З другої половини ХІХ ст. Львівський університет став потужним центром модерного розвитку наук природничого циклу. Зокрема, геофізики й астрономії, біології, хімії і фізики, геології та географії. Цей процес був зумовлений двома чинниками: 1) розвитком філософської парадигми позитивізму і в цьому контексті т. зв. стислих наук; 2) новими потребами епохи індустріалізму, що швидко розвивалася. Загалом це виявилося у становленні системи наук про Землю й підготовці фахівців у цій сфері, які завжди розвивалися у європейському руслі.
Біологічна наука і освіта
Перші дослідження з біології проводили ще за часів єзуїтської колегії (1661–1773), тут займалися фармакологією, яка тоді ґрунтувалася лише на травах. Описано багато лікарських рослин, зібрано гербарії, розроблено методики виготовлення з них ліків і їх застосування.
Особливий поступ відбувся після приєднання Галичини до Австрійської імперії.
У 1784–1852 рр. біологічні дисципліни в Університеті викладали на філософському факультеті як частину курсу натуральної історії (природознавства). Один із перших професорів цього предмета – Бальтазар Гакет. 1852 року на базі кафедри натуральної історії створили кафедру ботаніки і кафедру зоології (завідувач М. Шмідт).
Перший завідувач кафедри ботаніки – Г. Лобажевський, який досліджував географію рослин, вивчав водорості, мохи; заклав і упорядкував Ботанічний сад Університету на вул. Длугоша (тепер – Кирила і Мефодія). На посаді завідувача кафедри у 1862 р. його змінив А.-Й. Вайс. 1872 р. кафедру ботаніки очолив проф. Т. Цєсєльський, фізіолог рослин, автор підручника з ботаніки “Zarys botaniki” (Lw?w, 1899).
Світове визнання здобули роботи професорів ботаніки Е. Годлєвського – засновника школи фізіології рослин, Ф. Камєнського – відкривача мікоризи.
У 1903–1917 рр. на кафедрі ботаніки працював проф. М. Раціборський – найвидатніший польський ботанік, фахівець з мікології, альгології, палеоботаніки, фітопатології, флористики і систематики, фізіології, екології та географії рослин.
Проф. С. Кульчинський, відомий як перший дослідник торфовищ, заклав на Цетнерівці (тепер – вул. Є. Черемшини) новий ботанічний сад і у 1924–1941 рр. був його директором.
До 1936 р. в Університеті не було кафедри мікробіології, і перші дослідження в цій галузі біології провели ботаніки – проф. С. Кшемєнєвський та його дружина Г. Кшемєнєвська, які вивчали мікроорганізми ґрунту, виокремили 13 видів нових міксобактерій; Я. Бадіян – дослідник будови клітин бактерій; медики Я. Лєнартович, Р. Кучера – фахівці в галузі медичної мікробіології, кафедру якої створено 1936 р. на медичному факультеті. Її перший завідувач – проф. Н. Ґонсьоровський.
Біологічний факультет як самостійний підрозділ розпочав діяльність у 1944 р. Першими відновили кафедри зоологічного (кафедра зоології хребетних і кафедра зоології безхребетних) і ботанічного (кафедра нижчих рослин і кафедра вищих рослин) напрямів, згодом – кафедри фізіології людини і тварин, мікробіології і ґрунтознавства, біохімії. Декілька разів ці кафедри реорганізовували та перейменовували.
На кафедрах ботанічного напряму в різні роки працювали видатні вчені: Г. Козій, П. Ярошенко, М. Попов, А. Лазаренко, С. Гребінський. Ініціатором досліджень флори західних областей України, зокрема Львівщини і Карпат, був член-кореспондент АН УРСР М. Попов, автор першої монографії з флори Карпат. Проф. П. Ярошенко вивчав теоретичні питання геоботаніки, досліджував бур’яни сільськогосподарських угідь (видав визначник). Геоботанічні дослідження луків і лісів Львівщини проводили Г. Козій, Є. Шишова, І. Бережний, Л. Номоконов, Г. Єрмаченко. Об’єктом вивчення член-кореспондента АН УРСР А. Лазаренка була бріологія: він описав 42 нові види та 6 родів листяних мохів.
