Світлій пам’яті Степана Макарчука
2 грудня 2014 р. на 85-році життя відійшла у вічність видатна Людина – Степан Макарчук – доктор історичних наук, професор кафедри етнології, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений діяч науки і техніки України. Степан Арсентійович працював в Університеті з 1973 р.: завідував кафедрами (1973–2001), був деканом історичного факультету (1976–1994). До 20-х чисел листопада 2014 р. він читав студентам лекції, керував науковим семінаром…
Степан Арсентійович – автор близько 350 праць. Під його керівництвом 23 науковці захистили кандидатські та 6 докторських дисертації. Він став засновником наукової школи дослідження етносоціальних та етнодемографічних процесів, серед представників якої – професори Олексій Сухий, Степан Качараба та багато інших.
Степан Макарчук народився 3 січня 1930 р. у с. Дуліби Гощанського району Рівненської області в селянській сім’ї. У 1951 р. закінчив Гощанську середню школу та вступив на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою 1956 року.
Цікаво, що наукова доля Степана Макарчука завжди перетиналась із народознавчою проблематикою. Уперше – в Університеті. Степан Арсентійович згадував: «Десь з другого курсу всіх студентів поділили на спеціалізації. Я потрапив на спеціалізацію історії південних і західних слов’ян. Саме тоді була створена однойменна кафедра, яку очолив професор Дмитро Похилевич. При кафедрі діяв студентський науковий гурток, яким на другому й третьому курсі керував професор. Я працював над темою «Косова битва в сербських народних піснях». Опрацьовував публікації сербського фольклору в перекладах і в оригіналі, деякі фрагменти пісень перекладав українською. Написав доповідь і виголосив її на засіданні гуртка. Та доповідь була моїм першим прилученням до етнографії».
Через декілька років після закінчення університету Степан Макарчук став науковим співробітником (1959–1963), згодом – завідувачем відділу етнографії (1963–1965) Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР у м. Львові (УДМЕХП, нині – Інститут народознавства НАН України) – однієї з провідних наукових установ України в галузі народознавства. Серед її працівників були такі відомі учені, як Катерина Матейко, Любов Суха, Роман Гарасимчук, науковий світогляд яких формувався ще в міжвоєнний період під впливом народознавців Львівського університету та Наукового товариства імені Т. Шевченка (зокрема, Адама Фішера, Яна Фальковського, Яна Чекановського, Філарета Колесси й ін.).
Під час роботи в УДМЕХПі під керівництвом його директора Юрія Гошка Степан Макарчук працював над кандидатською дисертацією про побут робітників Прикарпаття. Навесні 1964 р. у київському Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського) він склав кандидатський іспит зі спеціальності (Степан Арсентійович відзначав, що головою екзаменаційної комісії був Максим Рильський, тож йому пощастило поспілкуватися з цим видатним поетом і народознавцем). 30 жовтня того ж року Степан Макарчук успішно захистив кандидатську дисертацію (через двадцять років – у 1985 р., на підставі праці на перетині наук – історії та етнології, присвяченої етносоціальному розвитку та національним відносинам на західноукраїнських землях, він став доктором історичних наук).
Степан Арсентійович згадував: «Пам’ятаю, що в час роботи у Державному музеї етнографії та художнього промислу почув від Кактерини Матейко одну розповідь про професійну властивість етнографа, а власне про те, що він, почавши працювати на ниві етнографії, уже до кінця свого життя не зможе назавжди порвати з етнографічною наукою. У 1965 р. мені довелося перейти з УДМЕХПу на іншу роботу. Проте через двадцять з лишком років знову повернувся до етнографії. Отже, і мій досвід ніби підтвердив, що Катерина Іванівна казала правду».
Так, 1988 року як декан історичного факультету Степан Макарчук ініціював впровадження в навчальний процес у Львівському університеті курсу етнографії України, що сприяло перетворенню кафедри історії УРСР на кафедру історії та етнографії України (її очолював Степан Арсентійович). У розвитку народознавства у Львівському університеті ця подіє є віховою, адже з 1947 р. – від часу ліквідації кафедри фольклору й етнографії, лекційні курси, присвячені етнографії українців, у навчальному закладі не читалися (викладали тільки курс загальної етнографії).
У 1995 р. кафедру історії та етнографії України розділили на три: кафедру давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін (нині – кафедра давньої історії України та архівознавства), кафедру новітньої історії України та кафедру етнології. Останню очолив Степан Макарчук, доклавши багато зусиль для її перетворення на потужний етнологічний центр. У 2001 р. Степан Арсентійович передав керівництво кафедрою етнології Романові Сілецькому, залишившись викладати на ній на посаді професора.
Якщо зробити екскурс в історію кафедри етнології Львівського університету, та варто відзначити, що перша кафедра етнології (саме під цією назвою) діяла в навчальному закладі у 1910–1912 рр. під керівництвом Станіслава Цішевського, студентом якого був Адам Фішер, він очолював кафедру етнології Львівського університету впродовж 1924–1939 рр). Серед найкращих студенток Адама Фішера була Катерина Матейко – одна з провідних українських етнологів ХХ ст., з якою Степан Макарчук працював в УДМЕХПі. Тож постать Степана Арсентійовича стала тією невід’ємною ланкою, яка поєднала воєдино історичну традицію етнологічних досліджень у Львівському університеті – від початку ХХ ст. до сьогодення.
Роман Тарнавський,
асистент кафедри етнології