Австрія була однією з перших держав, яка налагодила дипломатичні відносини з новою Україною після розпаду Радянського Союзу. У жовтні 1990 р. до України прибула перша офіційна австрійська делегація під керівництвом відомого далеко за межами Австрії високопоставленого дипломата, володаря почесних титулів і нагород багатьох країн – доктора Бернгарда Штільфріда. Саме цій Людині доброї волі, щирому другові України, Почесному доктору Львівського університету присвячуються ці рядки як скромний подарунок пам’яті до 90-річчя від дня його народження.
«Політикою не можна творити жодної культури, радше навпаки, культурою – політику», – цим влучним висловом підкреслює колишній президент ФРН Теодор Гойс шкалу можливостей у міжнародних відносинах, що ґрунтуються на трьох принципах: шляхом політичних домовленостей здобувають політичних союзників, через торговельні – ділових партнерів, а культурною співпрацею – друзів. Саме ця третя максима була йзалишається першою і найважливішою в культурному діалозі між Австрією та Україною.
Бернгард Штільфрід (17.11.1925 – 26.11.2011) народився у Відні в родині аристократів, де високо шанували морально-культурні цінності. Юнацька мрія пізнати культурне розмаїття світу привела його в Сорбону, де він студіював історію та французьку мову, бо був переконаний у тому, що засвоєння культурних цінностей всього людства неможливе без знання історії та чужоземних мов. Подальші студії проходили у Віденському університеті, де цікавиться етнологією та історією. Згодом Бернгард Штільф розширював коло своїх інтересів і знань у США, в університеті св. Павла (Міннесота), де здобув звання бакалавра політичних наук. Завершив освіту (1951-1953) у Віденському університеті й отримав здобуває ступінь доктора наук.
Після нетривалої роботи в ВВС (1953-1958) Міністерство закордонних справ Австрії звернуло увагу на молодого вченого, досконалого знавця трьох світових мов і призначило його на посаду австрійського культурного аташе на Близькому Сході. У Стамбулі, Тегерані і Каїрі він створив Австрійські центри розвитку освіти, науки та культури.
Сцена культурної діяльності доктора Бернгарда Штільфріда на службі взаєморозуміння між народами щораз розширювалася. 10 років (1975-1985) працював директором Австрійського культурного інституту у Великобританії. За заслуги в розвитку австрійсько-англійської співпраці отримував звання почесного члена Лондонського університету.
Коли наприкінці 80-х рр. ХХ ст. назріли епохальні зміни, доктор Бернгард Штільфрід повернувся на дипломатичну роботу, і як досвідченого дипломата його призначили на посаду генерального директора (1991 – 1995) відділу культурної політики з країнами Центральної і Східної Європи.
На заслуженому відпочинку Бернгард Штільфрід продовжив невтомно працювати, керуючи на громадських засадах ОЕАD, здобутки діяльності якої й досі відчутні в багатьох країнах світу.
Що давало наснагу, радість, любов до рідного, повагу й толерантність до іншого цій унікальній особистості? На мою думку, це традиція – сила, яка дає стабільність, незмінність життєвої позиції і зберігає пам›ять.
Бернгард Штільфрід – австрієць без зовнішнього вип›ячування, але в цій якості він – безкомпромісний син своєї батьківщини. І врешті Бернгард Штільфрід – глибоко віруюча людина, християнин, який добре знав християнські заповіді і закони. Як голова роду разом із дружиною Вірою Штільфрід, батьки якої загинули в ГУЛАГу, виховував дітей і онуків у правді й любові. Дружина була його порадницею та соратником в усіх задумах і починаннях, особливо коли йшлося про Україну, яку покинула в дитячому віці, але образ якої мав для неї незбагненну місткість. Я мала велике щастя пізнати, спілкуватись і співпрацювати з цією шляхетною родиною.
Вперше відвідавши Україну в 1990 р., доктор Бернгард Штільфрід вивчав можливості австрійсько-української співпраці. Він обирав шлях через Слово, синонімом до якого є «Австрійська бібліотека».
У 1992 р. «Австрійську бібліотеку» було засновано у Львові та Чернівцях, згодом – у Києві, Харкові, Дрогобичі. Маючи величезний досвід міжкультурної, міжетнічної дипломатичної діяльності, Бернгард Штільфрід розумів, що найважливішим чинником національної ідентифікації є мова і національна пам’ять. Австрійські міністерства освіти, науки і культури, Інститут германістики Віденського університету та багатьох інших культурно-освітніх інституцій, серед них і ОЕАD, на чолі з виконавчим директором Бернгардом Штільфрідом, 1998 року стали ініціаторами й організаторами у Відні найактуальнішої конференції «Мова – мости через кордони». Конференція мала на меті визначити статус і місце національної мови як іноземної в Центральній, Східній і Південній Європі, виробити спільну концепцію співпраці між трьома центрами німецької мови – Німеччиною, Австрією та Швейцарією відповідно до вимог і потреб часу.
