Наприкінці жовтня у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбувся щорічний Міжнародний львівський соціологічний форум, що по праву вважається найбільш представницьким соціологічним зібранням у Західному регіоні країни. Вже в назві Форуму – «Сучасний український соціум: доцентрові та відцентрові тенденції» відображено «гострий рельєф» і соціологічне осмислення суспільно-політичної ситуації в Україні в умовах військового конфлікту на Донбасі. На початку конференції під час пленарного засідання присутні мали змогу заслухати презентації цікавих та актуальних досліджень, а також і виступ гостя із Франції, доктора філософії, дослідника творчості всесвітньо відомого французького філософа, драматурга, пісьменника Жана-Поля Сартра Жерара Вормсера (Wormser Gerard) з університетсьго коледжу в Ліоні, котрий одночасно є видавецем незалежного відкритого міжнародного журналу «Sens public» (www.sens-public.org).
У межах роботи трьох секцій Форуму прозвучало близько 60 доповідей його учасників, котрі представляли різні університетські центри та дослідницькі осередки і України (22 навчальні інституції та 3 дослідницькі центри), а також іноземні гості.
Протягом усього заходу учасники мали змогу обговорити дослідження, обмінятися думками, підходами та прогнозами в ході дискусій, напрацювати можливі шляхи подолання конфлікту історичних пам’ятей і протиріч соціальних ідентичностей між сходом та заходом України.
Наш кореспондент зустрівся із Наталією Черниш, доктором соціологічних наук, професором, завідувачем кафедри історії та теорії соціології історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, щоб підсумувати результати соціологічного зібрання.
– Чим особливий цьогорічний Форум?
– Я не буду оригінальною, якщо скажу, що головна особливість цього року Форуму полягає в тому, що він проходить в умовах війни. Ніколи раніше загальнополітична ситуація в нашій країні не була настільки загрозливою і тривожною, але й водночас настільки обнадійливою для нашого суспільства. На перший погляд може здатися, що тут поєднані взаємовиключні речі – тривога і надія, але соціологія як наука насправді фіксує нині таку унікальну ситуацію, коли ці два почуття співіснують у громадській думці. Тривога полягає втому, що війна загрожує знищенню української незалежності і державності, а надія в тому, що ніколи раніше ми не мали такої високої якості нашого суспільства, яке набагато випереджає владу й політиків. Вдумайтеся, у щойно наведені дані спільного опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології: 77.7 % населення України з травня по вересень цього року надавали благодійну допомогу військовослужбовцям в зоні АТО або вимушеним переселенцям із Донбасу та Криму! Такої якості суспільства протягом останніх років не демонструвала жодна країна.
Другою прикметною особливістю нашого VІІІ Форуму є те, що він присвячений 75 річниці від заснування історичного факультету. Пам’ятаймо, що засновники кафедри історії та теорії соціології є за походженням з цього факультету, а відтак саме на цьому факультеті було створено цю кафедру. У нас існує поважна традиція порівнянь актуального й минулого станів розвитку українського суспільства, суміщення прискіпливого аналізу минувшини та сьогодення відповідно до заповіту М. Грушевського. Саме це й дозволяє дати вище наведену характеристику українського соціуму 2014 р.
І, врешті, третя риса цього Форуму – намагання вислухати різні точки зору соціологів, що представляють різні регіони і частини України, вислухати та зіставити з тим, аби змоделювати шляхи виходу з кризи, у якій ми опинилися.
– Результати яких «найсвіжіших» досліджень були представлені на Форумі?
– Соціологія якраз і відрізняється від багатьох соціогуманітарних наук тим, що вона весь час оперує новими даними про стан суспільства, його окремих сфер, громадської думки країни. Так і цього разу соціологи у своїх виступах представляли ті результати соціологічних опитувань, які, по-перше, відображають реальний стан сьогочасного українського соціуму, а по-друге, належать відомим і авторитетним у науковому середовищі дослідницьким центрам і службам таким, як уже згадувані фонд «Демократичні ініціативи» та КМІС, а також соціологічна група «Рейтинг», Центр Разумкова, Інститут соціальних проблем імені О. Яременка тощо. Зокрема, у виступах на Форумі були представлені аналітичні розвідки наших учасників, оперті на дані дослідження Центру Разумкова від 5-10 вересня 2014 р., фонду «Демініціативи» та КМІСу від 12-21 вересня цього ж року й інших. Водночас ми, як науковці, не можемо ігнорувати результатів соціологічних досліджень, які проводилися, розпочинаючи від перших років існування незалежної України таких, наприклад, як міжнародне трендове дослідження ідентичностей і соціальних лояльностей мешканців Львова й Донецька, а з 2010 р. – і респондентів з усієї країни, яке здійснює з 1994 р. група соціологів різних країн світу включно з представниками нашої кафедри. Чергова, п’ята хвиля цього дослідження буде здійснена у 2015 р. Такого ґатунку дослідження, на відміну від «одноразових», дають можливість увиразнити тенденції розвитку, побачити зміни, які відбулися, окреслити певні прогнози.
