Історія філософського факультету Львівського університету
Традиція викладання філософії у Львівському університеті має давню історію, яка розпочалася ще 1612 р., коли у Львівській єзуїтській колегії відкрили клас філософії. У цьому класі студенти впродовж трьох років вивчали цикл філософських дисциплін: першого року – логіку, другого – фізику з елементами математики, астрономії та метеорології, третього – метафізику, що ділилася на онтологію, космологію, психологію, натуральну теологію й етику.
Філософію, згідно із “Ratio studiorum”, програмою єзуїтського шкільництва, тлумачили як підготовчий курс до богослов’я. Вивчення філософії базувалося на вченні Аристотеля і прихильних до його творчості коментаторів – Томи Аквінського, Франциска Суареза. Першими викладачами філософії у Львівській єзуїтській колегії були, зокрема, поляк Якуб Големовський (1612/15), англієць Роберт Бедфорді (1615/17), прус Томас Ельзановський (1622/23 – філософія, 1623/24 – метафізика), русини Станіслав Тарановський (1634/36), Симош Квапиш (1637/38, 1638/39, 1639/40) та ін. У процесі студіювання філософії професори-єзуїти використовували схоластичний метод – викладали матеріал у формі запитань (“квестій”), які містили тезу, пояснення ключових понять, наведення різних поглядів на одну тему, спростування хибних поглядів, висновки. Виклад філософії перебував під значним впливом теології і його цілковито узгоджували з догматами віри.
20 січня 1661 р. Львівську єзуїтську колегію перетворили на університет із двома факультетами: теологічним і філософським. Тоді на філософському факультеті навчалося близько 200 студентів. Серед найпомітніших випускників факультету у XVII–XVIII ст. були І. Гізель, М. Слотвинський, В. Григорович-Барський, А. Зертис-Каменський, І. Красіцький та ін.
Філософію у Львівському університеті викладали під жорстким впливом єзуїтів аж до моменту закриття цього ордену в 1773 р. Закрили й Університет, який офіційно відновив свою діяльність 21 листопада 1784 р., згідно із наказом австрійського імператора Йосипа ІІ. Першим деканом філософського факультету відновленого університету призначили Ігнатія Юзеха Мартиновича (1775–1795), автора двотомного підручника з експериментальної фізики. Навчальні курси з філософських дисциплін зазнали суттєвих організаційних і змістовних змін, оскільки замість професорів-єзуїтів до Львівського університету запросили провідних професорів із європейських університетів. Зокрема, на посаду професора логіки, метафізики і етики до Львівського університету з Відня прибув Віт Фреха.
У 1787 р. у Львівському університеті з метою підготовки греко-католицьких священиків відкрили “Studium Ruthenum” (“Руський інститут”) з українською мовою викладання. Професором кафедри логіки, метафізики і моральної філософії призначили вихідця із Закарпаття Петра Лодія (1764–1829). У Львівському університеті, окрім курсів логіки, метафізики і моральної філософії, він читав лекції з чистої та прикладної математики, нумізматики, літератури, природознавства. Працюючи у Львівському університеті, П. Лодій написав “Логічні настанови” та “Короткий вступ до метафізики”. У 1802 р. відбув викладати філософію до Краківського університету. На посаді завідувача кафедри логіки, метафізики і моральної філософії його замінив Іван Лаврівський.
У першій половині XIX ст. філософію у Львівському університеті викладали Вацлав Міхал Фойгт, Микола Нападієвич, Марселій Горак, Францішек Стронський та Ігнацій Ян Гануш. Ігнацій Ян Гануш був новим для Львівського університету типом філософа-викладача. Перебував під впливом філософії Г. Гегеля та Ф. Шеллінга. Його науковий доробок налічує понад 30 праць, у яких розглянуто питання філософії, історії світової культури та слов’янознавства. Гануш першим опублікував праці з філософії чеською мовою, що неабияк посприяло чеському національному відродженню.
У середині ХІХ ст. у Львівському університеті ставлення до ролі філософського факультету змінилося – його перестали трактувати як підготовчий відділ для навчання на інших факультетах. Згідно з новими навчальними планами, філософський факультет став самостійним навчальним підрозділом, випускники якого після складання відповідних екзаменів мали право вчителювати в середніх школах. Кількість студентів, які навчалися в той час на філософському факультеті, була дещо меншою порівняно з богословським і юридичним факультетами. Більшість студентів за національністю була поляками. Серед студентів Університету українцем був лише кожен четвертий – п’ятий.
