Лупайте сю скалу, нехай ні жар,
ні холод не спинить вас…
І. Франко
Цьогоріч спливає 100 років від дня народження видатного українського науковця-гуманітарія Юрія Олексійовича Жлуктенка – непересічної особистості, людини, яка присвятила все своє життя розвитку української освіти й науки, «лупала скалу», щоб принести світло науки.
Загалом знаємо про Юрія Олексійовича, що він був мовознавцем-германістом, методистом, лексикографом, перекладачем, контрастивістом і педагогом. У кожній із зазначених галузей його внесок можна було б охарактеризувати як «піонерський». В умовах майже цілковитої ізоляції та критики нових напрямів досліджень професор Ю. Жлуктенко зробив значний внесок у розвиток різних лінгвістичних галузей в Україні, намагаючись вивести її на один рівень з іншими країнами.
Разом із М. Подвезьком Ю. Жлуктенко уклав перший повоєнний англо-український словник. Він був першим, хто взявся вивчати українську мову іммігрантів у США й Канаді, чим зробив значний внесок у розвиток соціолінгвістики. Іншою його заслугою в цій галузі є переклад монографії У. Вайнрайха «Languages in Contact» російською мовою, що не лише ознайомлювала читачів із однією з найвпливовіших книг у цій сфері на той час, але й сприяла усталенню соціолінгвістичної терміносистеми.
Він – автор першої порівняльної граматики англійської й української мов (1960) і першої української статті з теорії контрастивної лінгвістики (у співавторстві з В. Бубликом) (1976).
Ю. Жлуктенко зробив чимало для популяризації в Україні таких мов як фризька і фламандська. Перекладав із цих мов казки, прозу і поезію (разом із А. Гризуном). Ю. Жлуктенко та О. Двухжилов написали книгу «Фризский язык», де виклали основи фризької мови, а також коротку історію її розвитку. Його зусилля з популяризації фризької мови принесли йому звання почесного члена Фризької Академії.
Професор Ю. Жлуктенко працював над теоретичними і прикладними (за класифікацією Я. Фісяка) питаннями контрастивної лінгвістики.
Характерною рисою усіх його теоретичних робіт із контрастивної лінгвістики є використання широкої джерельної бази, включаючи напрацювання радянських, а також польських, чеських, американських й угорських дослідників (що, за словами Р. Зорівчак, було досить важко здійснити). Він підтримував наукові контакти з польськими дослідниками контрастивної лінгвістики, передусім із професором Я. Фісяком, який заснував журнал «Papers and Studies in Contrastive Linguistics», проте сам Юрій Олексійович друкуватися там не міг.
У своїх працях із контрастивної лінгвістики Ю. Жлуктенко підіймав проблеми, пов’язані з визначенням поля дослідження, намагався усунути термінологічні непорозуміння. Науковець випрацював стислий історичний огляд розвитку дисципліни і, на відміну від багатьох західних колег, підтримував думку про те, що основи синхронного зіставлення мов закладали представники Празького лінгвістичного гуртка, зокрема В. Матезіус.
Певне місце у працях Ю. Жлуктенка посідають ідеї застосування напрацювань контрастивної лінгвістики в навчанні іноземних мов. Утім, його погляди не позбавлені й критичності.
У перекладознавчих статтях професор Ю. Жлуктенко піднімає багато проблем теорії і практики перекладу. Їх можна умовно розділити на дві групи: 1. Загальнотеоретичні дослідження і поняття перекладу: адекватність і еквівалентність; оцінка якості перекладу; 2. Практичні проблеми перекладу: відтворення «духу» оригіналу; транслітерація топонімів і антропонімів; перекладацькі прийоми: підміна мовного знака, пропуск мовного знака, додавання мовного знака; збереження стилю оригіналу в перекладі; відтворення стилістичних засобів у перекладі; відтворення ритму і форми оригіналу в перекладі; вибір еквівалента; відтворення комунікативної функції перекладу; компенсація в перекладі; відтворення словесного образу.
Ще одним важливим аспектом наукової спадщини Ю. Жлуктенка є методика викладання іноземних мов.
