Цьогоріч українці відзначають дві ювілейні дати пов’язані з національною символікою – 200-річчя від дня народження українського композитора М. Вербицького та 150-річчя від дня першого публічного виконання (10 березня 1865 р.) Гімну «Ще не вмерла Україна». На державному рівні відбулися урочистості з нагоди вшанування пам’яті автора Гімну України, низку заходів було проведено й в Університеті. Так, 5 березня 2015 року в головному читальному залі Наукової бібліотеки відбулось 41 засідання Міждисциплінарного наукового семінару Modus Legendi, присвячене цим ювілеям.
Під керівництвом викладачів ЛДМУ ім. С. Людкевича Роксолани Гавалюк та Мар’яни Почапської студенти 4 курсу відділу теорії музики Львівського державного музичного училища імені С. Людкевича – Віолетта Луцько, Наталія Ельтек, Світлана Попеску прочитали змістовну лекцію, окресливши найважливіші віхи життя і творчості Михайла Вербицького, історію написання, публікації та виконання пісні, яка згодом стала національним славнем нашої держави.
Умовно лекцію поділили на три блоки. У першому розповідали про родину композитора, дитячі та студентські роки Михайла Вербицького. Віолетта Луцько підкреслила, що значний вплив на формування особистості майбутнього композитора мав тогочасний авторитетний громадський діяч, перемиський греко-католицький єпископ Іван Снігурський, який після смерті рідного батька Михайла з десятирічного віку займався його вихованням. У Перемишлі Михайло Вербицький здобуває хорошу європейську освіту в німецькій гімназії і паралельно навчався музики в співацько-музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. Саме там він вивчав теорію музики і композицію, його талант розвивався під керівництвом учителів – диригента хору й композитора Алоїза Нанке, композиторів Вінкентія Серсавія та Францішека Лоренцо на найкращих взірцях європейської музики Йозефа Гайдна, Амадея Моцарта, на творах Дмитра Бортнянського, Максима Березовського. Уже в зрілому віці, будучи відомим у всій Галичині композитором, Михайло Вербицький дуже високо оцінював мистецький рівень цієї школи:
«…школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері», – покликалась на спогади композитора Віолетта Луцько.
Упродовж 13 років композитор жив у Львові, де навчався у Львівській духовній семінарії, керував семінарійним хором, одружився із Варварою Сенер. Через два роки сімейного життя, овдовівши, він залишився з немовлям на руках.
Повернувшись до Перемишля, Михайло Вербицький отримав посаду канцеляриста консисторії. Працював учителем співу, а також навчав арифметики й каліграфії в дяко-учительському інституті. 1848 року в Перемишлі було засновано український аматорський театр і Михайло Вербицький став його музичним керівником і композитором, самовіддано поринувши в театральні справи. Він виступав і як актор-співак, і як композитор.
Висвятившись на священика, Михайло Вербицький служив спершу на парафії в Завадові біля Яворова, згодом перейшов до Залужа, а звідти – до Стрілок біля Старого Самбора. З 1856 року і до своєї смерті (в 1870 році) Михайло Вербицький був парохом у селі Млини, що на Надсянні.
Творчість Михайла Вербицького тісно переплетена з товариством «Руська бесіда» у Львові, а точніше з його театром, для якого композитор писав музику. На замовлення товариства Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Масштабна кантата «Заповіт» (написана для подвійного, мішаного і чоловічого хорів, соліста і симфонічного оркестру) – героїко-епічний твір, який вперше був виконаний у 1868 році на шевченківському концерті у Львові. «Вербицький став першим із галицьких композиторів, хто звернув увагу на вірші Т. Шевченка», – наголосила доповідачка.
У своїх доповідях студенти відділу теорії музики ЛДМУ ім. С. Людкевича зосередились на постаті Михайла Вербицького як основоположника професійної музичної культури в Галичині.
Театральна музика композитора складає значну частину його творчого доробку, зокрема це хорові твори до текстів о. Івана Гушалевича, о. Маркіяна Шашкевича, Володимира Стебельського й інших. «Найталановитішою з театральних праць композитора вважається музика до мелодрами І. Гушалевича «Підгіряни», котра перемогла на конкурсі українських п’єс, оголошеному товариством «Руська бесіда», – розповіла Віолетта Луцько. Згодом співогра Вербицького здобула велику популярність: її ставили на сценах не лише українських театрів, але навіть у Петербурзі та Варшаві. Упродовж року Михайло Вербицький написав музику до десяти вистав, серед яких особливо схвальну критику отримали співогри «Не до любові» та «Школяр на мандрівці».
Михайло Вербицький працював над церковними творами протягом усього життя і залишив нам багату спадщину.
Учасники семінару мали чудову нагоду прослухати два фрагменти з його «Літургії»: «Отче наш» та «Хваліте, Господа з небес» у виконанні мішаного хору студентів ЛДМУ ім. С. Людкевича. Святковий Тропар Воскресіння – «Христос Воскрес» прозвучав у виконанні чоловічого квартету у складі: Ярослава Крокіса, Андрія Возіяна, Назарія Михальчука й Олексія Шпирки, студентів хорового, диригенського та вокального відділів згаданого училища.