Дослідження з фізіології і біохімії рослин започаткував проф. С. Гребінський, фахівець з фізіології росту і розвитку рослин, їхнього живлення. Цей напрям наукової роботи продовжила Л. Люкова, яка досліджувала вплив вітамінів, зокрема нікотинової кислоти, на ріст рослин.
Сьогодні на біологічному факультеті функціонують окремо кафедра ботаніки, яку в 1992–2010 рр. очолював проф. С. Волгін, з 2010 р. – проф. Л. Тасєнкевич, і кафедра фізіології та екології рослин – завідувач проф. О. Терек. На кафедрі ботаніки дослідження проводять у порівняльно-морфологічному, флористико-таксономічному, палеоботанічному напрямах; на кафедрі фізіології та екології рослин вивчають регулювання росту рослин фізіологічно активними речовинами і вплив екологічних факторів на фізіолого-біохімічні параметри рослин.
Зоологію в повоєнні роки досліджували проф. В. Захваткін (вивчав м’якунів, паразитів риб), проф. В. Здун (наукові зацікавлення: паразитологія, малакологія, порівняльна анатомія й фізіологія безхребетних тварин), проф. В. Палій (вивчав земляних блошок, виявив близько 200 видів цих тварин), проф. Ф. Страутман (фахівець із зоогеографії, орнітології, екології), проф. В. Палій (відомий спеціаліст із сільськогосподарської ентомології), проф. гідробіолог Н. Ялинська та ін. Сьогодні на біологічному факультеті функціонує кафедра зоології, яку з 1998 р. очолює проф. Й. Царик. Тут проводять дослідження фауністично-екологічного і гідробіологічного напрямів.
У 1944 р. створено кафедру фізіології людини і тварин, на якій у різні роки працювали проф. П. Никифоровський, який вивчав фізіологію травлення, зокрема функції печінки, підготував 20 учнів; проф. І. Шостаковська – засновник наукового напряму з’ясування механізмів реалізації нейрогуморальних впливів у секреторних органах. Кафедру очолює проф. В. Манько, працюють два доктори наук, зокрема проф. М. Клевець.
Кафедру біохімії створено на природничому факультеті у 1940 р. й поновлено у 1945 р. На кафедрі працювали професори К. Леутський (наукові зацікавлення: вплив вітамінів на обмінні процеси), Б. Сухомлінов (фахівець із дослідження структури гемопротеїнів тварин за умов різних патологій, створив наукову школу з цього напряму), М. Великий, Р. Стойка. З 2006 р. кафедру очолює проф. Н. Сибірна. Науковці досліджують дію іонізуючої радіації на біохімічні процеси, структурно-функціональні особливості клітин крові за умов цукрового діабету першого типу.
Після приїзду 1946 р. до Львова проф. Л. Литвинова відновлено кафедру мікробіології, на якій у різні роки працювали професори О. Гебгардт і Г. Шавловський, які досліджували фізіологію ґрунтових мікроорганізмів, дріжджів-продуцентів вітаміну В2. З 1984 р. кафедру очолює проф. С. Гудзь, тут працюють доценти С. Гнатуш, Я. Колісник, Г. Звір, Г. Яворська, які вивчають мікроорганізми кругообігу сірки, їхнє розповсюдження, фізіологію, особливості будови, а також вплив металів на мікроорганізми.
1974 р. відкрито кафедру біофізики та математичних методів у біології (тепер біофізики та біоінформатики). Перший завідувач – проф. М. Деркач, який започаткував дослідження біофізичних механізмів мовної комунікації. У різні роки працювали проф. О. Гойда (вивчав ранній онтогенез тварин), доценти Б. Демків, Я. Олійник, Р. Гумецький, М. Чабан. Сьогодні кафедру очолює проф. Д. Санагурський, який започаткував дослідження дії зовнішніх чинників на структурно-функціональні характеристики зародкових клітин.
