Цьогоріч святкують свої ювілеї актори Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народні артисти України Федір Миколайович Стригун і Таїсія Йосипівна Литвиненко. Їхні імена відомі не лише театрознавцям, а й в мистецьких колах та звичайним пересічним людям, а вистави, в яких вони задіяні, і досі здійснюють неймовірний сплеск емоцій і бурхливі овації.
Для багатьох людей мистецтво є невід’ємною та значущою частиною їхнього життя. Спільна справа об’єднує покоління, народи, серця. Мистецтво, як праця духовна, нерозривно пов’язане з почуттями та дуже часто спрацьовує магнітом для різних людей. Таким щасливим випадком і є ця акторська пара – люди, які свої життя віддали театру та одне одному. Особисто я знаю їх ще з раннього дитинства, оскільки мама з юних літ захоплювалась їхньою творчістю і цю любов до театру передала й мені, за що я їй безмежно вдячний. Як би це дивно не звучало, але від того часу в мене, як і в більшості дітей, чомусь не викликав інтересу театр ляльок, а хотілося йти у Великий (як я його вже тоді називав).
А полюбив я цей Великий театр від першої ж вистави, яку там побачив.
Відтоді й до тепер театр став невід’ємною частиною мого життя. Із задоволенням часто відвідую його. Передивився практично всі вистави. А це все, завдячуючи таким акторам, як Федір Стригун і Таїсія Литвиненко. Улюблена справа дійсно об’єднала цих людей. Любов і пристрасть до театру – ось фундамент їхнього щасливого спільного життя.
Багато написано й сказано про життєвий і творчий шлях цих митців, тому зараз я б хотів зробити акцент на їхньому творчому доробку останніх років. У Федора Миколайовича – це роль Зенона у виставі «У.Б.Н.» («Український буржуазний націоналіст»), де він надзвичайно майстерно передав образ чесного політика та свідомого громадянина, яких, на жаль, так не вистачає сьогодні. Творчий доробок Таїсії Йосипівни є надзвичайно контрастним і багатогранним. Для неї немає «рядових» вистав і ролей, щоразу вона додає до ролі щось нове, особливе, дуже любить імпровізувати на сцені й уміє це робити надзвичайно майстерно та професійно. Одним із доказів цього є її роль сеньйори Лючії у виставі Надії Ковалик «Неаполь – місто попелюшок» (режисер – Ф. Стригун), яка зачаровує мене, як і всіх глядачів, своєю неповторністю. І ця неповторність полягає в тому, що актриса вільно імпровізує на сцені, що викликає дуже позитивну оцінку глядача і є одним із важливих елементів акторської майстерності. А секретом беззаперечного успіху Таїсії Литвиненко є її щирість і вишуканість, з якими вона виконує будь-яку роль, а також відчуття того, що вона – королева, як на сцені, так і в житті. А хіба не такою повинна бути справжня жінка?..
Але найбільш цікавими є такі вистави, де Стригун і Литвиненко грають разом. Такі постановки завжди привертали увагу глядача. Колись В. Гайдабура в журналі «Український театр» писав: «Ф. Стригун чуйний до бездоганної внутрішньої правди Т. Литвиненко. Його партнерство поруч із нею набуває стилю високого джентльменства, тієї щирої поваги, з якою тільки й можна двом акторам виходити на сцену». Одним із останніх прикладів такого акторського дуету є вистава Фрідріха Дюренматта «Візит літньої дами». Саме в цій постановці Таїсія Йосипівна зіграла роль літньої пані – Клер Цаханасян, а Федір Миколайович – її колишнього коханого Іля.
Згадана трагікомедія пройняла мене з першого перегляду. Пригадую, що я захоплено чекав фіналу з надією, що він буде позитивним, але яке ж було розчарування, коли в кінці вистави все-таки матеріальне перемогло цінність людського життя, зло перемогло добро. Такого фіналу, мабуть, не очікувала більшість глядачів, адже він є досить нетиповим для вистав, але ж таким реалістичним. І звичайно ж, що якби не високопрофесійна гра акторів, а зокрема Федора Миколайовича і Таїсії Йосипівни, які змогли якнайкраще передати всю складність образів, то вистава не мала б того успіху, якого вона досягла.
Я ніколи не припиняв дивуватися колосальній енергії і титанічній праці Стригуна та Литвиненко, які, окрім роботи в театрі, встигають займатися й іншою активною громадсько-політичною і педагогічною діяльністю. Федір Миколайович є членом-кореспондентом Академії наук України, головою Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, а також завідувачем кафедри режисури та хореографії Львівського національного університету імені Івана Франка. Таїсія Йосипівна теж активно займається педагогічною діяльністю, будучи доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона виховала величезну плеяду талановитих акторів, які продовжують її справу (Альбіна Сотникова, Наталія Лісова, Галина Далявська, Анна Матійченко, Наталя Боймук, Марічка Шумейко, Наталя Поліщук, Інна Калинюк, Назар Стригун, Андрій Козак, Дмитро Каршневич, Андрій Войтюк, Юрій Волинський і багато-багато інших).
На завершення хотілося б сказати, що доки в історії театру є такі постаті, доти він буде інтенсивно розвиватися й не втрачатиме своєї актуальності, здійснюватиме значний вплив на формування світогляду людей. Творчість Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко дає можливість мені, як і безлічі глядачів, глибше зрозуміти життя і, безумовно, любити театр. А цю любов я збережу назавжди.
Олексій Мировський,
студент факультету культури і мистецтв
Фото з відкритих ресурсів Інтернет