До 85-річчя від дня народження Ореста Матковського
17 листопада Оресту Матковському виповнилося 85 років. На честь цієї знаменної та ювілейної дати на геологічному факультеті відбулася Урочиста академія з нагоди ювілейного дня народження доктора геолого-мінералогічних наук, професора кафедри мінералогії, заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, академіка АН Вищої школи України, віце-президента Українського мінералогічного товариства, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, нагороди Ярослава Мудрого та Святого Володимира.
З науковими доповідями під час академії виступив професор Микола Павлунь, який розповів про кроки життя та праці Ореста Ілляровича, а професор Володимир Павлишин представив Ореста Матковського як класика української мінералогії.
Доповідачі намагалися охопити найважливіші сторони багатогранного життя та наукової праці відомого ученого, педагога, організатора науки й освіти, змалювати яскравий і неординарний образ людини-творця і працелюба, метра мінералогії, патріарха геологічного факультету – Ореста Матковського.
Світ великий, але водночас і дуже тісний! Адже до 1948 року ані студент першого курсу геологічного факультету Орест Матковський, ані незабутній Євген Лазаренко – засновник факультету, перший його декан, а опісля Ректор Університету й академік – і гадки не мали про існування один одного, хоча доля повернула так, що саме вони спільно пройшли великий, славний і плідний шлях у науці та житті, і який досі продовжує торувати наш ювіляр – його блискучий учень, соратник і послідовник. Але до того часу було подільське дитинство та юність малого хлопченяти й парубка – моторного, веселого, життєрадісного, холерично-емоційного, працьовитого, дотепного і дуже допитливого. Була сільська праця з дитинства, навчання в Підволочиській середній школі № 1 на Тернопіллі, але й були дитячі та юнацькі ігри, веселі святкові дні й вечори на Різдво і Великдень, хороводи, танці та співи: гей-гей, такого солов’їного голосу, як в Ореста ще годі було знайти! До прикладу, у 2011 році всі гості величезної зали в найдорожчому ресторані Владивостока змушені були встати та з величезним захопленням і здивуванням слухали Орестове «Многая літа», яке він виконав на честь 60-річчя академіка РАН і випускника нашого факультету Олександра Ханчука. А його улюблена пісня «Ой чий то кінь стоїть» супроводжує усе його яскраве життя!
Навчання на факультеті Орест Іллярович закінчив 1953 року з відзнакою і одразу вступив до аспірантури на кафедру мінералогії. 1957 року блискуче захистив кандидатську дисертацію і розпочав працю на посаді асистента кафедри мінералогії, а з 1962 р. – доцента цієї ж кафедри, на якій працює донині. Його наукові праці того часу були не тільки актуально-злободенні, але й неординарно-новітні. Про це дуже добре свідчить хоча б одна з низки його праць того часу: робота про мінералогію акцесоріїв, зокрема циркону, була майже миттєво перекладена й опублікована в Японії, хоча тоді про Інтернет і журнали, які входять до наукометричних баз даних, і гадки не мали – усе визначав і досі визначає науковий зміст публікації, у якому б журналі вона не була надрукована. Зокрема, цієї та багатьох інших блискучих його наукових праць того й пізнішого часу.
Отримавши у 1962 р. вчене звання доцента, він продовжує читати лекції та проводити лабораторні заняття з різних мінералогічних дисциплін та інтенсивно здійснює наукові дослідження з генетичної і регіональної мінералогіі, зокрема камерних гранітних пегматитів Волині й усієї північно-західної частини Українського щита, трапової формації його західного схилу, різних об’єктів складчастих Карпат і Закарпаття в контексті становлення мінералогічної наукової школи академіка Євгена Лазаренка. Тоді ж він стає заступником відповідального редактора відомого у світі «Мінералогічного збірника», а в 1979 р. розпочинає конструктивно поєднувати викладання, наукові дослідження й адміністративно-організаторську роботу як завідувач кафедри мінералогії: очолював її Орест Іллярович чверть віку – з 1974 по 1999 рік. Це був той час, коли під його керівництвом весь колектив кафедри дуже ефективно працював у науковій сфері, а він сам у 1975 р. узагальнив свої наукові праці у докторській дисертації, яку захистив в Інститут геохімії і фізики мінералів НАНУ в Києві.
