8 листопада виповнюється 80 років від дня народження Роксолани Петрівни Зорівчак.
Науковий, культурний та й суспільний поступ загалом базується на особистостях. Вони гуртують однодумців, генерують ідеї, надихають на творчі звершення. До таких відомих українських учених і організаторів філологічної науки належить заслужений працівник освіти України, академік Академії наук Вищої школи України, доктор філологічних наук, професор, дійсний член і член президії Наукового товариства імені Шевченка, член Національної спілки письменників України, відмінник освіти України, лауреат нагород Ярослава Мудрого та Святого Володимира в галузі науки і техніки, лауреат Літературної премії імені Григорія Кочура та премії «Ars translationis» імені Миколи Лукаша, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Г. Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка Роксолана Зорівчак.
Ювілейний нарис передбачає певні канони щодо викладу, особливо в тій частині, де йдеться про життєвий і творчий шлях. Проте, говорячи про дорогу і близьку людину, дуже важко втриматися в жорстких, сухих академічних рамках дат і фактів, тому даруйте мені, що трохи відступлю від класики жанру.
Почалося все – як і ведеться в житті – зі щасливої зустрічі. Не такого вже й далекого 1963 року на одній із мовознавчих конференцій професор Ю. О. Жлуктенко звернув увагу на блискучу доповідь молодої дослідниці. Зустрілись у перерві, поговорили про контрастивістику, переклад і перекладознавство, перспективи дослідження. Уже тоді, десь може навіть інтуїтивно, Юрій Олексійович відчув, що перед ним саме та людина, яка зуміє підняти виплекану ним ідею на новий рівень. Мабуть, тому й взявся керувати кандидатською дисертацією, консультувати докторську. От так просто – у перекладознавство, де переплелися найтісніше рідна й іноземна мови, прийшла Роксолана Петрівна Мінко.
Перший крок у житті – завжди знаменний. Гадаю, кожен дослідник від першої літери до останньої крапки пам’ятає свою першу публікацію. 1967 року з’явився збірник тез ІІІ Науково-методичної конференції викладачів іноземних мов ВНЗ України. Один із текстів очевидно випадав із загальної парадигми: «Виховання культури рідної мови у студентів немовних вузів» (автор – старший викладач Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка Р. П. Мінко). Доля рідної мови – те, що боліло в роки наступу на все українське, те, що болить і тепер, у новітні часи соціально-політичних потрясінь. Не мовчала, бо громадянську мужність і відданість українській ідеї успадкувала від батька, Петра Петровича Мінка, правника, подвижника українського просвітницького руху. Любов до рідного слова перейняла від дідуся, Юліана Гнатовича Дзеровича, священика, відомого педагога, а ще – від мами, світлої пам’яті Лідії Юліанівни Мінко – учителя рідної мови, Учителя з ласки Божої. Отой перший крок відлунює сьогодні в книзі «Боліти болем слова нашого…», що вийшла друком 2005 року. На перше видання книги з’явилося 16 рецензій. Друге її видання, доопрацьоване й доповнене, вийшло друком 2008 року. Більшу частину книги передрукували газети «Кримська світлиця», «Українське слово» та журнали «Урок української», «Дивослово». Чи можна краще вшанувати Мамину науку?
Роксолана Петрівна –
людина честі, наукової і людської, одна з найхарактерніших її рис – уміння знаходити розумний компроміс і повна відсутність зрадливо-боягузливого конформізму.
Кандидатську дисертацію «Фразеологія письменника як проблема перекладу (на матеріалі перекладів поетичних творів Т. Г. Шевченка англійською мовою)» Роксолана Петрівна захистила 1976 року, докторську на тему «Лінгво-стилістичні характеристики художнього тексту і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози)» – 1987 року. Хтось скаже: «Довго…». Але ж не була ні дня ані в аспірантурі, ані в докторантурі! Викладала англійську мову у Львівській державній консерваторії імені М. Лисенка. Середнє щотижневе педнавантаження – 32-36 аудиторних годин. А ще – була вченим секретарем ради зі захисту дисертацій. Колеги в консерваторії згадували: «У четвер захищати свою дисертацію, а вона ще у вівторок чужі документи для ВАКу готує, бо обов’язок для Роксолани Зорівчак – понад усе». І це ще один штрих до портрету.
Попри всі перешкоди, починаючи з 1963 до 1989 року, двічі в рік упродовж місяця (звісно, за рахунок власного відпочинку і за власний кошт) працювала в Москві у найбільшій державній бібліотеці. Якось у приватній розмові, згадуючи ті часи, Роксолана Петрівна розповідала: «Приходила у бібліотеку рано, аби зайняти хоча би крісло – місць не вистачало. На обід практично не ходила – шкода часу – та й місце можуть зайняти, а стоячи, – не дуже почитаєш… Але скільки цікавих людей, знаменитих науковців зустріла в ті часи. Оця робота в бібліотеці, а ще – участь у всесоюзних конференціях, де можна було обмінятись досвідом, і дозволили реалізувати наукові плани». Саме тому вимагає тепер від своїх учнів активної участі в різноманітних наукових форумах, аби не варились у власному соку, а виносили на широкий загал свою роботу.
А поза тим були будні: 36 poкiв нa кaфeдpi iнoзeмниx мoв Львiвcькoї дepжaвнoї кoнcepвaтopiї iм. M. Лиceнкa. З 1992 poкy Р. Зopiвчaк пpaцює у Львiвcькoмy нaцioнaльнoмy yнiвepcитeтi: 1992-1998 – пpoфecop кaфeдpи aнглiйcькoї фiлoлoгiї, a з 1998 p. – пpoфecop і зaвiдyвaч кaфeдpи пepeклaдoзнaвcтвa i кoнтpacтивнoї лiнгвicтики iмeнi Гpигopiя Koчypa. Власне, у створенні і становленні нашої кафедри – колосальна заслуга Роксолани Петрівни.