Наймолодшою на біологічному факультеті є кафедра генетики та біотехнології, відкрита 1976 р. Перший завідувач – доцент О. Білоконь – фахівець із генетики дрозофіли, з 1994 р. кафедру очолює проф. В. Федоренко. Науковці вивчають генетичний контроль біосинтезу антибіотиків, нейрогенетики, генеотоксичного забруднення довкілля. На кафедрі створено колекцію культур-продуцентів антибіотиків.
Значну роль у наукових дослідженнях відіграють стаціонари біологічного факультету: Карпатський високогірний і Шацький біолого-географічний, Гербарій і Зоологічний музей, а також науково-дослідні лабораторії.
На факультеті проходять різні наукові конференції, зокрема щорічна міжнародна конференція “Молодь і поступ біології”, започаткована 2005 р. Тут працює редколегія “Вісника Львівського університету. Серія біологічна” (у 2010 р. вийшов 54-й випуск) і журналу “Біологічні студії. Studia biologica”.
М. Клевець і О. Терек є заслуженими професорами Львівського університету.
На факультеті є 8 кафедр, 3 науково-дослідні лабораторії, Гербарій, Зоологічний музей, міжкафедральна лабораторія математичних методів у біології, міжфакультетська лабораторія електронної мікроскопії.
Біологічний факультет готує спеціалістів широкого профілю: викладачів біології та хімії середніх шкіл, технікумів та вищих навчальних закладів, працівників науково-дослідних лабораторій та установ, біотехнологічних підприємств, природоохоронних організацій.
Студентів біологічного факультету залучають до наукової роботи. З цією метою функціонують наукові лабораторії факультету, Ботанічний сад, Гербарій, Зоологічний музей, Високогірний біологічний стаціонар у Карпатах, Шацький біолого-географічний стаціонар з еколого-гiдробiологiчною лабораторією на Полiссi, методичний кабінет, два комп’ютерні класи. При кожній кафедрі працює студентський науковий гурток. З результатами досліджень студенти виступають на його засіданнях, звітній науковій студентській конференції факультету, конференціях для студентів, аспірантів та молодих учених.
На кафедрах готують аспірантів із таких спеціальностей: бiохiмiя, бiофiзика, ботаніка, генетика, гiдробiологiя, зоологія, мiкробiологiя, фiзiологiя людини i тварин, фiзiологiя рослин.
Зберігач мінералогічних фондів Катерина Бурбан зі студентом-геологом. Фото Ярослава Табінського
Становлення і розвиток геологічної науки
Як одна з наук про Землю, що належить до природничої наукової сфери, започаткована появою у 1852/53 першої структурної одиниці геологічного профілю – Мінералогічного музею. Правда, на час заснування Університету вже були мінералогічні колекції.
Становлення геології у Львівському університеті пов’язане з організацією трьох кафедр геологічного профілю, відкритих на філософському факультеті. Першої – заснованої у 1864 р. (кафедра мінералогії), яку в різні роки очолювали: Ф. Циркель, Ф. Крейтц і Ю. Медвецький. Другої – з 1905 р. (кафедра геології, керівником якої був відомий дослідник із нафтової геології професор Р. Зубер). У 1922 р. в Університеті створено третю (і другу у світі) кафедру – кристалографії, яку очолював професор З. Вейберг.
Розвиток геології у Львівському університеті припадає на час існування природничо-математичного факультету, що його виокремили з філософського факультету в 1924 р. До складу цього факультету ввійшли три названі кафедри геологічного профілю, якими в різні роки керували: професори З. Вейберг, Ю. Токарський і К. Смуліковський (мінералогії); В. Рогаля (геології), З. Вейберг і Г. Хробак (кристалографії), а також новостворена кафедра палеонтології, яку очолювали проф. Ю. Семірарадський і Я. Самсонович. Ці професори разом із професорами В. Тейсере, Б. Кокошинською, З. Паздро та іншими доклали чимало зусиль для становлення та розвитку загальної геології, тектоніки, мінералогії, петрографії, кристалографії, палеонтології.