Для України, як і для інших пострадянських європейських країн, питання мови було і залишається вкрай важливим. На конференції йшлося саме про збереження мовного й культурного розмаїття, наголошували на потребі вивчення чужоземних мов для взаєморозуміння в єдиному європейському домі.
Заснована у 1992 р. «Австрійська бібліотека» під особливою увагою доктора Бернгарда Штільфріда стала тим мостом, який вів до розуміння й осмислення нашого спільного минулого.
Фонд «Австрійської бібліотеки», подарований австрійським міністерством освіти і культури, постійно поповнювався новими надходженнями і сприяв науковим дослідженням істориків, філософів, філологів, а також рецепції художніх творів, колись заборонених і недоступних нам письменників.
Слід відзначити плідну та висококваліфіковану роботу українських перекладачів з німецької мови і навпаки (Т. Гаврилів, Ю Прохасько, Н. Іваничук, В. Кам’янець та ін.). За підтримки Академічної служби на кафедрі міжкультурної комунікації і перекладу під керівництвом А. Паславської виконано три проекти: «Була собі Галичина» (2012), «Хай це буде любов» (2014), «Галичина з великої війни» (2014) приурочені до 100-ліття Першої світової війни. Вони презентують оригінальні тексти галицьких українських і німецькомовних письменників і в їх українських чи німецьких перекладах про життя, любов і страждання полікультурного галицького люду в його спільному минулому.
Згадаймо й перший міжкафедральний навчально-методичний посібник, укладачами якого є В. Качмар і М. Смолій на основі німецькомовних архівних документів з історії Львівського університету, які охоплюють період з кінця ХVIII до початку ХХ ст.
Бернгард Штільфрід вважав справою честі повернути у свідомість українського й австрійського народів пам›ять про доленосні події та визначних особистостей спільного минулого. Разом з українською діаспорою у Відні, за підтримки австрійського уряду, йому вдалося багато реалізувати ще за життя як в Австрії, так і в Україні.
Його справу сьогодні успішно продовжують учні та послідовники, серед яких – компетентний керівник академічної служби обміну Австрійської кооперації п. Андреас Ванінгер.
Не залишилась поза увагою Бернгарда Штільфріда і шкільна освіта та місце німецької мови в українських освітніх закладах. Він мріяв про білінгвальну школу, в якій би викладали не лише предмети німецькою, а й відроджували і прищеплювали християнські цінності. До слова, такі школи успішно працюють в Словенії, Чехії, Угорщині. У такі школи доктор Бернгард Штільфрід запросив і делегацію зі Львова на чолі з міським керівником відділу освіти.
Ідея білінгвальної школи у Львові обговорювалась в українському посольстві в Австрії з українською діаспорою. Після подолання неймовірних труднощів таки вдалося реалізувати задум нової школи. Учні приватного греко-католицького ліцею імені Клементія Шептицького, де ця ідея була зреалізована, отримали можливість знайти нових друзів, спілкуватися з ними німецькою мовою.
Курси німецької мови, академічні обміни викликають пожвавлення інтересу до німецької мови і мотивують до її вивчення.
Асоціація українських германістів, що у 1995 р. стала членом Міжнародної спілки, вдячна Австрійській спілці вчителів іноземної мови як іноземної за всебічну підтримку і тривалу 20-річну співпрацю. Саме Австрійська спілка мала визначальний вплив на формування мовної політики у міжнародній співпраці.
Своєю чергою, Австрійська кооперація на чолі з доктором Бернгардом Штільфрідом, дала можливість українським ученим, перекладачам, аспірантам і студентам працювати в бібліотеках Відня, вивчати архіви, працювати над дисертаціями, удосконалювати знання німецької мови і країнознавства. Міцна рука підтримки доктора Бернгарда Штільфріда залишила глибокий слід у нашій країні.
За вагомий внесок у розвиток міжкультурної співпраці між Австрією і Україною Президент України у 2000 році вручив доктору Бернгарду Штільфріду Орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Доктор Бернгард Штільфрід часто чув заслужені слова подяки за його добрі справи, але не любив хвалебної риторики.
Замилуваний у рідний край своєї дружини, він цінував в Україні самобутній європейський дух і сприяв українцям у реалізації своїх можливостей.
Він жив, щоб працювати, робив те, що було близьке його серцю, не суперечило його моральним і громадським засадам. Він був щасливою людиною, яка прожила цікаве, багатогранне життя, наповнене добром і правдою, вірою та любов’ю.
Він любив Україну і українців. Він тужив за тим добрим і світлим, що було в нашому минулому і мріяв про краще майбутнє.
Коли згадую наші розмови, товариські дискусії, то спадає на думку один з постулатів духовного заповіту Матері Терези: «Життя – це пісня. Проспівай її до кінця!»
Доктор Бернгард Штільфрід проспівав свою пісню з честю до кінця, і нехай її відлуння звучить довго повсюди – там, де він був і творив добро.
Тетяна Комарницька,
старший викладач кафедри німецької філології