Пошуки істини завжди вабили Романа Хоркавого. Це й зумовило появу його книги «Сковородіана». Скажете, про Г. Сковороду вже багато написано. Так, багато, але далеко не все.Книга Романа Хоркавого заповнює певні прогалини в цій ділянці знань.
Хочеться сказати декілька слів про самого автора. Боляче й сумно, що його знають тільки у вузькому колі. Роман Богданович – колишній випускник кафедри німецької філології Львівського університету імені Івана Франка, пройшов вишкіл у професора Богдана Задорожного, доцентів Ольги Репецької, Федора Шумиляка й інших викладачів, залишивши про себе приємні спогади.
Роман Богданович не тільки пише твори, формує в них словесні образи, а й як професійний художник малює картини. На сьогодні він створив понад дві тисячі різних картин та опублікував понад 40 книжок, десять із них – у співавторстві, підготував до друку десять нових книг. Окрім цього, Роман Хоркавий багато перекладає з різних мов.
Хто читає його книжки та переклади, хто насолоджується його картинами, той багатомірно інтелектуально зростає, як під впливом якихось світлих чудес, духовно оновлюється, одужує і збагачується, а сам митець постає перед читачем і глядачем як незвична геніальна глиба, яка зачаровує своїм умінням, скромністю, порядністю, розумом і серцем. Як і Андрій Содомора, Роман Хоркавий творить завжди й усюди: коли сидить і думає, читає, пише, перекладає, ходить і споглядає, роздумує навіть коли засинає.
«Сковородіана» Романа Хоркавого – це об’ємне ґрунтовне дослідження (544 ст). Лише одне перечислення назв її складових зайняло б цілі сторінки. Вона відмінна від наявних досліджень про Г. Сковороду. Багата й різномірна, цілісна, повна і різножанрова. Відкривається влучно названим ессе-передмовою «Сам по собі до самозабуття», в якому автор книги подає сконцентрований аналіз філософської системи українського письменника та філософа й інтерпретує її фундаментальні поняття: життя, смерть, кінець, початок, пізнання, процес, мудрість, освіченість, істина, правда, розум, серце, художність, я-концепція, частина і ціле, рівність а також таємне і явне, щастя, любов. Роман Хоркавий подає у своїй книзі ескізно біографічні чи навіть художньо-біографічні твори про Г. Сковороду.
У передмові читач довідується, що для Сковороди філософія – це щось неодмінне й природне. Якби не було її в житті, то не було б і життя. Розум людини не встигає осмислювати все по-філософськи. Тому мудреців ніколи не буває забагато, а сила думки ніколи не буває завеликою. Сковорода знав, що «безсилля думки – страшніше, ніж безсилля тіла».
Після змістовної, дотепно названої ессе-передмови «Сам по собі до самозабуття» в книзі розміщені названі в порядку появи на світ майстерно прозоро й пластично виконані автором римовані присвяти, присвяти-верлібри, віршовані версії байок, драма-диспут, варіації парафраз, тематичні статті, написані у Львові та Миколаєві (Львівська обл.) в проміжку між 1960-2004 роками з різною метою, спочатку як окремі видання. Згодом в автора, як він сам заявляє, виникла думка зібрати всі твори в одне ціле. І так у 2004 р. народилась його «Сковородіана». Правда, не всі твори безпосередньо присвячені Г. Сковороді, та всі вони навіяні його постаттю, філософськими поглядами й багатоголосим подихом матеріального й астрального світів як і візій самого Романа Хоркавого.
В усіх багато- і різножанрових творіннях автора образ Г. Сковороди постає як постать великого українського мислителя, зачарованого красою людського життя. Філософ, за словами автора книги, «протистояв суспільству, в якому жив. Протистояв і протиставляв себе йому» і тому, як правдошукач, втікає від нього. Автор втілює в ньому не тільки позитивні людські якості, які він сам мав як філософ, педагог, письменник, музикант, а й усе корисне та прекрасне, притаманне людській сутності загалом. Ці дві категорії працюють в образі з висоти авторової здатності як прозаїка, поета, літературознавця, лінгвіста, філософа й ученого.
