Важко повірити, що вже немає поряд колеги і друга, який, здавалося, буде завжди, бо пройдено поряд більше третини життя. Ігоря знаю від 1961 року, коли він став студентом відділення класичної філології факультету іноземних мов нашого університету. «Класиків» було небагато – по п’ять на курсі, тому всюди були разом усі – і в студентському науковому гуртку, і в колгоспах на збиранні врожаю щороку у вересні. Ігор виділявся стрункою поставою, здоровим рум’янцем на щоках – був улюбленцем дівчат, спортсменом-фехтувальником, вчився добре, зростав науково. Згодом доля нас розвела працювати за призначенням, але склалося так, що ми знову почали разом «піднімати цілину» – рукописну латиномовну спадщину професорів філософії Києво-Могилянської академії. Я вступила в аспірантуру Інституту філософії АН України, а Ігор – в Інституті суспільних наук (тепер Інститут українознавства імені І. Крип’якевича). Відтоді ми разом працювали над латинськими текстами, готували до публікації свої переклади, переклади курсу Теофана Прокоповича, писали дисертації. Тут слово колеги важило дуже багато, бо треба було пересвідчитись, чи правильно відчуваєш текст, чи правильно розшифрував слово і прочитав рукопис, чи знайшов український відповідник… Після мого переїзду до Львова наша співпраця була особливо інтенсивною – редагували тексти одне одного, вчитувалися у переклади, підтримували, допомагаючи розвіювати сумніви.
Особлива сторінка співпраці – це наукові конференції. Завдяки ентузіазму Валерії Михайлівни Нічик, яка курувала наш історико-філософський напрямок наукових досліджень, і невтомній ініціативі Станіслава Бондара ми побували в багатьох містах України, Москві, Ленінграді, де організовувалися такі зустрічі істориків філософії Середньовіччя з України, Білорусії, Молдови, Росії, навіть Польщі. Це були незабутні поїздки, які збагачували досвідом, знаннями, ми там знаходили опонентів і нових друзів та однодумців, утверджувалися в своїх наукових гіпотезах. Розмови були і «за круглим столом», там, пам’ятаю, Ігор викликав захоплення Тетяни Буланіної з тоді ще Ленінграда, коли мова зайшла про господарські справи, бо зустріч була восени, поділився рецептом соління капусти на зиму, а вона дорікнула присутньому тут чоловікові: «Слышишь, южнорусские парни солят капусту!».
З роками Ігор став авторитетом в галузі історії української філософії – єдиним у нашому університеті, хто глибоко опрацював цей курс і викладав його багато років студентам філософського факультету насамперед. На щастя, він устиг опублікувати свій курс як підручник для студентів, що, поряд з іншими його численними публікаціями, залишиться на вічну пам’ять про фахівця, професора української філософії насамперед.
Ігор був людиною дуже відповідальною, ніколи не давав пустих обіцянок, завжди приходив на допомогу, попри зайнятість і власні клопоти. За довгі роки нашого знайомства я не можу згадати випадку, коли би він відмовив у допомозі – чи то суто науковій консультації, чи в певних життєвих колізіях. Делікатний і тактовний, він ніколи не поспішав з висновками, а завжди зважував кожне слово, щоб не образити, не завдати болю, чи шкоди. Завжди привітний, усміхнений, відкритий до спілкування – таким він запам’ятається багатьом, хто мав щастя бути з ним знайомим.
У нас були грандіозні плани. За кілька днів до його відходу у вічність ми з Ігорем обговорювали новий проект – видання двомовного корпусу пам’яток історії української філософії, тієї спадщини професорів філософії Києво-Могилянської академії, курси з якої ми переклали, затративши великі зусилля на розшифрування рукописів і їх переклад. Ігор не встиг видати всі свої переклади латиномовних рукописних лекцій Стефана Яворського, не встиг захистити докторську дисертацію, хоча монографію опублікував. Багато чого ще міг би зробити. Він мріяв усе завершити, прагнув подолати хворобу, та виявився безсилий. Але він виховав вдячних учнів, постійно прищеплював їм любов до української філософської спадщини, тому є надія, що саме його численні студенти та аспіранти продовжать його благородну справу. Це буде йому найтривкіший пам’ятник.
Марія Кашуба,
професор кафедри теорії та історії культури
ЛНУ ім. Івана Франка, доктор філософських наук