Доповідачі не оминули увагою й багату, проте мало досліджену гітарну спадщину о. Михайла Вербицького. «Вербицький і гітара» – тема наступного блоку семінару, яку висвітлила Наталія Ельтек. «Михайло Вербицький був закоханий у гітару, свою любов і особливу прихильність до неї проніс через усе життя. Вона стала тим інструментом, яким для інших композиторів у створенні музики є фортепіано», – розповіла Наталія. На сьогодні єдиним збереженим свідченням гітарного стилю композитора є рукописна збірка «Guitarre № 16» Михайла Вербицького, яка складається з 32 п’єс, серед них – 14 інструментальних мініатюр: марші, мазурки, польки, галопи, козачки, чардаші та великі віртуозні твори. Музичний номер із цієї збірки – твір для гітари «Марш» – прозвучав у виконанні студентки народного відділу Ірини Коцурської, вокальну партію «Серенади» Ф. Шуберта із транскрипції Михайла Вербицького для голосу та гітари виконали Ярослав Крокіс і Світлана Попеску. Окрім того, присутні мали можливість прослухати аудіозаписи творів Михайла Вербицького у виконанні українських ансамблів і хорів.
До числа створених Михайлом Вербицьким пісень з акомпанементом гітари належить і «Ще не вмерла Україна». В останні десятиліття ХІХ століття її співали майже на кожному концерті. Хоровий варіант цієї пісні з супроводом фортепіано й оркестру М. Вербицький написав згодом.
Третій тематичний блок семінару Світлана Попеску присвятила цікавій історії створення тексту державного Гімну. Першу згадку про його хорове виконання подала львівська газета «Слово» в дописі з Перемишля. Анонімний автор інформував про Шевченківський вечір, який відбувся 26 лютого 1865 р. в Перемишлі й завершувався піснею «Ще не вмерла Україна». «Історія українського національного гімну бере свій початок не з Перемишля, як видається на перший погляд», – зауважила Світлана.
Український гімн – це колективний твір, написаний на замовлення керівника Київської «Громади» Володимира Антоновича студентами-громадівцями. Доповідачка детально розповіла захоплюючу історію про створення, публікацію та популяризацію тексту Гімну України.
На студентській вечірці в серпні 1862 року Микола Вербицький-Антіох зімпровізував перший куплет пісні за мотивами польського гімну: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля,/ Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля./ Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця / Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця./ Спогадаймо ж тяжкий час, лихую годину, / Й тих, що вміли боронить рідну Україну – / Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило / Із могили кличуть нас на святеє діло…». Присутні – побратим Вербицького Павло Чубинський, і їхні найближчі друзі брати Рильські – Йосип і Тадей (уже відомий як поет Максим Чорний) – із приятелем Павлином Свєнціцьким (відомий як український поет Павло Свій) долучились до процесу. Відтак кожен із учасників, по-черзі, дописував пропонований вірш, і доспівував свій варіант тексту. Павло Чубинський контролював цей процес і втручався тоді, коли відчував особливу небезпеку виконання деяких слів чи фраз, пропонуючи свій дещо помірний варіант. Павло Чубинський, почувши виконання сербськими студентами свого гімну, де приспівом були слова: «Серце біє і крев ліє за нашу свободу…», зрозумів, ще це саме те, чого їм бракувало в українській «марсельєзі». Відтак, написав свої рядки: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу/ І покажем, що ми, браття, козацького роду!/ Гей-о-гей же, браття милі, нумо братися за діло, / Гей-о-гей, пора вставати, пора волю здобувати!». Як результат спільної творчості, пісня була закінчена. Кожен зі співавторів мав свій екземпляр тексту. Свій примірник Тадей Рильський віддав побратиму Володимиру Антоновичу й уже за тиждень пісня «Ще не вмерла Україна» полетіла по Лівобережжю як гімн товариства «Громада». А Микола Вербицький віддав свій екземпляр слів Пантелеймону Кулішу.
Літератор Ксенофонт Климкович разом із ненадрукованими віршами Шевченка з архіву «Основи» («Заповіт», «Мені однаково», і «Миколі Костомарову») отримав від Пантелеймона Куліша й текст «Ще не вмерла Україна». Вони були опубліковані в 4-му номері журналу «Мета» за 1863 рік, а відкривався журнал текстом «Ще не вмерла Україна». Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський привіз своєму другові, млинівському священику Михайлові Вербицькому. Отець Вербицький, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати до всіх його віршів музику, за тиждень поклав на музику всі чотири вірші. А вже в грудні на зібранні громади Перемишльської семінарії вперше пролунала пісня «Ще не вмерла Україна», автором її тексту помилково вважали Тараса Шевченка.
Отець Вербицький на прохання ректора семінарії, який захоплений почутим наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, зробив зі солоспіву хоровий варіант. На свято Івана Хрестителя перед багатотисячною громадою перемишльців у виконанні зведеного хору пролунала «Ще не вмерла Україна». Єпископ Полянський, засновник першого Українського театру у Львові, заворожений хоралом, наполіг, щоб режисер вставив у дію виконання цієї пісні. Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца «Запорожці» розпочалось із виконання «Ще не вмерла Україна». Таким чином, пісня була відома не лише всьому Львову, а й стала гімном спершу Західної України, а згодом і Української Народної Республіки.
Світлана Попеску розповіла й про те, чому авторство Гімну пов’язують з Павлом Чубинським: у 1881 році в Москві вийшла друком збірка українських пісень під назвою «Кобзар», яка вміщувала й пісню «Ще не вмерла…», видавець якої звернувся до Пантелеймона Куліша, з проханням вказати автора тексту. І він вказав лише свого покійного колегу, академіка Павла Чубинського, українця за національністю. Як припустила доповідачка, написати, що співавторами тексту є уродженець і дворянин Російської імперії Микола Вербицький-Антіох, поляк Тадей Рильський, та болгарин Олександр Стоянов, йому не дозволяв патріотизм.
Словами композитора Валентина Сильвестрова, Світлана Попеску завершила свою доповідь про історію створення нашого славня: «Гімн України – дивовижний. […] його створив Михайло Вербицький – церковний композитор. […] У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві, немов дме вітер, немов гілки дерев співають».
Завершили Міждисциплінарний науковий семінар Modus Legendi виконанням Гімну України.
Анастасія Коник
Фото автора