З ініціативи юридичного факультету, Координатора проектів ОБСЄ в Україні за підтримки Уряду Канади у співпраці з Національною школою суддів України, Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України 21 листопада 2014 року розпочав роботу ІІІ Міжнародний форум з практики Європейського суду з прав людини.
У триденному форумі взяла участь делегація з Європейського суду з прав людини та юристів Секретаріату цього Суду. Відкрили роботу форуму вступним словом декана юридичного факультету професора Андрія Бойка: «Цього року правнича школа Університету святкує своє 230-ліття. За період свого існування саме тут сформувалася правнича школа – одна з найпотужніших шкіл міжнародного значення. Саме у Львівському університеті навчалися видатні юристи-міжнародники ХХ століття. А їхнє розуміння ролі міжнародного права, їхня концепція про міжнародно-правовий захист прав людини, безумовно, віднайшли своє втілення і в загальній Декларації з прав людини, і в Європейській конвенції захисту прав людини».
З вітальним словом звернувся до учасників форуму – високоповажних гостей Університету Ректор, професор Володимир Мельник: «Ми переживаємо непрості часи – період високих злетів до унікального феномену, який називаємо Суверенністю. З іншого боку, переживаємо часи усталення норм життя Європи, які базуються на засадах основних положень міжнародного права». Володимир Петрович наголосив, що участь, представників ОБСЄ, суддів Європейського суду з прав людини є яскравим виявом політичної і моральної підтримки українців.
У відкритті конференції взяв участь і суддя судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України Олександр Прокопенко, який зазначив, що «забезпечення принципів верховенства права має бути для суспільства пріоритетним».
Міжнародний форум з практики Європейського суду з прав людини покликаний поглибити знання юристів із правозахисної практики Євросуду, забезпечити їх навичками, необхідними для супроводу справ у цьому суді, сприяти налагодженню контактів і обміну думками фахівців.
Ганна Юдківська, суддя від України в Євросуді з прав людини про порушення норм міжнародного права:
«Якщо говорити про те, що Європейський суд може зробити із масовими порушеннями прав людини і які є механізми для того, щоб реагувати на ці порушення – в мене, як і в моїх колег, більше запитань, ніж відповідей.
…Упродовж грудня 2013 року та січня 2014 сотні тисяч людей виходили на Майдан, аби захистити цінності, право на життя і свободу. Насильницький розгін мирних мітингувальників 30 листопада став першим прецедентом в історії незалежної України, коли пролилася кров через міліцію, коли протестуючі не відчували себе в безпеці. Наш суд отримав кілька вимог про застосування «Правила 39». Заявники стверджували, що за цих обставин існує реальна і неминуча загроза їхньому життю і здоров’ю як результат можливого надмірного застосування сили з боку працівників міліції. На той час, коли ми отримали перше таке клопотання чотири учасники вже загинули і кілька десятків були важкопоранені… Тоді Уряд вніс зміни у нормативні акти, які регулювали право на реагування на масові порушення. Зокрема вони дозволили міліції використовувати водомети, не зважаючи на погодні умови. Крім того, Уряд дозволив використовувати додаткові види несмертельної зброї такої, як шумові гранати, і зробив заяву, що міліція може застосовувати бойові патрони для розгону демонстрантів.
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що Уряд не має права вдаватися до насильства, або інших заходів, які можуть загрожувати життю і здоров’ю людей. Натомість компетенція суду обмежена відповідно до статті 34, враховуючи поняття жертви. У результаті було прийнято рішення не застосовувати «Правило 39» і відразу тодішній міністр юстиції розповсюдила прес-реліз, згідно з яким Палата Європейського суду з прав людини відмовила в задоволенні клопотань заявників, де було зазначено прохання надати Уряду України вказівки не втручатися в акції протесту шляхом розгону або блокування протестувальників. Як результат, усі рішення суду було перекручено, і 20-22 лютого ми всі побачили наслідки цього.
Утім, міжнародне право втратило цінність, особливо після подій у Криму. Реалії такі, що Європейський суд з прав людини є, по-суті, першим міжнародним трибуналом. Це, відповідно, накладає на нас тягар відповідальності, і ми не можемо не розглядати справи, які порушують права людини.
У законодавстві України, яке стосується виконання рішень Європейського суду з прав людини, відкритими залишаються питання: відповідальності за невиконання або неналежне виконання таких рішень; нормативного обґрунтування цієї відповідальності; чіткого окреслення повноважень органів, котрі мають здійснювати перевірку виконання рішень Суду й реагувати на порушення в сфері застосування Європейської конвенції.»
Тетяна Шемберко