Коло наукових і творчих зацікавлень професора Р. Зорівчак надзвичайно широке: англійська фразеологія, теоретичні проблеми перекладу, історія українського художнього перекладу, англомовна шевченкіана, підготовка перекладачів, методика викладання перекладознавчих дисциплін. Вона – автор понад 1200 публікацій y збipникax, кoлeктивниx мoнoгpaфiяx, пpoфeciйнiй пpeci, eнциклoпeдичниx видaнняx в Укpaїнi тa за кopдoном. У творчому доробку – двi монографії: «Фpaзeoлoгiчнa oдиниця як пepeклaдoзнaвчa кaтeгopiя (нa мaтepiaлi пepeклaдiв твopiв yкpaїнcькoї лiтepaтypи aнrлiйcькoю мoвoю)» (1983), «Peaлiя i пepeклaд (нa мaтepiaлi aнглoмoвниx пepeклaдiв yкpaїнcькoї пpoзи)» (1989), розділ «Українсько-англійські літературні взаємини» (у кн.: «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті»: У 5 т. – К.: Наук. думка, 1988. – Т. 3), бiобіблioгpaфiчний пoкaжчик «Гpигopiй Koчyp» (1999), 2006 (професор Р. Зорівчак – науковий редактор, aвтop пepeдмoви й коментарів), бiобіблioгpaфiчний пoкaжчик «Микола Лукаш» (2003), (Р. Зорівчак – науковий редактор і співaвтop пepeдмoви), бібліографічний покажчик «Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914 – 1939)» (2003), (Р. Зорівчак – науковий редактор та автор пepeдмoви), Шевченківська енциклопедія (у 6-ти томах) 2012-2013 р. (Р. Зорівчак – автор понад 80 статей). У 2004 і 2011 рр. опубліковано біобібліографічні покажчики «Роксолана Зорівчак», що ілюструють наукові здобутки професора Р. Зорівчак (сумарно 2823 позиції), знаного філолога, перекладознавця, педагога.
Роксолана Зорівчак – голова редакційної колегії збірника матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Григорій Кочур у контексті української культури другої половини ХХ віку», (2007, 2009, 2013). Вона – один з ініціаторів, член редакційної ради унікального українсько-англійського білінгвального видання вибраних поезій Т. Г. Шевченка в перекладі Віри Річ, (2008), до якогo подала коментарі для англомовного читача та біографічну довідку про Віру Річ українською і англійською мовами. 2013 року вийшов у світ «Кобзар» в англомовному перекладі Віри Річ (Р. Зорівчак – упорядник, автор англомовної передмови, біографічної довідки про Віру Річ і коментарів).
Роксолана Зopiвчaк – подвижник і популяризатор українського перекладознавства. Виклaдaла yкpaїнcькy мoвy тa пepeклaд у Лoндoнcькoмy yнiвepcитeтi як cтипeндiaт Бpитaнcькoї paди (1991/92 н. p.) тa в Iллiнoйcькoмy yнiвepcитeтi в 1997 p. як Фyлбpaйтiвcький cтипeндiaт, дe читaлa лeкцiї з пepeклaдoзнaвcтвa i кoнтpacтивнoї лінгвістики.
Роксолана Зopiвчaк – невтомний педагог. Як члeн спeцiaлiзoвaниx paд для зaxиcтy дoктopcькиx і кaндидaтcькиx диcepтaцiй пpи Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (1991-2010) тa Львiвcькoмy національному університеті імені Івана Франка, як члeн peдкoлeгiї чoтиpьox пepioдичниx фiлoлoгiчниx видaнь, як гoлoвa Koмiciї вcecвiтньoї лiтepaтypи HTШ і сeкцiї пepeклaдaчiв Львiвcькoї opгaнiзaцiї Haцioнaльнoї cпiлки пиcьмeнникiв Укpaїни, пpoфесор Р. Зopiвчaк пpoвoдить величезну poбoтy для виxoвaння мoлoдиx нayкoвцiв. Під її керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій. Львівська школа перекладознавства заснована Р. Зорівчак впевнено здобула передові позиції в українській філологічній науці.
Cтaттi пpo Р. Зopiвчaк як дocлiдникa є в УЛE (1990, т. 2), «Xтo є xтo в Укpaїнi» (K., 1997, 2000, 2003, 2004, 2007), «2000 Oustanding people of the 20th century» (Keмбpiдж, 1998), «Marquis Who’s Who in the World» (1998, 16-e вид.; 2002, 18-e вид.), «The International Directory of Distinguished Leadership» (1999, 8-e вид.), eнциклoпeдiї «Укpaїнcькa мoвa» (K., 2000, 2004, 2007), Енциклопедії сучасної України (2010) та ін.
Пишу про це, аби показати, як людина кладе своє життя на вівтар науки і водночас ми щоразу чуємо від неї: «Нічого особливого, я просто роблю свою роботу…»
Роксолана Петрівна – людина честі, наукової і людської, одна з найхарактерніших її рис – уміння знаходити розумний компроміс і повна відсутність зрадливо-боягузливого конформізму. Це, може, не всім зручно і не всім подобається, проте всі її поважають. Бо з нею надійно. Як ми, її учні, кажемо, Роксолана Петрівна на своїх плечах тримає над нами небо.
Отаке моє слово про Ученого, Учителя, Порадника, Друга, Берегиню, Українку.
Ольга Грабовецька,
доцент кафедри перекладознавства
і контрастивної лінгвістики імені Г. Кочура,
Вчений секретар Університету