Рівень навчання іноземних мов у неспеціалізованих навчальних закладах турбував Ю. Жлуктенка, а тому досить багато зусиль він присвятив детальному розглядові цих питань. Наслідком стала низка статей, як, наприклад, «Из практики работы кафедр иностранных языков» (1951), «Некоторые вопросы организации и методики проведения практических занятий по иностранным языкам в неязыковых вузах» (у співавторстві з Л. Ямпольським і Г. Ятелем) (1965), «Вопросы методики преподавания языков» (1956), «Організація навчального процесу» (1971), та ін.
Питання навчання іноземних мов у неспеціалізованих навчальних закладах, до яких звертався Ю. Жлуктенко 50 років тому, видаються цілком актуальними й тепер.
Червоною ниткою крізь усі методичні статті Ю. Жлуктенка проходить думка про те, що для навчання іноземних мов у нелінгвістичних навчальних закладах, особливо технічних, необхідні посібники і підручники, спеціально розроблені, щоб відповідати потребам студентів певної спеціальності.
У травні-серпні 1965 р. Ю. Жлуктенко в складі радянської делегації відвідував літню школу при Джорджтаунському університеті в США. Там він прослухав курс лекцій з методики навчання іноземної мови, що пізніше вилилося в написання 1969 р. книги «Навчання іноземних мов за методичною системою Ч. Фріза – Р. Ладо».
Книга складається з описової частини, де Ю. Жлуктенко розповідає про основні ідеї методу, розробленого Ч. Фрізом та Р. Ладо і загалом характеризує тенденції в навчанні іноземних мов у США, а також, так би мовити, суб’єктивної частини, де автор висловлює свої думки щодо сильних і слабких сторін згаданої методики.
Однією із характерних рис методики Ч. Фріза і Р. Ладо, на відміну від деяких інших фахівців у цій галузі, є те, що вони не висувають вимоги навчання іноземної мови окремо від рідної. Навпаки, вони висловлюють думку, що навчання найефективніше, коли воно підлаштоване під специфічну комбінацію мов (рідної і тієї, що вивчається). Мабуть, ця ідея імпонувала Ю. Жлуктенку через його інтерес до зіставних досліджень. Він також підтримував думку, що варто включати елементи зіставлення англійської, російської й української мов до курсу англійської граматики.
Серед досягнень Ю. Жлуктенка в галузі навчання іноземних мов є і низка посібників для студентів, які вивчають іноземну мову. Особливо цікавий той факт, що він був одним із перших авторів підручників з української мови як іноземної. Він опублікував «Ukrainian. A text-book for beginners» (у співавторстві з Н. Тоцькою і Т. Молодід, перше видання – 1973, друге видання – 1978) і «Elementary Ukrainian» (у співавторстві з Н. Тоцькою, 1989) для англомовлян, які вивчають українську мову; а також книгу «Изучаем украинский язык: самоучитель» (у співавторстві з Є. Карпіловською та В. Ярмак, 1991).
Книга «Ukrainian. A text-book for beginners» складається із 54 лекцій і матеріалів для додаткового читання. Усі пояснення в книзі подано англійською мовою. Перші розділи містять інформацію про фонетику та базові граматичні правила. Матеріал для читання поданий у формі простих речень від двох до п’яти слів. Лекції включають лексичні теми, починаючи від простих і закінчуючи складними. У кінці книги подано короткий словничок зі слів, які використано в лексичних частинах та матеріалі для читання, а також ключі до вправ, що дозволяє використовувати посібник не лише в класі, а й для навчання самотужки.
Самовчитель «Изучаем украинский язык» – це комплексний посібник для початківців. Він включає вступний курс фонетики, а також елементарну граматику, діалоги з різних побутових ситуацій і уривки з українських художніх і фольклорних текстів. Структура книги відрізняється від описаного вище посібника «Ukrainian. A text-book for beginners». Вочевидь, підхід тут базується на припущенні, що людина, яка знає російську мову (яка слугує мовою пояснень у книзі), не повинна відчувати особливих труднощів при вивченні української. У книзі вміщено короткий українсько-російський та російсько-український словничок. Лекції доволі короткі і подають більше теоретичного матеріалу, ніж практичних вправ.
На перетині контрастивної лінгвістики та перекладознавства знаходиться двомовне словникарство, представлене в доробку Ю. Жлуктенка «Українсько-англійським словником» (1982, 1987), який він уклав разом із Н. М. Биховець та А. В. Шванцем. Тут Юрій Олексійович виступив як у ролі укладача, так і взяв на себе функцію редактора. Словник кишенькового формату, що вмістив близько 20 тис. слів, не обійшовся і без фразеологізмів.
