7 листопада 2014 року група студентів третього курсу кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка та двоє викладачів кафедри – доцент Тарас Шмігер і асистент Марія Кравцова – поїхали до міста Ірпінь Київської області, щоб вшанувати пам’ять Патрона кафедри. Саме тут, на вулиці Григорія Кочура, 12 (колишній вулиці Баумана, яка 1997 року була перейменована на честь Григорія Порфировича) розташований будинок, у якому завдяки М. Рильському Григорій Кочур поселився після заслання, і в якому проживав із 1962 р. до дня смерті (15 грудня 1994 р.).
Перед тим, як розпочати нашу подорож, ми зазирнули на офіційну Інтернет-сторінку Літературного музею Григорія Кочура (http://kochur.do.am/), де дізналися таке: «музей, відкритий для всіх. Лише наберіть тел. (044) 486-71-39 або (04497) 6-11-05 і вас обов’язково зустрінуть, проведуть до музею і зроблять незабутню екскурсію про нелегке, але яскраве життя видатного українського перекладача Григорія Кочура». І справді, екскурсія була незабутньою…
У господі нас ласкаво зустріли рідні Григорія Порфировича – син Андрій Григорович і невістка Марія Леонідівна. Під час майже двогодинної екскурсії, Марія Леонідівна розповіла нам про життя Григорія Порфировича та його дружини Ірини Михайлівни, про те, як вони наполегливо й самовіддано працювали, плекали українське Слово, болем якого завжди боліли. «Іще хлоп’я, непомітне між людом / Сп’янявсь я людського слова чудом», – писав Григорій Порфирович у вірші «Вони, що захват і роздум свій…», і так було впродовж усього життя: «Плекав багаття те, пригашене / Тупими дотиками хижих» і благав долю зберегти його «оплачене поневірянням слово». У будинку завжди було багато друзів, світлини яких бачимо на стендах – тут Микола Лукаш, Іван Дзюба, Алла Горська, Ліна Костенко, Опанас Заливаха, В’ячеслав Чорновіл та багато інших. Тут часто лунала класична музика, яку, як розповіла нам Марія Леонідівна, Григорій Порфирович дуже любив. Ми проходимо коридором. Зі стін на нас дивляться вчителі та друзі Григорія Порфировича. У рамці висить Ухвала Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка від 30 вересня 1998 року «Про присвоєння імені Григорія Кочура кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики факультету іноземних мов Львівського державного університету імені Івана Франка», чимало зусиль до чого доклала завідувач кафедри та віддана учениця й дослідниця творчості Григорія Кочура – професор Роксолана Зорівчак. Далі звертаємо праворуч до робочого кабінету, де багато книжок, ікон, світлин рідних, а ще є спогад про часи заслання, зокрема захалявні книжечки з перекладами. Згодом проходимо до наступної кімнати, де стоїть мармурова копія бюсту Григорія Порфировича роботи відомого українського скульптора та педагога Бориса Довганя. На другому поверсі розташовано навдивовижу багату бібліотеку, яку Григорій Кочур збирав протягом життя. Залишивши спомин про себе в «Книзі відгуків», щоб схилити голову, вшановуючи пам’ять, ми прямуємо на Ірпінське кладовище, де знайшли вічний спочинок Григорій Порфирович та Ірина Михайлівна.
Далі – до Національного музею літератури України, адже саме тут щороку за ухвалою Постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 р. № 1010 присуджують Літературну премію імені Григорія Кочура «з метою відзначення заслуг громадян за визначні здобутки у галузі поетичного художнього перекладу та перекладознавства».
Цьогоріч (2014 р.) лауреатом цієї премії став Сергій Борщевський – відомий український поет, дипломат, перекладач з іспанської, англійської, польської, німецької та російської мов. Його перший переклад вийшов 1973 року в журналі «Всесвіт». Відтоді він невтомно працює на ниві українського перекладу. У його доробку такі твори, як: «Річард II» В. Шекспіра, «Осінь патріарха» Г. Г. Маркеса, «Дівчина з глечиком» і «Переваги від зневаги» Лопе де Веги, вірші Ф. Ґ. Лорки, «Стійкий принц. Драма-примара» П. Кальдерона, «Вибрана лірика» А. Нерво, «Вибрані поезії» Х. Л. Борхеса й інші. Сергій Юхимович також перекладає з української мови іспанською: це й українські пісні, і вірші Т. Г. Шевченка, поеми Б. Д. Грінченка «Матільда Аграманте» та Б. І. Олійника «Ода музиці».
Міністерство культури України також відзначило грамотами за визначні заслуги в галузі перекладознавства доцента кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура, члена Наукового товариства імені Шевченка, автора монографії «Історія українського перекладознавства XX сторіччя» та монументальної бібліографії «Українське перекладознавство ХХ сторіччя» – Тараса Шмігера й українського поета, перекладача, члена НСПУ та Національної спілки журналістів України – Василя Лящука. Викладачі та студенти нашої кафедри від імені завідувача кафедри, професора Роксолани Зорівчак і всіх працівників кафедри висловили свої найщіріші вітання лауреату та номінантам: «Із сонця й вітру, із роси й води!».
У такій теплій атмосфері дійшла до завершення наша подорож у часі до Григорія Порфировича, подорож, яка назавжди залишила в наших серцях теплі спогади та зачудування Генієм, тією мужністю, з якою він долав «дні здичавіння й принижень», тією любов’ю, якою він горів до Слова. І хоч наша мандрівка завершилась, усе лише починається, адже, перефразовуючи слова Івана Франка, ми підем у мандрівку життя з Кочурового духа печаттю.
Марія Кравцова,
асистент кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура