Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

«Шевченкіана» Музею історії Університету

Львівський університет не тільки гартує «Дух, Науку, Думку, Волю» іменем Каменяра, але й осягає «свою долю і свій шлях широкий», виконуючи заповіт Кобзаря. З цим глибоким усвідомленням уже тривалий час у Народному Музеї історії Львівського національного університету імені Івана Франка формується колекція експонатів, пов’язаних зі вшануванням пам’яті Тараса Шевченка.
Символічним видається, до прикладу, те, що однією з перших знахідок, відкритою 1964 року, стала ювілейна медаль з нагоди 150-річчя від дня народження Великого Генія. На одній стороні медалі – рельєфний портрет Поета, майстерно відлитий із бронзи, на іншій – зображення комбайна в полі, дамби гідроелектростанції, супутника в космосі та викарбуваний текст: 

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Т. Шевченко
До медалі додавалася й спеціальна «Посвідка», яка підтверджувала, що медаль була вручена Львівському державному університетові імені Івана Франка урядовим ювілейним комітетом Української РСР 9 березня 1964 року.
Ескіз медалі розробили самобутні творці мистецької «Шевченкіани» – Олексій Олійник, Володимир Фатальчук і Ольга Юнак.
Український скульптор, Народний художник УРСР (з 1963) Олексій Олійник (1914 – 1977) – автор творів: «Т. Г. Шевченко» (мармур, 1950 – 51 рр., Державний музей українського. образотворчого мистецтва в Києві), пам’ятників Шевченкові з бронзи та граніту в Палермо в Канаді (арх. В. Гнєздилов; 1949–50 рр.), у Донецьку (арх. В. Шарапенко; 1954 р.), у с. Моринцях Черкаської обл. (арх. О. Заваров; 1956 р.), у с. Шевченковому Черкаської обл. (арх. О. Заваров; 1957 р.); композиції з мармуру «Т. Г. Шевченко» (1964 р.); шевченківських медалей (усі – в співавторстві).
Фатальчук Володимир Дмитрович (1903 – 1981) – український художник, працював у галузі плаката, книжкової, промислової і станкової графіки. Він оформляв «Кобзар» (1960, 1980), виконував оправи до деяких інших творів Поета.
Українська художниця Ольга Юнак (1905 – 1993) – працювала в галузі плаката та книжкової графіки. У співавторстві з В. Фатальчуком  виконала оправи до багатьох видань Шевченкових творів: «Кобзаря» (К., 1960), «Дневника» (К., 1963), «Шевченко в образотворчому мистецтві» (К., 1963) та ін.
У сучасній експозиції Музею історії Університету одне з чільних місць займає ще одна мистецька композиція, датована 1964 роком, – досить великого розміру мозаїка «Лілея». «Образ героїні Шевченкового твору зав’язаний на монументальній знаковій формі пригнобленої дівчини у вишитій сукні, що наче символізує долю України. Пластично повторений силует дів­чини у формі надламаної квітки та скорботному силуеті юнака – Королевого Цвіту – творять цілісний ритм монументальних форм. Так само складно і ритмічно розподілена фактура мозаїчного кладення: від ліній по формі (у складках одягу, волоссі дівчини, моделюванні тіла) – до цілком декоративних, мерехтливих площин тла. У композиції тричі зустрічається орнамент: на вишивках обидвох персонажів і горизонтальному фризі з написом «Лілея». Ця спорідненість знакового й фігуративного ставить увесь задум у площину семіотичного розуміння мистецької форми… А це вже була естетика затаврованих совєцьким режимом бойчукістів» (Мисюга Б.В. Галина Севрук. Альбом-монографія. – Львів, Київ, 2011. – С. 23).
З огляду на це, слід зазначити, що мозаїка напрочуд органічно вписалася в інтер’єр і особливо в музейну експозицію, концепція якої передбачає розділ, присвячений студентам, ученим і культурним діячам, репресованим у 60‑70-х роках ХХ ст. за справжній український патріотизм. Сама Галина Севрук теж належить до плеяди «шістдесятників». Через це був знищений вітраж «Шевченко. Мати» (1964 р.), співавтором якого разом із Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною і Галиною Зубченко була й Галина Севрук. Комісія кваліфікувала твір як ідейно ворожий. Знаходився вітраж у Київському університеті, якому в 1939 р. було присвоєно ім’я Тараса Шевченка. За те, що 1968 року Галина Севрук підписалася під «Листом протесту 139» на захист репресованих, її вигнали зі Спілки художників. Але, не зважаючи на кричущу несправедливість, майстриня продовжувала творити. Вона стала автором понад 500 камерних керамічних пластів з історії України, понад 30 монументальних керамічних панно в архітектурних спорудах Києва, Чернігова, Одеси, Алушти й інших міст, багатьох ілюстрацій до книжок.