Геологічний факультет Львівського університету засновано 1945 р.
Сюди скерували багатьох геологів зі східних областей України та Російської Федерації. Зініціював створення геологічного факультету випускник Харківського університету, професор Є. Лазаренко (обіймав посаду декана до 1949 р.) Надалі факультет очолювали проф. М. Єрмаков (1949–1952) і В. Козеренко (1952–1958), а також доц. Л. Колтун (1958–1965 та 1969–1971), Ю. Пекун (1965–1969), І. Марушкін (1971–1974), Ю. Мисник (1973–1980). З 1980 р. по 1996 р. факультетом керував проф. О. Матковський. З 1996 р. обов’язки декана виконував випускник факультету доцент Ю. Федоришин. З 1998 по 2003 роки деканом факультету був професор Р. Лещух. З 18.11.2003 по 6.04.2004 року обов’язки декана виконував доцент В. Фурман. Деканом геологічного факультету 7 квітня 2004 року обрали доктора геологічних наук М. Павлуня.
Кафедру мінералогії з 1945 по 1969 рр. очолював професор, академік Є. Лазаренко. З 1969 по 1974 рр. кафедрою керувала одна з перших випускниць доцент А. Ясінська. На цій посаді її змінив проф. О. Матковський, далі – доцент П. Білоніжка, нині кафедрою завідує доцент Л. Скакун.
Упродовж багатьох років (1945–1962) кафедрою кристалографії керував проф. Г. Піотровський. В останні три роки перед закриттям кафедру очолював доц. Е. Єлісєєв. 1965 р. кафедру закрили.
Протягом півстоліття існування кафедри петрографії нею керували: проф., академік В. Соболєв (1945–1960); проф. Д. Бобровник (1960–1974); проф. О. Бобрієвич (1974–1995), доц. В. Хмелівський. Нині кафедрою петрографії завідує професор К. Свєшніков.
Кафедру загальної геології в повоєнні роки очолювали проф. М. Єрмаков (1945–1952) і Д. Рєзвой (1952–1987). Сьогодні кафедрою керує професор А. Сіворонов. Кафедру історичної геології та палеонтології очолювали: проф., академік О. Вялов (1945–1957); проф. В. Горецький (1957–1964); проф. Я. Кульчицький (1964–1991); професор Г. Григорчук (1991–1995). Зараз кафедрою керує проф. Р. Лещух.
Кафедрою геології СРСР керували: проф., академік Б. Порфир’єв (1945–1950), доц. Г. Афер’єв (1950–1952); проф. Є. Лазько (1952–1964). У 1964 р. кафедру ліквідували.
На факультеті організували нові кафедри: методів пошуків та розвідки родовищ корисних копалин (1955), якою керували проф. В. Козеренко (1955–1958), Д. Торжевський (1958–1964), Є. Лазько (1964–1990), А. Пізнюр (1990–1995). У 1994 р. її перейменували на кафедру корисних копалин і екологічної геології, а згодом розділили на дві: кафедру корисних копалин, якою завідує доц. М. Павлунь; та кафедру екологічної та інженерної геології і гідрогеології, яку очолювали проф. Г. Рудько, А. Пізнюр, а тепер – доцент М. Лебединець; створено кафедру фізики Землі (2000), яку очолює доц. В. Фурман.
Геологічну науку й освіту на факультеті розвивали майбутні академіки В. Сельський, С. Суботін, Л. Ткачук, професори Ю. Долгов, В. Костюк, Л. Кудрін, С. Пастернак, Е. Шевченко, Я. Кульчицький, В. Глушко, А. Пізнюр, а також низка доцентів. Молодих фахівців на факультеті готують за двома формами навчання – стаціонарною та заочною. Спеціальність у перші роки існування факультету була одна – геологія, пізніше їх стало три – геологічна зйомка та пошуки; розвідка родовищ корисних копалин; геохімія (дві перші спеціальності потім об’єднали в одну – геологічна зйомка, пошуки та розвідка, а третю перейменували – геохімія, мінералогія та петрологія). 1995 р. відкрили нову спеціальність – екологічна геологія (згодом перейменували – екологія та охорона навколишнього середовища).