Уже в зовсім ранній і цей період, будучи в повному фізично-інтелектуальному розквіті сил, Орест Матковський здійснював дуже велику і різнопланову науково-організаційну та координаційну роботу, а також і на міжнародному рівні. Зокрема, уже в 1961 р. із проблемними доповідями брав участь у засіданні комісії з мінералогіі і геохімії Карпато-Балканської геологічної асоціації (КБГА) та в VII її з’їзді в Софії, у низці всесоюзних нарад у Баку і Тбілісі, міжнародній комісії з геологічних проблем Чехословаччини й України (Братіслава), І Міжнародному симпозіумі з геохімії (Москва), неодноразово був членом оргкомітетів різних наукових нарад з експериментальної, технологічної мінералогії і петрографії, з’їздах всесоюзного й Українського Мінералогічного товариства в Москві, Ленінграді, Києві. У цей період він видав низку глибоких наукових статей і монографічних видань, зокрема «Акцессорные минералы гранитоидов Осницкого комплекса Волыни» (1956), «Мінералогія вивержених комплексів Західної Волині» (1960), «Минералогия и петрография Чивчинских гор (Украинские Карпаты)» (1971), «Минералогическая характеристика пегматитов в книге «Минералогия и генезис камерных пегматитов Волыни» (1973) та ін.
Його щоденна натхненна праця як науковця, керівника кафедри – організатора науки та навчання не залишилася непоміченою в Університеті: у 1970 р. його прізвище занесли в книгу трудової слави. Його нагородили ювілейною медаллю «За доблесну працю». У 1977 р. присвоїли вчене звання професора на кафедрі мінералогії. Відтоді його зусилля в усіх напрямах його різноманітної і бурхливої діяльності – така вже натура – інтенсифікувалися. Одразу після цього він став головним редактором Мінералогічного збірника, читав в Університеті Брно цикл лекцій «Акцесорні мінерали», у 1980 р. його обрали деканом геологічного факультету. На цій посаді він перебував 16 років, що збіглося із завершенням золотого віку геології: саме тоді відбувається зростання наукових досліджень підрядного та бюджетного напрямів (були роки, коли на факультеті діяло до 100 госпдоговірних і до 10 держбюджетних тем по лінії МОН і ДКНТ, навчалися студенти-іноземці з різних країн, був створений і успішно функціонував Інститут геології і мінерагенії золота, кольорових металів і алмазів України, а його директором теж був Орест Іллярович. Дивує: як і коли він встигав здійснювати величезний і різноплановий масив роботи, будучи реально та формально і так переобтяженим коректним виконанням непростих обов’язків завідувача кафедри, декана, викладача різних дисциплін, керівника дипломних робіт студентів і кандидатських досліджень аспірантів, плідно працюючи в науці й організовуючи її: він стає членом Вченої ради Університету, та, з невеликою перервою, є ним і донині. Орест Матковський є членом Українського мінералогічного товариства і головою його Львівського відділення, віце-президентом Львівського наукового геологічного товариства, членом експертної комісії МОН України з геології, головою спеціалізованої ради зі захисту докторських дисертацій, членом Президії і секції «Геохімія, мінералогія, петрографія, кристалографія» навчально-методичного об’єднання Державного комітету освіти, членом експертної комісії ВАК із геології і є ним досьогодні. Але пріоритетними для нього були наукові дослідження з теоретичної, генетичної, регіональної і прикладної мінералогії. На той час він зумів підготувати цікаві та глибокі наукові праці в цій царині, опублікувати ґрунтовні теоретико-прикладні статті, монографії, підручники і навчальні посібники такі, як видання у двох томах «Геология и полезные ископаемые Украинских Карпат» (1976, 1977), «Типоморфизм минералов полиметаллических и ртутных месторождений Закарпатья» (1984), «Околорудные метасоматиты Закарпатья» (1988), «Минералы Украины» (1990), «Мінерали Українських Карпат» (1990, 1995, 2003, 2011, 2014), «Прикладна мінералогія» (2002), «Генезис мінералів» (2003, 2007), «Основи мінералогії Украіни» (2009), «Академік Євген Лазаренко. Нарис про життєвий і творчий шлях, спогади, фотоальбом» (2005), «Геологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка» (2008, 2010), «Російсько-український геологічний словник» (2011) та ін.
Науковий загал зміг належним чином оцінити результати цих досліджень на низці симпозіумів і конференцій, зокрема на ХІ конгресі Міжнародної мінералогічної асоціації у Новосибірську, ІV Всесоюзному симпозіумі з метаморфізму в Апатитах, ХІІ конгресі Міжнародної мінералогічної асоціації у Варні, Всесоюзній нараді з акцесорних мінералів у Москві, роботі комісії з мінералогії і геохімії КБГА в Будапешті й багатьох інших нарадах, симпозіумах. Його різнопланова та глибоко змістовна робота з проблем теоретичної, генетичної і регіональної мінералогії була увінчана присудженням йому в 1982 р. Державної премії в галузі науки і техніки. Ця премія стала заслуженим визнанням його натхненної і важливої праці.