Тому можу сказати, що на цьогорічному Форумі були представлені практично всі різновиди і типи соціологічних досліджень. Вони послужили доказовою основою виступів представників 22 національних університетів та інших ВНЗ України, а також трьох поважних соціологічних дослідницьких центрів на чолі з науковцями Інституту соціології НАН України.
– Назва Форуму – «Сучасний український соціум: доцентрові та відцентрові тенденції» – увібрала в себе всю гостроту й актуальність непростої ситуації в українському суспільстві, спричиненої сепаратистськими тенденціями та військовим втручанням сусідньої держави на Донбасі. Чи вдалося метрам соціологічної науки під час роботи Форуму окреслити межі конфлікту на Донбасі та знайти відповіді на нові виклики впевненого розвитку Української держави?
– Заявку на проведення Форуму 2014 року ми подавали ще взимку і навіть не уявляли, що, крім внутрішніх чинників, доведеться аналізувати й чинники зовнішнього походження, які на час проведення Форуму відіграють головну роль негативної конотації і прямо долучаються до роздмухування відцентрових тенденцій. У багатьох виступах учасників Форуму звучала думка, що до початку Євромайдану та революції Гідності статистично сильних відмінностей між мешканцями різних регіонів зафіксовано не було. Зокрема, у доповідях на пленарному засіданні я разом із моїми колегами – доцентами нашої кафедри В. Середою та В. Сусаком, на основі численних досліджень довели, що протягом 1994–2013 рр. відбувалося урізноманітнення обраних ідентичностей, соціальних лояльностей та історичної пам’яті респондентів з усієї країни, що вже неможливо говорити лише про дві України – на Сході та на Заході, що схожі ідентичності тепер часто мають представники тих областей країни, які не мають навіть спільних кордонів. Відтак, доцент В. Середа порівняла Україну 2013 р. з багатокольоровим килимом, у суцвіттях якого можна було побачити все розмаїття уподобань і преференцій різноманітних груп і спільнот нашої Батьківщини. Практично всюди, крім Донбасу, домінувала ідентичність громадянина України. І це давало підстави для надії, що в історичній перспективі ті відмінності, які ще існували, будуть поступово нівелюватися, передусім за рахунок молодого покоління.
Однак соціологи не ігнорували численні прояви так званої «радянської спадщини», яка, попри словесні маніфестації респондентів, виявилася досить потужною, навіть серед частини (очевидно, меншої) населення західних і центральних областей. Ідеться про патерналістські настрої («держава має подбати про моє життя і надати мені все необхідне»), існування спільної і для деяких львів’ян, і для багатьох донеччан анти-ідентичності щодо бізнесменів і багатих («я не маю нічого спільного з ними»), ностальгію за радянськими часами («було б добре повернути СРСР») і т. ін., що творило латентну ситуацію сповитості цією «радянською пуповиною» представників різноманітних соціальних груп і прошарків українського населення. Саме вони, напевне, і зорали на Донбасі благодатний ґрунт для сепаратистських проявів, наслідки яких було б хоча і з труднощами, але подолано до річниці незалежності. Але тут здійснилося безпрецедентне вторгнення чужоземної ворожої сили і вступив у дію дестабілізуючий зовнішній чинник.
Звідси для соціологів настали часи давати відповіді на нові запитання, бо такого ґатунку подій раніше просто не існувало. Тому на Форумі часто йшлося про потребу досліджень якісно нових проблем, починаючи від обрання нових ідентичностей («хто я тепер?») і, закінчуючи принциповим обранням шляху розвитку своєї країни – всередині неї та у зовнішньополітичному вимірі. Чи насправді в Україні нарешті постає громадянське суспільство, чи перетворюємося ми із роз’єднаних спільнот на самоорганізовані та самовправні громади, чи вичавили з себе радянського раба, а чи далі будемо жити на колінах, чи дозволимо недолугим політикам розсварювати себе, а чи оберемо свою владу і поставимо її під свій жорсткий контроль – усі ці питання далеко відходять від проблематики академічної соціології і становлять тепер стрижень соціології громадської, символізують ту соціологічну інтервенцію, яку покликані здійснити фахові соціологи в наше ще слабке, але швидко одужуюче суспільство.
