Відзначаючи 150-річний ювілей від дня народження Митрополита Андрея Шептицького одночасно з початком роботи наукової конференції «Мойсей українського духу», 1 жовтня у Кабінеті літератури української діаспори імені Петра Ґоя відкрито виставку наукових і публіцистичних досліджень про діяльність та життєвий шлях, а також закордонних видання праць Митрополита Андрея.
Завідувач Кабінету літератури української діаспори імені Петра Ґоя Орися Лещишин наголосила, що, пишучи про Андрея Шептицького, автори найчастіше вживають епітет «Великий». До прикладу, назви книг: «Добрий пастир і Великий громадянин», «Великий чернець і народолюбець», «Великий василіянин», «Вісті про Великого Митрополита Андрея Шептицького». «Дослідники пишуть про його великодушність до кожної людини незалежно від статусу, віросповідання та національності, – продовжила завідувач Кабінету, – про нього відгукуються як про великого мецената».
Орися Степанівна зазначила, Митрополит Андрей був найяскравішим взірцем душпастиря, який роздав своє майно бідним і пішов служити людям. Митрополит дбав про здоров’я, освіту, культуру і духовність українців. І разом зі своїм народом із великою любов’ю «ніс усі хрести долі».
Покора і любов були його вимогою до священиків і мирян, коли Митрополит Андрей переїхав зі Станіславова до Львова. Любов, яку він дарував і сам. «Більшої жертовності, ніж любов, вочевидь, нема, – припустила Орися Лещишин, – Бог з любові до людей віддав Сина свого для порятунку. Так і Митрополит Андрей присвятив себе служінню тому, хто віддав своє життя заради спасіння люду».
Зі захопленням завідувач Кабінету літератури української діаспори імені Петра Ґоя розповідала про широку географію праць (від Бразилії до Скандинавських країн), які експонуються на виставці. Усі видання датуються 40-ми – початком 50-х років минулого століття.
«Ця ниточка подяки і визнання – неперервна! Визнання і вдячності найперше як Людині, а потім Пастирю і Батькові!» – наголосила Орися Степанівна.
У виданнях, представлених на виставці, широко цитують листи, співчуття і некрологи, що надходили з усіх куточків світу, після того, як Митрополит Андрей відійшов у Вічність. Завідувач Кабінету літератури української діаспори імені Петра Ґоя акцентувала на взаємозв’язках галичан і українців зі сходу України у години скорботи. Зокрема, вона навела дві розлогі цитати з книжки «Добрий пастир і великий громадянин» (Париж, 1946): «Велику любов і симпатію почували до покійного Митрополита і наші свідомі брати з Великої України. Не зважаючи на традиційне вороже й недовірливе ставлення до Унії, вони бачили в покійному нашому Владиці щирого, ідейного і великого Сина Соборної України. Про це свідчать повні щирого болю статті, поміщенні з приводу смерті Митрополита Шептицького у всій українській пресі на еміграції. Свідомість, що там, у Галичині, у Львові, живе аскет-борець за долю українського народу, додавала і їм надії на краще майбутнє, на перемогу волі над насильством, правди – над брехнею». А далі: «Шептицький не був би ніколи чужим серед нас, східних українців, – пише один наш брат зі сходу, – але ми замало чули про Нього і зовсім Його не знали. Та вже у перші дні 1939 року ми почули з уст різних комісарів слова, що їх вони вимовляли з особливою ненавистю: «Там, у Львові, засів Шептицький, але ми ще доберемось до нього. Не покінчивши з Шептицьким, не можна викорінити українського націоналізму». І ми розуміли, що Шептицький, це – сила на яку найбільші вороги України вагаються одразу піднести руку. У нас зродилась пошана до тієї невідомої нам сили, яка протиставиться всяким загарбникам і воскрешає придушену в нас совість і людську гідність. І Митрополит став одразу нашою часткою. Він не був би чужим на Київських горах, як не був чужим у своїх Карпатах, а наші трипільські селяни слухали б на горі Трьох Дів Його просту і скромну проповідь не менш уважно, як ті бойківські лісоруби у Ґорґанських лісах, бо основи наші одні і неподільні».
Виставка триватиме у Кабінеті літератури української діаспори імені Петра Ґоя до 1 листопада 2015 року.
Анастасія Коник
Фото Олега Вівчарика