Визначити жанр книги «З архівів моєї пам’яті» Ярослава Гаврилишина доволі важко, хоч, зрештою, це і не суттєво для нашого допису. У ній розміщено роздуми над над прочитаними книгами Андрія Содомори та Михайла Падури, спогади про університетських викладачів Стефанію Пелиньо, Анну Мюллер, Федора Шумиляка і Богдана Задорожного. А об’єднує ці нотатки есеїстична спрямованість.
Перший розділ – відгук на книгу Андрія Содомори «Від слова до серця, від серця до слова», Ярослав Гаврилишин солідаризується зі славнозвісним майстром слова в оцінці негативних тенденцій, що спостерігаються в нашому мовному середовищі, щиро вболіває над знеціненням слова, щораз більшим поширенням серед нашої молодіі сленгової культури. Автор акцентує на наболілих проблемах, які виникають у зв’язку зі засміченням і зниженням культури мови, і не тільки в побуті, але й в інформаційному і комунікативному просторі, що призводять до духовного зубожіння і девальвації людських почуттів.
Є у Вергілієвій «Енеїді» знамениті слова «Sunt lacrimae rerum», що навіяли Андрію Содоморі назву «Сльзи речей» його книзі новел і психологічних образків. Саме цю книгу обговорює Ярослав Гаврилишин у другому розділі, відгукуючись про неї з особливою теплотою. Адже не можуть залишити байдужим читача сумні роздуми Ярослава Дучака на схилі літ, викликають жаль й розповіді про покинутого пса Шарика, який залишився без господаря. А чи не можна знайти суголосні мотиви між зрубаною старою акацією у новелі «Зрубана тінь» і зрубаною тінню помаранчевого дерева у відомій поезії Гарсі Лорки «Пісня сухого помаранчевого дерева»? Цілком паралельно відзначає Ярослав Гаврилишин асоціативно-рефлексивний характер книги. Адже кожна річ, яку обговорює автор, втілюється у слові, викликає асоціації, що ведуть до образів, мотивів, а то й ремінісценцій літературних творів різних епох і народів.
У третьому розділі Ярослав Гаврилишин аналізує книгу професора Львівського університету ветеринарної медицини, вченого-германіста й есеїста М. Падури «Серед ночей». Уже власне назва книги є дуже промовистою. І справді, з людьми сучасного й минулих поколінь пов’язує себе М. Падура видимими і невидимими нитками. Це засвідчують есеї про львівську поетесу Оксану Лозову, про івано-франківського письменника Степана Пушика, про діячів Львівського університету ветеринарної медицини. Ярослав Гаврилишин розмірковує про Агатангела Кримського, Адама Міцкевича, Амадея Моцарта…
Штрихи до портретів викладачів кафедри німецької філології Університету – С. Пелиньо, А. Мюллера, Ф. Шумиляка та Б. Задорожного вміщено наступних чотирьох розділах. Це розповіді про університетських учителів автора, котрі найбільше спричинилася до його становлення як людини і спеціаліста.
І врешті, останній розділ – це роздуми автора про одвічні духовні цінності, про сенс життя, про боротьбу добра і зла …
Книга «З архівів моєї пам’яті» доцента Ярослава Гаврилишина цікава емоційністю та тонким психологізмом, імпресіоністськими замальовками. Автор згадує тих непересічних людей, які своїм талантом, вчинками, шляхетністю, людяністю заслужили на добру пам’ять. Варто, щоби приклад Ярослава Гаврилишина перейняли інші кафедри та віддали належну шану тим людям, які вже відійшли у вічність, але пов’язані з нами живою ниткою пам’яті.
Роман Домбровський,
Ольга Назаренко,
доценти кафедри
класичної філології