Коли говорити про соціолінгвістику в доробку Ю. Жлуктенка, то він був першим українським дослідником, якому вистачило відваги досліджувати канадський і американський територіальний варіанти української мови з погляду лінгвістики і соціолінгвістики. Його монографія «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова в США і Канаді» (1964) – це перше повноцінне дослідження відносин між українською та англійською мовами в англомовному світі.
Монографія «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова в США і Канаді» (1964) стала своєрідним «проривом» в цій галузі в Україні. Основними джерелами дослідження слугували: різні друковані видання (газети і книги) так званих прогресивних (прорадянських) громадських організацій українських іммігрантів у США і Канаді; оригінальні рукописні листи іммігрантів у нью-йоркську газету «Українські вісті», надані її редактором Леоном Толопком; інформація, надана американськими українцями – поетом М. Тарнавським та його дружиною М. Тарнавською, поетом і публіцистом Джоном Віром, журналістом В. Білим, економістом В. Терещенком, Джоном Бойдом (Іваном Бойчуком) – головним редактором газети «Canadian Tribune», Н. Калачевською та ін. – особисто.
У центрі соціолінгвістичних зацікавлень Ю. Жлуктенка стояли проблеми мовних контактів загалом та інтерференції, зокрема як відносно побудови загальної їх теорії, так і щодо української як однієї із контактуючих мов.
Усе сказане вище про діяльність Ю. Жлуктенка свідчить про багатогранність його особистості та «лінгвістичну енциклопедичність» його напрацювань.
Утім, усе це – лише поверхневий опис здобутків Ю. Жлуктенка, а було їх насправді значно більше. Поза публікаціями залишається чимала частина професійної біографії науковця. Але саме вона і є чи не найвагомішим його здобутком. Йдеться про всю ту невтомну працю, зусилля, новаторські ідеї, які Юрію Олексійовичу вдалося втілити в життя, попри численні перешкоди та заборони, що стояли на його шляху. Коли говоримо про постаті, які розвивали українську науку протягом ХХ ст., не варто забувати про обставини, в яких перебували ці люди. Сучасники Ю. Жлуктенка, як і він сам, які пережили репресії і Голодомор 30-х років, війну 40-х, не могли не бути обережними в усіх своїх кроках і діях. Постійна стриманість у всьому стала запорукою досягнення мети. Так і Ю. Жлуктенко – спокійно, не кричучи й не афішуючи, крок за кроком скеровував різні галузі українського мовознавства до поступу. Власне, саме ця роль вдавалася йому найкраще. Так, він став ініціатором відкриття відділу романо-германського мовознавства в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні, започаткував вишкіл перекладачів в Шевченковому університеті в Києві, сприяв впровадженню вивчення арабської (також намагався добитися викладання японської і китайської) цим університетом, сприяв впровадженню перекладознавства як окремої спеціальності для захисту кандидатських і докторських дисертацій, був співініціатором видання «Теорія і практика перекладу», а також зробив ще багато інших, можливо, менш помітних, але цілком потрібних і не менш важливих речей.
Вважаємо, що різнобічні наукові інтереси професора були спричинені не самою лише природною цікавістю, але й дещо більшим задумом – розширити горизонти української науки. Коли читаємо його наукові праці, не покидає відчуття того, що багато питань він позначив лише пунктиром, залишив на них лише натяк, який потрібно вловити, розпізнати й розвинути.
Учні Ю. Жлуктенка стверджують, що він був людиною, яка вміла надихати, розкривати в людях таланти і скеровувати їх «правильним» шляхом. Його особистий внесок у науку – це більше, ніж низка публікацій чи виступів на конференціях. Це передусім робота з людьми. Зі студентами й колегами, з наступним поколінням дослідників, які продовжили розпочату ним справу.
28-29 вересня 2015 р. на базі Львівського національного університету імені Івана Франка відбудеться Всеукраїнська конференція «Національна пам’ять у філології: Постать професора Юрія Олексійовича Жлуктенка», присвячена видатному науковцю. Думаю, можемо сміливо стверджувати, що справа Ю. Жлуктенка живе і продовжується в його учнях, в учнях учнів і, сподіваємось, що так буде й надалі.
Олександра Літвіняк,
ассистент кафедри перекладознавства і
контрастивної лінгвістики
імені Григорія Кочура