На філософському факультеті здійснювали навчання за низкою гуманітарних і природничих напрямів. У ХІХ ст. у складі факультету в різний час функціонувало понад двадцять кафедр гуманітарного і природничого напрямів, серед яких – кафедри філософії, фізики, математики, геометрії, історії, філології та естетики, класичної філології, натуральної історії, німецької мови та літератури, науки релігії, педагогіки та ін.
У 1849 р. кафедру філософії очолив корінний львів’янин Микола Липинський. Він першим у Львівському університеті, у 1862 р., почав викладати філософію не латинською чи німецькою, а польською мовою. М. Липинський читав в Університеті лекції з теоретичної філософії, моральної філософії та історії філософії. У 1867 р. опублікував у Львові свою працю “Zarys antropologii psychicznej czyli psychologii empirycznej dla uzytku dojrzalszej mlodziezy”.
У 1870–1880-х роках професором кафедри філософії був Евсебіуш Черкавський. Його лекції з педагогіки відвідували студенти філософського факультету Львівського університету – Іван Франко та Михайло Павлик.
І. Франко навчався у Львівському університеті впродовж семи семестрів у 1875–1880 навчальних роках. Одним із найулюбленіших викладачів Франка в Університеті був доцент Юліан Охорович, у якого Франко, зокрема, слухав курси “Психології”, “Історії нової філософії природи” та “Філософії фізики”.
На початку 1890-х років надзвичайним професором філософії у Львівському університеті був Олександр Рациборський, дослідник творчості Дж. С. Мілля та Б. Спінози, знавець історії філософії та логіки. Справжній розквіт філософських досліджень на факультеті пов’язаний із науково-педагогічною діяльністю, яку розпочав у Львівському університеті професор філософії Казімєж Твардовський. Свою першу лекцію в Університеті він прочитав 15 листопада 1895 р. Цю дату вважають початком функціонування так званої Львівсько-Варшавської філософської школи, організаційну структуру якої визначило Польське філософське товариство, що його К. Твардовський заснував у роковини смерті Канта 12 лютого 1904 р. Метою товариства було підтримання дружніх відносин між науковцями. К. Твардовський організував на факультеті регулярний семінар із філософії, створив велику бібліотеку для студентів. Його першими аспірантами, а згодом – видатними філософами, психологами і логіками із світовим ім’ям стали Я. Лукасевич, Вл. Вітвицький, Ст. Лесьневський, К. Айдукевич, Т. Котарбінський, Т. Чежовський та ін. Ці дослідники здебільшого розвивали логіко-філософську проблематику. Дещо інша дослідницька позиція була в професора кафедри філософії у 1933–1939 рр. феноменолога Романа Інгардена, філософські зацікавлення якого зосереджувалися на проблемах онтології, теорії пізнання та естетики.
З початком Другої світової війни більшість учнів К. Твардовського вимушена була покинути Львів та емігрувати за кордон. Філософський факультет закрили, натомість створили тільки одну кафедру філософії, кадровий потенціал якої згодом визначили новоприбулі фахівці із Східної України та Росії – А. Брагінець, Б. Кубланов, В. Астаф’єв, О. Ковальов та ін. Викладачі кафедри в радянський період досліджували проблеми галузі історії філософії, суспільно-політичної думки в Україні, методології та логіки наукового пізнання. Помітною подією в житті факультету стала поява 1956 року монографії “Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка”, яку написав завідувач кафедри філософії у 1946–1963 рр. А. Брагінець. Згодом кафедру філософії очолювали Б. Кубланов, Т. Старченко, А. Пашук.
У 1992 році філософський факультет відновлено. До його складу увійшли кафедри філософії, психології, теорії та історії культури, політології, створено кафедру історії філософії (1995) та кафедру теорії та історії політичної науки (2007). Першим деканом відновленого факультету став проф. Андрій Пашук. З 1995 р. і дотепер філософський факультет очолює проф. Володимир Мельник. Навчальні курси читають відомі в Україні і за її межами дослідники в галузі історії та теорії філософії, політології, культурології та психології, зокрема професори А. Пашук, А. Карась, В. Лисий, М. Кашуба, І. Захара, А. Яртись, В. Денисенко, А. Романюк, Н. Гапон та ін. Для читання окремих курсів запрошують викладачів із Канади, США, Німеччини, Австрії, Польщі, а також провідних академічних наукових центрів України. На філософському факультеті готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів із філософії, політології, психології та культурології; діє аспірантура за 11 спеціальностями; функціонують дві спеціалізовані Вчені ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій із філософських та політичних наук; виходять “Вісник Львівського університету, серія філософські науки”, “Вісник Львівського університету, серія: філософсько-політичні студії”, діють студентські наукові гуртки, Клуб Григорія Сковороди, Центр політичних досліджень.
Володимир Мельник,
Андрій Синиця