павел Кучера (1912), Антоній Юраш (1913–1915), Е. Тіль (1916–1918), Здзіслав Дмоховський (1918), Юзеф Марковський (1920), Адам Беднарський (1921), Гілароі Шрамм (1922–1923), Вітольд Новіцький (1923–1924, 1939), Юзеф Горновський (1923), Роман Ренцький (1924–1926), Антоній Цєшиньський (1926–1927), Маріян Франке (1928–1929, 1936–1937), Якуб Парнас (1929), Здзіслав Штойзінґ (1930–1931), Ян Лєнартовіч (1931–1932), Влодзімєж Косковський (1937–1938), Наполеон Ґонсьоровський (1938–1939).
До 1875 р. медичний факультет мав т. зв. професорські кафедри, які надалі стали підґрунтям для розвитку більшості наукових шкіл: акушерсько-гінекологічної, анатомічної, невролого-психіатричної, оториноларинголічної, офтальмологічної, патологоанатомічної, педіатричної, стоматологічної, фізіологічної, хіміко-фармацевтичної, хірургічної та ін. Аж після 1894 р. відкрито кафедри: нормальної анатомії (1894), нормальної фізіології (1895), біолічної (медичної) хімії (1896), загальної і експериментальної патології (1896), патологічної анатомії (1896), гістології (1896), фармакології (1897), хірургії (1897), внутрішніх хвороб (1897), шкірно-венеричних хвороб (1898), окулістики (1898), судової медицини (1898), гігієни (1899), акушерства і гінекології (1899), дитячих хвороб (1904), нервових хвороб (1908), оториноларингології (1908), загальної біології (1920), стоматології (1920), фармакогнозії (1929), історії медицини (1930), фармацевтичної хімії (1933) і мікробіології (1936).
Паралельно з кафедрами існували клініки на чолі з директорами (часто професори відповідної спеціальності), де студенти проходили практичні заняття і лікарську практику, а також разом зі своїми викладачами могли займатися науковими дослідженнями.
Навчальна програма для студентів-медиків складалася з двох етапів: упродовж перших двох років студенти опановували теоретичні дисципліни, спочатку загальні: ботаніку, зоологію, органічну і неорганічну хімію, фізику, мінералогію, що їх читали викладачі філософського факультету, а також деякі дисципліни медичного профілю: описову анатомію, гістологію, ембріологію, фізіологію, медичну хімію. З третього року обов’язковими були клінічні дисципліни, які викладали на спеціальних кафедрах, а практичні заняття проходили в клініках.
Незважаючи на значні втрати у роки Першої світової війни (померло 9 професорів, частина (12 осіб) перейшла до інших університетів, пошкоджено деякі будинки, зокрема, будинок дерматологічної клініки знищено повністю), медичний факультет продовжив підготовку фахівців уже у Львівському університеті Яна Казімєжа навіть ще інтенсивніше. Якщо у 1904–1905 рр. на медичному факультеті навчалося 103 студенти, то у 1922–1923 рр. – 1254 (найбільша кількість за всі роки), у 1929–1930 рр. – 603.
Медичний факультет у 1894–1939 рр. випустив 3023 лікаря.
У 1930–1939 рр. медичний факультет мав ще фармацевтичний відділ із чотирирічною програмою навчання, який випускав фармацевтів (1938 р. диплом фармацевта одержав 71 студент). Керівниками відділу були Я. Парнас (1930–1936), В. Косковський (1936–1939). Спеціальні фармацевтичні дисципліни викладали на трьох кафедрах фармацевтичного відділу: фармацевтичної та органічної хімії, ботаніки та фармакогнозії, технології лікарських форм та галенових препаратів, а також на кафедрі медичної хімії, яка входила до складу медичного факультету, та кафедрами математично-природничого факультету.
Студенти-медики в різні роки мали свої молодіжні організації, як-от “Коло медиків” (1907–1918), яка допомагала студентам у навчанні, організовуючи репетиторство, читання лекцій, позичаючи книжки, продаючи підручники й наукові книги за помірні ціни або в кредит, надаючи матеріальну допомогу студентам (безпроцентні позики).
У 1920–1939 рр. на медичному факультеті працювали 336 викладачів, з них – 68 професорів.
21 професор медичного факультету був ректором Львівського університету.
Чимало професорів мали загальноєвропейську славу та визнання. Зокрема, професор анатомії Й. Беррес був серед піонерів застосування мікроскопа в анатомічних дослідженнях, чим зробив вагомий внесок у становлення гістології як науки. Першовідкривач діагностичної цінності тесту осідання еритроцитів – професор кафедри експериментальної патології Е. Бєрнацький. В історію науки назавжди увійшли електроенцефалографічні дослідження керівника кафедри фізіології проф. А. Бека; першим у світовій практиці операції на відкритому серці людини здійснив професор кафедри загальної та експериментальної патології Я. Прус; до пріоритетів кафедри хірургії належать операції на шлунку професора Л. Ридиґера; важливими відкриттями свого часу були теорія виникнення рахіту Я. Рачиньського; протитифозна вакцина Р. Вайгля; дві іменні реакції Б. Радзішевського та ін. Загальноєвропейську славу та визнання мали професор офтальмології Е. Махек, дерматовенерології В. Лукасєвіч, ларингології А. Юраш.
Результати пріоритетних досліджень публікували в провідних європейських наукових часописах свого часу (Wiener Medizinische Wochenschrift, Chemische Berichte, Comptes Rendеs Societe Biologie, Nature та ін.).
У 1939 р. у Львові створили медичний інститут, куди в повному складі перейшов медичний факультет Львівського університету.
Ірина Білинська