За роки існування геологічного факультету підготовлено понад 4000 кваліфікованих спеціалістів – геологів, які успішно працюють на виробництві, у науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах не лише України, а й інших держав. На рахунку випускників факультету чимало відкритих і розвіданих родовищ корисних копалин, зокрема таких, як якутські алмази, прикарпатська сірка тощо (активна участь З. Бартошинського, О. Бобрієвича, О. Побережського, Г. Смірнова, Є. Чорного). Серед випускників – відомі вчені, доктори та кандидати наук, керівники наукових установ, академіки й члени-кореспонденти різних академій (М. Соболєв, В. Калюжний, В. Павлишин, М. Зінчук, В. Золотухін, В. Квасниця, С. Паняк, О. Харків, В. Гулій, Б. Маєвський, Я. Федорин, С. Галій та ін.).
Факультет готує кадри вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру, а також через захист дисертацій на спеціалізованій Вченій раді. Захист дисертацій за трьома спеціальностями: 04.00.01 – загальна та регіональна геологія; 04.00.11 – геологія, пошуки та розвідка рудних і нерудних родовищ, металогенія; 04.00.20 – мінералогія, кристалографія.
Результати наукових досліджень публікують в українських і зарубіжних наукових виданнях, у міжвідомчих збірниках (“Мінералогічний збірник” і “Палеонтологічний збірник”) Львівського університету, в університетському “Віснику, серія геологічна”, а також у вигляді монографічних праць і підручників. Визнання здобули підручники Є. Лазаренка “Курс мінералогії” (п’ять видань) і Є. Лазька “Геология СССР” (два видання), монографії В. Соболєва “Введение в минералогию силикатов” (1949) і М. Єрмакова “Исследование минералообразующих растворов” (1950) удостоєно Державної премії СРСР.
На базі факультету проведено наукові форуми міжнародного рівня (IV з’їзд Карпато-Балканської геологічної асоціації, сесія комісії мінералогії і геохімії КБГА, нарада на тему “Східноєвропейська платформа (південно-західний край)” Міжнародного проекту № 86 та ін.). Відбулися форуми міжнародного і всеукраїнського значення з мінералогії осадових утворень, з питань вивчення і використання глин, VII нарада з експериментальної та технічної мінералогії та петрографії, вулканологічна нарада, VII нарада з рентгенографії мінеральної сировини, з тектоніки та нафтогазоносності Прип’ятської і Дніпровсько-Донецької впадин, перша школа з обміну досвідом викладання мінералогії і кристалографії у вищих навчальних закладах колишнього СРСР, з екологічної мінералогії, з проблем золотоносності надр України та ін.).
Наукові розробки вчених факультету відзначено численними преміями і нагородами. Зокрема, лауреатами Державних премій стали О. Вялов, В. Глушко (двічі), В. Єршов, Я. Кульчицький, Є. Лазько, Є. Лазаренко, О. Матковський. Премію Вернадського одержали В. Глушко і А. Сеньковський.
На геологічному факультеті працюють музеї: мінералогічний ім. Є. К. Лазаренка, палеонтологічний, корисних копалин (точніше, генетичних типів їх родовищ).
Географічна наука і вища освіта
Серед наук про Землю особливе місце належить географії – науці про земну поверхню, ширше – про географічну оболонку. У Львівському університеті географія набуває організованих форм з травня 1882 р. Тоді відомий географ і геоботанік Антоні Реман (1840–1917), відповідно до указу цісаря Австро-Угорської імперії, очолив новостворену кафедру географії (згодом вона переросла в Інститут географії).
Кістки мамонта в Палеонтологічному музеї. Фото Ярослава Табінського
З ім’ям цього вченого, який керував кафедрою з 1883 р. до 1910 р., пов’язаний перший період становлення географії в нашому Університеті. У цей час захищають докторат три українці: Григорій Величко (1889), Степан Рудницький (1901) та Володимир Ґеринович (1911). Другий із них став академіком ВУАН (1927). Усі три виїхали до совітської України, де їх репресували (Г. Величка та С. Рудницького розстріляли відповідно у 1932 р. і 1937 р.).