І ще одне важливо підкреслити, – створений у «Сковородіані» образ геніального мислителя. Автор відкриває його не тільки так, як він адекватно сприймає і відчуває матеріальний і вищий енергетичний світи, а й прагне їх зрозуміти глибинно, до чого прагне й сам автор книги, що його вигідно відрізняє від багатьох інших краян, які задовольняються поверховістю свого сприйняття, бо так, як чуєш збоку, легше жити, діючи автоматично, інстинктивно, а дехто навіть і «по-ширпотребськи».
Важливе інформативне навантаження для зацікавлених читачів мають у кінці книги примітки, пояснення та список ілюстрацій автора до унаочнення окремих філософських візій Г. Сковороди, з точки зору Р. Хоркавого як художника.
Пишучи свою книгу, письменник сам мислить, відчуває по-сковородинськи. Як і Г. Сковорода, він пізнає себе й Бога в собі. Автор, як творець широкого формату, шукав і знаходив точні еквіваленти в мовленні своїх текстів. Цю манеру його письма в книзі читач уже ловить при першому ознайомленні з дослідженням. Воно будить у читача високі думки, теплі почуття й виховує в нього любов до ближнього, взаємоповагу, правдолюбство, честь, гідність, патріотизм у справжньому розумінні цього слова, несприйняття всіляких звироднілих нечистот та їх липової атмосфери.
В образах різножанрових творів перегукуються сковородинські географія, різні етноси, античні, біблійні мотиви, релігії, різна багатоголоса антропоніміка (азійська, асирійська й інша).
Цікаві різножанрові змістовні проблеми, питання художньої стилістичної тканини «Сковородіани» можуть бути предметами спеціальних наукових досліджень співшукачів і студентів старших курсів чи дотепних прийомів для оживлення занять.
Працюючи свого часу викладачем німецької мови на факультеті іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, я пропонував, наприклад, своїм студентам кваліфіковано перекласти на німецьку мову сковородинську фразу «Світ ловив мене, та не спіймав», яка сьогодні стала крилатою і частину якої Роман Хоркавий поклав в основу одного з підрозділів своєї книги. З огляду на деякі специфічні явища німецької мови це виявилось зовсім непростим завданням для студентів (вживання адекватної лексики, граматичних часів).
У жанрових різновидах текстів рясніють байкарські, символічні, міфічні образи, стилістичні фігури-епітети, колірні тони, порівняння, метафори, авторські неологізми (моя найвища інстанція; небавом; істинна пам’ять; ідея – це разок намиста; це – як товар на ярмарку, як павутиння для павука; блудний син; Авелів жертовник пахучий; глибоке серце, серце людини є коренем, царем і головою; вовче серце – справжній вовк, хоча має і не вовче; вбогий жайворонок; Щука і Рак; незлобиве ягня, вовки та ягнята; Орел і Сорока; Мурашка і Свиня, Ворона та Чиж і безліч інших прикладів.)
Різнокольорова мозаїка твору Романа Хоркавого, як і різнобарвне багатоголосся його творчості взагалі як людини тонкої та широкої психології і глибокого філософського формату надають йому своєрідного звучання, роблять особливим і самостійним у науковому світі, кличуть до освоєння нових тем. Книга Романа Хоркавого, як на мене, – цікава, написана соковитою, граційною мовою. Деякі тематичні ессе й віршовані роздуми автора сприймаються як реальні легенди, а для рецензента живі легенди завжди краще, ніж «порожня яма» правди. Книгу Р. Хоркавого з огляду на її змістовну і формальну багатомірність, глибину і точність сковородіанських філософських візій і візій автора дослідження маю повне право назвати енциклопедією філософських знань Г. Сковороди. І після своєї появи на світ дослідження величі вселюдного філософа будуть не завершені.
У цілому художні творіння письменника – духовні. У їх вербальному та невербальному спілкуванні з філософом і читачем сприймаються, як на мене, щирою сповіддю на перевалі розуму та духу.
Ярослав Гавришин,
доцент кафедри німецької філології