Цікавим є і те, що Галина Севрук походить із роду Барських. У 1723 р. студентом Львівського університету був вихованець Києво-Могилянської академії – відомий мандрівник і письменник Василь Григорович-Барський. Минуло кілька століть – і гідна представниця славного роду Григоровичів-Барських у такий поважний спосіб залишила свій витвір у Львові – мозаїка «Лілея» як авторський дар філологічному факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Уже як цінний музейний експонат нині мозаїка відкриває нам ще один містичний зв’язок. У книзі Григорія Нудьги (1913–1994) «Слово і пісня» знаходимо дослідження на тему «Лілея» Т.Г. Шевченка та її європейські паралелі». 2014року, коли Україна продовжує торувати собі шлях у Європу, по-шевченківськи актуально звучать думки українського письменника, фольклориста, літературознавця, історика української літератури, критика і культуролога, в’язня сталінських концтаборів.
Унаочнити історію науки в музейній експозиції дуже нелегко. Як показати ідею, теорію, думку за допомогою речей, на перший погляд, простих, звичайних, матеріальних?! Усе, як достоту:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!
А Шевченкове, «од Бога», слово завжди присутнє у храмі науки, яким є Львівський університет. Підтвердження цьому – видання творів Кобзаря за участі Університету. Як справжню бібліографічну цінність в експозикії музею слід розглядати серію оригінального формату книжечок, які були видруковані видавництвом Львівського університету у 1961 р. до 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, – «Думи мої, думи…» (Вибрана лірика), «Наймичка», «Юродивий», «Катерина», «Єретик», і «Пісні на слова Т.Г. Шевченка». Серію розробили редактор І. Моторнюк, технічні редактори А. Малявко, Т. Саранюк, коректор З. Козачук, автори обкладинок О. Овдієнко, Ю. Гапон. Кожна з книжечок вийшла тиражем 5000 примірників.
Одним із найпомітніших мистецьких творів у колекції Музею історії Львівського університету є графічний портрет Т.Г. Шевченка роботи народного художника України, графіка Зеновія Євстаховича Кецала (1919 – 2010). Це дар автора з персональної виставки в Університеті. Його твори знаходяться також у багатьох українських і зарубіжних музеях, у приватних колекціях. До слова, З. Кецало, відвідавши Шевченків край, передав багато своїх картин, виконаних під час подорожі, до Кімнати-музеюТараса Шевченка у Львові.
З часу персональної виставки лауреата Шевченківської премії Євгена Івановича Безніска у фондах університетського музею зберігається афіша – оригінальний лінорит з образом Великого Кобзаря. Відкриття виставки відбулося 9 березня 2012 року в Науковій бібліо­теці Львівського національного університету імені Івана Франка. В експозиції було представлено 42 роботи – офорти й лінорити за мотивами поетичних творів письменника: «Катерина», «Сон» (комедія), «І досі сниться», «У тієї Катерини», «У перетику», «Марія», «Великий льох»,«Титарівна», «Садок вишневий», «Коло гаю чистім», «Сотник» та інші. Шевченкіана Євгена Безніска складає сотні робіт. «У мене виникло бажання розкрити тематику кожного твору Тараса Шевченка по-своєму. Це для мене життя. Я в цьому живу. Читаючи Шевченка, я наче буваю у себе вдома. Уявляю пережиття цієї людини, намагаюся дивитися на все так, як би дивився Шевченко», – каже Є. Безніско. Між іншим, він є випускником Київської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка (1955 р.). А тепер твори Є. Безніска зберігаються у музеях США, Аргентини, Канади, Франції.