З 1911 по 1933 р. кафедрою та Інститутом географії керував Еуґеніуш Ромер (1871–1954) – польський географ, геоморфолог, кліматолог, картограф. Після цього і до 1939 р. Інститут очолював Август Ціргофер, у 1939–1943 – українець Юрій Полянський (геоморфолог, геолог, археолог).
Наступний період розвитку географії у Львівському університеті розпочався після закінчення Другої світової війни (1945) і тривав до другої половини 80-х років. Деканами факультету в різні роки працювали: О. Ващенко (1945–1951), П. Ситніков (1951–1952), І. Сваричевський (1952–1953), П. Цись (1954–1964), М. Андріанов (1964–1967), П. Климович (1968–1974), Б. Лящук (1974–1976), Г. Міллер (1976–1984), Я. Кравчук (1984–2002), Я. Хомин (в.о. декана з 2002 р., з 2003 р. – декан).
У післявоєнні роки формувалися наукові напрями і школи. На кафедрі фізичної географії започаткували ландшафтознавчу школу (проф. К. Геренчук, Г. Міллер) та школу ґрунтознавства і географії ґрунтів (проф. І. Гоголєв), на кафедрі економічної географії – територіально-господарських комплексів і атласного картографування (проф. О. Ващенко та О. Шаблій), на кафедрі геоморфології – динамічної і регіональної геоморфології (проф. П. Цись). Цікавий науковий напрям “кадастр земель” започаткував проф. О. Топчієв. Його пізніше розвинули на кафедрі ґрунтознавства проф. С. Позняк із колегами.
Новий етап розвитку географії у Львівському університеті розпочався з другої половини 80-х років. На цей час на факультеті функціонувало три кафедри: фізичної географії (завідувач до 1994 р. – Г. Міллер, 1994–2001 рр. – в. о. завідувача Б. Муха, з 2001 р. – А. Мельник), економічної і соціальної географії (завідувач у 1987–1990 рр. – проф. Ф. Заставний, з 1990 р. – проф. О. Шаблій), геоморфології (завідувач у 1976–1987 рр. і з 1990 р. – проф. Я. Кравчук, у 1987–1990 рр. – проф. І. Ковальчук).
За неповні п’ять років створено чотири нові кафедри: раціонального використання природних ресурсів і охорони природи (1988, завідувач у 1988–2003 рр. – проф. Ю. Туниця, з 2003 р. – проф. С. Кукурудза), географії України (1990, завідувач Ф. Заставний, з 2009 р. – д. г. н. Р. Лозинський), політичної географії і країнознавства (1992 р., завідувач М. Мальський; після створення факультету міжнародних відносин і обрання М. Мальського деканом перейшла в структуру цього факультету, згодом її поділили й змінили назву), географії ґрунтів (1993 р., завідувач С. Позняк). Дещо пізніше створено ще дві кафедри: конструктивної географії і картографії (2000 р., спочатку завідував проф. І. Ковальчук, тепер – проф. В. Петлін) і туризму (2003 р., завідувач доц. М. Мальська).
У навчальній і науковій праці важливим стало створення нових науково-дослідних та навчальних лабораторій: інженерно-геоморфологічних досліджень – НДЛ-51 (1990 р., з 2000 р. – інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень), фізико-хімічних аналізів ґрунтів, комплексного атласного картографування, ландшафтно-екологічних інформаційних систем, аналізу ґрунтів і природних вод, дослідження територіальних суспільних систем, геоінформаційного моделювання та картографування, геохімії і геофізики ландшафтів, ґрунтознавства й екології землекористування – НДЛ-52. Утверджуються раніше започатковані наукові напрями і школи, формуються нові. Лабораторія комплексного атласного картографування у складі кафедри економічної і соціальної географії має на своєму рахунку дев’ять друкованих і рукописних атласів. У 2010 р. виходить “Комплексний атлас Львова” (ред. – проф. О. Шаблій). Далі працює школа комплексної територіальної організації суспільства й атласного картографування (проф. О. Шаблій), Львівська ландшафтна школа (проф. А. Мельник).