До того ж доводиться діяти і мислити в умовах форсованого вибору, коли зміни відбуваються блискавично. Так, наприклад, ми заслухали виступ на пленарному засіданні нашого колеги з Луганського національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, доктора соціологічних наук, професора І. Кононова, який зараз працює в Івано-Франківську й обіймає виразно громадянську позицію, але у своїх наукових поглядах багато в чому ще залишається в минулому. Він ще з початку 2000 рр. вважає, що глибинною основою протиріч між жителями Заходу і Сходу країни, їхніх полярних настанов є відмінність двох проектів націєбудівництва – донбаського і галицького. У Донбасі – це проект співгромадянства, а в Галичині – етнонації. Відповідно до цих вихідних принципів були складені й запитальники 2014 р., а отримані дані потрактовані в тому сенсі, що респонденти цих регіонів саме зараз дійсно мають докорінно відмінні постави. У відповідь і я (як модератор пленарного засідання), і багато інших наших колег закликали не жити застарілими й багато в чому хибними уявленнями, якими не поясниш, чому багато наших «співгромадян» із Донбасу стали на бік сепаратистів і знищували своїх братів з усієї країни. Та і на західних теренах прибічників «етнонації» з гаслами «Україна для українців», «українці повинні мати певні переваги, а інші етнічні групи мусять із цим погоджуватися» не так уже й багато, як засвідчили останні вибори. Гостро постає й проблема формулювання запитань в анкетах, коли висловлені у провокативний спосіб твердження змушують респондентів висловлювати солідарність із фейковими (як тепер кажуть) псевдореаліями.
Виступи і дискусії на Форумі засвідчили також, що однією з найактуальніших тем як для населення, так і для соціологів залишається проблема вибору зовнішньополітичного курсу країни. Якщо вже підписання декларації про асоціацію з ЄС стало доконаним фактом, то предметом зацікавлень сучасних соціологів, як показав виступ кандидата соціологічних наук, доцента Р. Савчинського, є ступінь розповсюдженості європейських цінностей серед населення України, а також віднайдення тих механізмів і засобів, які б сприяли зживанню рудиментів радянськості в духовному світі особистості, формуванню цінностей демократизму, толерантності, захисту прав людини.
– У чому полягає роль соціології, коли ми говоримо про вирішення конфліктів у контексті проблематики Форуму?
– Змінену роль соціології я щойно окреслила, і переконаність саме в ній наочно засвідчили дискусії на Форумі. Мені доводилося неодноразово підкреслювати, що справжній професіоналізм соціології полягає не у фіксації конфліктів, які вже вибухнули (бо тоді лишається тільки думати, як їх загасити), але у виявленні тих точок соціальної напруги, з яких конфлікти можуть розгорітися. Так, знаючи достеменно, що саме викликало сепаратистські настрої і тенденції в Донбасі, можна було б вжити відповідних дій, спрямованих на усунення навіть можливостей їхнього загострення і переростання у фазу відкритого конфлікту. Так тепер існує багато прихованих і явних точок соціальної напруги, здатних викликати конфлікти в майбутньому, тому ми були одностайними в тому, аби їх вчасно виявляти і доводити до відома владних структур, апелювати до громадськості, оприлюднювати таку інформацію і для роздумів, і для реагування. Тільки тоді роль соціології як громадської, а не кабінетної чи суто електоральної, яка тільки й здатна оприлюднювати рейтинги політичних сил, стане помітною і затребуваною у суспільстві.
– Це вже восьмий за рахунком представницький соціологічний захід, де традиційно відбувається живе та змістовне спілкування. Публічні дискусії та обмін науковими результатами завжди призводять до спільного знаменника будь-якої події. Яким є підсумок нинішнього поважного соціологічного зібрання?
– Ми вже сьогодні плануємо свій наступний, дев’ятий за рахунком Форум і хочемо присвятити його виявленню й узагальненню тих інновацій, новітніх соціальних і культурних програм, які походять із глибин народу і відповідають громадським настроям та уподобанням. Цим ми хотіли б подолати той розрив і те відставання, які відбулися між реаліями та соціальними науками, дійсністю та ілюзіями влади. Певні пропозиції такого роду містилися у виступах доктора соціологічних наук, професора Н. Коваліско, інших наших колег. Насамперед ішлося про нагальну потребу відмови від штампів і стереотипів минулого, осучаснення соціологічної методології та дослідницьких технологій, удосконалення соціологічного інструментарію, налагодження соціологічної оптики. Українська соціологія має бути професійною, критичною, громадською, чутливою до всього нового, потрібною для суспільства не лише в часи виборів, але й у повсякденних громадських практиках, дискусіях та діалогах із владою. Розуміння невідворотності таких змін можна вважати не лише головним підсумком роботи нашого VІІІ соціологічного Форуму, але й настановою для вдосконалення науково-практичної діяльності соціологів з усіх куточків нашої Батьківщини.
Розмовляв Олександр Лавринович
Фото Олександра Лавриновича