Орест Іллярович, хоч як це не дивно, знаходив час і сили для написання науково-популярних праць, і тут він теж був вірний собі – якщо щось робити, то досконало! Про це свідчить його науково-популярна книга «Природные кристаллы Украины», за яку йому присуджено диплом Президії і Ради Всесоюзного мінералогічного товариства у 1992 р. Роком пізніше його обрали академіком АН ВШ України, де він очолював мінералого-геохімічний і петрографічний напрямок відділення наук про Землю. Президія академії високо оцінила його роботу: у 2005 році за навчальний посібник «Прикладна мінералогія» нагородила Ореста Ілляровича дипломом і медаллю лауреата нагороди Ярослава Мудрого. Не забула про його здобутки і Державна геологічна служба України: у 1999 р. вона нагородила заслуженого професора ЛНУ ім. Івана Франка (ним він став двома роками пізніше) медаллю В. Лучицького, а в 2004 р. присвоїла найвище відомче звання «Почесний розвідник надр» із відповідною медаллю, у 2005 р. – пам’ятним знаком П. Лутугіна за заслуги в розвідці надр.
Одначе повернемося до предметної науково-організаційної його праці. У 1994 р. за його ідеологічного обґрунтування в Університеті провели Всеукраїнську конференцію «Золото надр України». 1996 року його відрядили до м. Мішкольц (Угорщина) для участі в ХV Міжнародній виставці мінералів і тоді ж взяв участь у роботі ІІІ Міжнародної конференції «Мінералогія і музеї» у Будапешті, роком пізніше – у V Школі з фізики мінералів у Вроцлаві, в ХІІ Європейському симпозіумі з флюїдних включень у Варшаві – Кракові. Щодо України, то й тут не без його зусиль і безпосередньої участі здійснені конференції в Луцьку – Шацьку (біомінералогія, мінералогічні музеї), Берегово (екологічна мінералогія), Донецьку, Харкові, Одесі, Києві, Львові (різні питання з мінералогії, геохімії, корисних копалин, навчального процесу). Під його організаційною опікою відбуваються наукові читання академіка Є.Лазаренка в Києві, Львові, Чинадієво, виходять друком збірники тез доповідей і матеріали конференцій. У 2005 р. Спілка геологів України за внесок Ореста Ілляровича у мінералогію нагородила його медаллю Євгена Лазаренка.
Мало хто достеменно може зрозуміти: як учений, педагог, організатор і керівник науки, громадський діяч, у запліччі якого чималий досвід, не тільки не зменшує, а нарощує життєві оберти. Однак, це так. Варто хоча б сказати про п’ятитомне фундаментальне видання «Мінерали Українських Карпат», три з яких вийшли друком останніми роками, а V том про процеси мінералоутворення – кілька місяців тому. Орест Матковський продовжує редагувати «Мінералогічну енциклопедію України», працює заступником редактора журналу «Записки українського мінералогічного товариства», є членом редколегії Геологічного збірника НТШ, не пропускає жодних засідань АН ВШ в Києві. І все ж продовжує читати лекції студентам, керує держбюджетною науково-дослідною тематикою, за що суспільство йому вдячне. У 2008 р. Орест Іллярович отримав подяку Кабінету Міністрів України, через рік удостоєний нагороди Святого Володимира АН ВШ, в 2011 р. – нагороджений грамотою Верховної Ради України. 17 листопада 2014 р. на засіданні Урочистої Академії йому вручений сертифікат і медаль Спілки геологів України «За заслуги» ІІ ступеня.
Майже всі ми, випускники факультету – це його учні. Але особливу увагу до нього виявили монгольські випускники нашого факультету, які в 2010 року запросили його в Монголію. І він полетів на край світу, в Улан-Батор, а потім ще й у Південну Гобі. Більше того, 22 вересня 2011 р., уже зовсім на краю світу, перебуваючи у Владивостоці на науковій конференції та на запрошення випускника факультету, тільки він і ще троє львів’ян, серед них і я, скупалися в Японському морі! Хто з вас це може зробити? А він це зробив.
У 2011 р. у Львові за підготовку студентів із Монголії президент цієї азійської країни особисто вручив йому ювілейну медаль «800 років Великої Монголії». І вже зовсім нещодавно, у 2013 р., Орест Іллярович удостоєний медалі «140 років НТШ» та відзначений Почесною грамотою Західного наукового центру НАН України.
Завершуючи незавершене, – дуже стислий огляд яскравого, динамічного та повнокровного наукового життя і праці Ореста Ілляровича Матковського, яке добігло вже до ювілейного 85-річчя, треба сказати, що він зумів глибоко дослідити різні аспекти мінералогії та опублікувати результати досліджень у понад 500 наукових статтях, 26 монографіях, 5 підручниках і посібниках. Він для нас усіх – духовний та інтелектуальний приклад справжньої національної еліти, приклад людяності, толерантності і чуйності. Професор, який усе своє свідоме життя керувався і керується дуже простим, але надважливим соціальним принципом, від якого він жодного разу не відійшов: «Людина вартує стільки, скільки вартує її слово!». У нього ще багато науково-організаційних і життєвих планів, тож здоров’я ювіляру і творчих успіхів! З роси і води йому!
Микола Павлунь,
декан геологічного факультету