Поглиблюються і розширюються геоморфологічні дослідження. Завдяки створенню лабораторії інженерно-геоморфологічних досліджень утверджується школа інженерної геоморфології (проф. Я. Кравчук). Здобули визнання дослідження проблем палеогеографії плейстоцену під керівництвом проф. А. Богуцького. Цікавим стало поєднання історико-геологічних, палеогеографічних та археологічних досліджень міжльодовикових періодів.
Розвивається школа “Генетико-географічні проблеми ґрунтознавства”, яку започаткував проф. І. Гоголєв після відкриття у 1993 р. кафедри, яку очолив проф. С. Позняк.
Із створенням кафедри географії України (1990) під керівництвом проф. Ф. Заставного почала формуватися нова наукова школа – географічного українознавства. Тепер кафедру очолює доктор географічних наук Р. Лозинський. Відомим географом-українознавцем став проф. М. Дністрянський.
На факультеті впродовж останніх 20 років сформувався новий – історико-географічний науковий напрям досліджень (проф. О. Шаблій, доктор географічних наук, доц. І. Ровенчак, доц. О. Вісьтак, доц. П. Штойко та ін.). У науковий обіг повернуто славні імена національної географії: акад. С. Рудницького, проф. В. Кубійовича, Ю. Полянського, О. Степанів, В. Ґериновича та ін. Публікують книги їх праць за проектом “Постаті українського землезнання” (видано 12 книг за ред. проф. О. Шаблія).
Факультет виконує на міжкафедральній основі наукові теми: “Формування інформаційного середовища сталого розвитку Карпатського регіону України (соціально-демографічна, екологічна, рекреаційна, агробізнесова сфери)” (2007–2009 рр.), “Екологічна, демокультурна, соціально-економічна та геополітична безпека регіону: географічні проблеми на матеріалах Карпатських областей України” (2010–2012 рр.). Керівник тем – проф. О. Шаблій. Виконавці – працівники семи кафедр факультету. Вчені кафедри геоморфології і палеогеографії у 2010–2012 рр. виконують тему “Концептуальні і методичні засади обґрунтування мережі геопарків в Україні” (керівники – проф. Я. Кравчук, проф. А. Богуцький).
Щорічно відбуваються читання академіка С. Рудницького, щоп’ять років – міжнародні конференції та семінари, присвячені цим ученим. Підсумки наукової роботи висвітлюють у “Віснику Львівського університету. Географія” (вийшло 38 чисел), у монографіях, збірниках праць, українських і зарубіжних часописах. Відомі монографії та підручники таких авторів: П. Цися (“Геоморфологія УРСР”), К. Геренчука (сім книг із фізичної географії західних областей), О. Ващенка (“Природні ресурси західних регіонів УРСР”), Г. Міллера і А. Мельника (“Ландшафтний моніторинг”), І. Ковальчука (“Основи геоморфології” – у співавторстві), В. Петліна “Методологія та методика експериментальних ландшафтознавчих досліджень”), С. Позняка (“Чинники ґрунтотворення” – у співавторстві), С. Кукурудзи (“Біогеографія”), М. Мальської (“Міжнародний туризм і сфера послуг” – у співавторстві), О. Шаблія (“Основи загальної суспільної географії”), М. Дністрянського (“Етногеографія України”) та ін.
Факультет володіє науково-дослідними і навчально-методичними базами – стаціонарами: Чорногірським, Дністерським (смт Єзупіль Івано-Франківської обл.), Розтоцьким (смт Брюховичі біля Львова). Упродовж багатьох років функціонують дві спеціалізовані Вчені ради із захисту докторських і кандидатських праць (раду Д 35.051.08 із захисту дисертацій із спеціальності 11.00.02 – економічна і соціальна географія очолював проф. Ф. Заставний, тепер – проф. О. Шаблій; раду К 35.051.05 із спеціальності 11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів очолює проф. А. Мельник). За час діяльності цих рад докторські і кандидатські дисертації захистило понад 100 пошукувачів.