У липні 2013 р. з нагоди 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка Євген Безніско запропонував Ректорові ЛНУ ім. Івана Франка зробити монументальні розписи на стінах 311 аудиторії головного корпусу, де колись була «Шевченкова кімната». Про це він повідомив у радіоефірі «Зустріч на Князя Романа»: «Зараз ця кімната потребує капітального ремонту. Я пропоную за творами Тараса Шевченка зробити монументальні роботи з його рисунками, а також провести сюжетну лінію поеми  «Гайдамаки». Це було б на трьох стінах, загальною площею 200 кв м., техніка – сграффіто. Це  триколірна штукатурка, яка потім прорізається до основних кольорів. Техніка дуже давня. Її використовували ще в стародавньому Єгипті. Дуже шкода, що в нас її занедбали…».
Художник Євген Безніско – частий гість у Музеї історії Університету, періодично експонує свої роботи, присвячені творчості І. Франка, Б.‑І. Антонича. Багато полотен автор подарував Університетові. Їх і зараз можна побачити в одній з ауди­то­рій філологічного факультету.
Свідченням добрих стосунків студентів і професорів Франкового університету з малою батьківщиною Великого Кобзаря є ще один експонат, який зберігається в університетському музеї. Це різьблений у дереві портрет Тараса Шевченка, на звороті якого – вже трохи затертий напис: «Вельмишановному Іванові Олександровичу Вакарчуку, ректорові Львівського національного університету імені Івана Франка від вдячних із низьким поклоном учителів та учнів Шевченківської школи мистецтв. 6.03.1996 р. с. Кирилівка. МД 1995 р.»
У Музеї історії Університету є багата збірка фотоматеріалів. Серед унікальних світлин можна віднайти чимало таких, які свідчать про здобутки вчених у галузі шевченкознавства. Наприклад, це інтер’єри Шевченківської аудиторії, колективні фото з конференцій, присвячених Т. Шевченку, фотографії з поїздок викладачів і студентів на батьківщину Кобзаря.
Крім того, у Музеї історії Університету вже тривалий час формується філателістична колекція, в якій чимало «Шевченкіани».
До речі, 4 березня 2010 р. музей організував у своїх залах виставку графіки Івана Остафійчука та шевченківської філателії з колекції Кімнати-музею Тараса Шевченка у Львові.
Упродовж 17 лютого – 11 березня 2010 року у Дзеркальній залі ЛНУ ім. Івана Франка було розгорнуто експозицію Шевченкіани заслуженого художника України Євгена Манишина (1976-2006). Більшість робіт циклу, присвяченого Тарасові Шевченку, автор подарував Львівському палацу мистецтв. Євген Манишин відвідав усі Шевченкові місця: побував у Вільнюсі, Петербурзі, Москві, на Кос-Аралі.
З 23 вересня до 21 жовтня 2010 року за участі музею діяла виставка «Шевченко з нами» – живопис Валерія Нестеренка, доцента кафедри академічного живопису Львівської національної академії мистецтв, члена Національної спілки художників України
Отже, за п’ятдесят років роботи Музею історії Львівського національного університету імені Івана Франка його колектив зібрав цікаву колекцію «Шевченкіани», до якої ввійшли: графіка, мозаїка, медальєрство, фотоматеріали, філателія. Більшість експонатів були подаровані Університетові з нагоди різних свят. Вони є свідченнями важливих подій у житті нашої альма-матер: наукових конференцій, мистецьких виставок, творчих зустрічей, концертів, мандрівок тощо. Завдяки цим історичним джерелам академічна громада та гості Університету можуть досліджувати різноманітні суспільні явища. Музейна «Шевченкіана» дає можливість наочно демонструвати значення творчості Т. Г. Шевченка для національної самосвідомості українців, що сприяє патріотичному вихованнню студентської молоді. У музеї і надалі ведеться тематичне впорядкування та фондовий облік згаданих матеріа­лів, пошук нових експонатів.

Юрій Гудима,
завідувач Народного музею історії Львівського національного університету імені Івана Франка

Категорія: № 2, жовтень 2014 р.