Усі кафедри факультету беруть активну участь у міжнародній науковій і навчальній діяльності. За кордоном навчаються студенти й аспіранти, відбуваються обмінні практики (з Університетом Марії Кюрі-Склодовської у Любліні – упродовж 20 років). З 1992 до 2010 рр. стажування за кордоном пройшли приблизно 50 викладачів (Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Польща, Росія, США, Угорщина, Фінляндія, Франція). При факультеті організовано підрозділи Наукового товариства ім. Шевченка (“Географічна комісія”) і Українського географічного товариства (“Львівський відділ УГТ”).
За післявоєнний період факультет закінчили понад 5000 випускників. Тут готують фахівців за чотирма напрямами: “Географія”, “Менеджмент”, “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”, “Туризм”. Загалом на 1.Х.2010 р. навчалося 2175 студентів (зокрема на “Географії” – 923, “Туризмі” – 533). 2010 р. випущено 193 магістри і 247 спеціалістів. Студенти проходять різні види практик: загальногеографічні міжзональні, комплексні фізико- та економіко-географічні, виробничі, педагогічні та ін.
Заслуженими професорами Львівського національного університету імені Івана Франка є викладачі факультету О. Шаблій (2001), Я. Кравчук (2002), І. Ковальчук (2005).
Традиції та сьогодення математичної школи
Вищі студії у Львівського колегіумі, а пізніше в академії, вели на двох відділах – філософському та теологічному. На філософському відділі, згідно з планами “Ratio studiorum”, головними дисциплінами на першому році була логіка, на другому – філософія природи (чи фізика), на третьому – метафізика. Логіка та фізика опиралася на праці Аристотеля. З фізикою поєднувалися математика, астрономія, метеорологія, географія та інші. У курсі математики вивчали “Начала” Евкліда. Викладачі вели один курс протягом 2-3 років, а потім переходили в інший єзуїтський колегіум. Математику з 1613 по 1743 рік викладало понад 60 викладачів.
У 1743–1773 роках Львівська академія була важливим осередком навчання математики. Тут було організовано спеціальні курси для випускників філософського відділу, де готували вчителів математики для єзуїтських (і не тільки) шкіл. Першим керівником кафедри математики 1744 року став Фаустин Ґродзіцький. Упродовж 1753–1769 рр. викладав Томаш Сікержинський. Він вів курси арифметики, геометрії, статики, гідростатики, цивільної та військової архітектури, тактики.
У ліцеї в 1774–1784 рр. продовжили традицію викладання точних і природничих наук з урахуванням потреб практики і розвитку техніки. Тоді викладали члени комісії, які проводили геодезичні виміри в Галичині: Ігнац Райн – математику, Франц Ґюсман – фізику, Юзеф Лісганін – технологію. Спеціальні математичну, механічну та технологічну аудиторії було обладнано необхідними приладами та інструментами.
У Йосифінському університеті (1784–1805 рр.) серед інших дисциплін на першому курсі викладали чисту математику, на другому – прикладну, а на третьому – “практичну геометрію” (геодезію). Була кафедра “практичної геометрії”, її очолював Ян Гольфельд, який брав участь у картографічних вимірах у Галичині і мав наукові праці з геодезії. Чисту та прикладну математику з 1787 по 1830 рік (за винятком восьми років, проведених у Кракові) викладав Францішек Кодеш. Чимало уваги він приділяв вимірам на місцевості, видав свій двотомний підручник “Elementa mathesis purae”. Також (з 1834 по 1838 рік) математику викладав відомий у Європі Шульц Л. фон-Страшніцький. З ним пов’язаний початок читання вищої математики і підготовка докторів наук з математики.
У час, коли професором математики (з 1840 по 1870 рік) був Ігнац Лемох, змінилася роль філософського факультету. Він із ролі підготовчого до інших ф