ЛЮДИНА з піснею чи духовно-моральним віршем може працювати, відпочивати, відзначати урочисті дати: уродини, весілля і навіть похорони, – все, що пов’язано з людським життям-буттям на Богом даній нам Землі» – так народний геній вустами Марії Максимишин із села Запитова, що недалеко Львова, розкриває нероздільність життя і пісні. У свої 85 років пані Марія пам’ятає більше сотні обрядових і необрядових пісень і володіє чарівною силою голосу. Майже все своє свідоме життя – з тринадцяти років – вона співає у хорах, а останні 20 років незмінно керує запитівським церковним хором, навчаючи хористів співу винятково на слух, з пам’яті, без музичної освіти.
Наприкінці 2015 року фонди фольклорного архіву кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси нашого Університету поповнилися вельми цінним матеріалом, що репрезентує пісенний репертуар талановитого народного виконавця і пропонує цікаві можливості для простеження особливостей побутування фольклорної традиції нашого краю у другій половині ХХ століття. Ідеться про понад сотню народних пісень різних жанрів, а також авторських пісенних і віршових творів, записаних із уст Марії Максимишин, яка народилася і проживає у селі Запитів Кам’янко-Бузького району Львівської області.
Поява цих записів може слугувати гарним прикладом усвідомлено уважного ставлення громадськості до культурних надбань рідного народу і корисної співпраці з науковцями. Про пісенний талант Марії Максимишин працівники Лабораторії фольклористичних досліджень філологічного факультету повідомила випускниця кафедри української фольклористики – Марічка Чигінь. Завдяки зусиллям Марії Чигінь та активній допомозі її батька, Адама Чигіня, працівники Лабораторії Андрій Вовчак і Соломія Мартиник провели з Марією Максимишин два збирацькі інтерв’ю (11 жовтня і 6 грудня 2015 року) загальною тривалістю понад шість годин. На сьогодні цей матеріал задепоновано у фольклорному архіві кафедри української фольклористики, триває його архівне опрацювання. Також збирачі отримали від М. Максимишин дозвіл на його оприлюднення, а відтак незабаром ним можна буде користуватися і на Інтернет-сторінці «Електронного архіву українського фольклору» (http://folklore-archive.org.ua).
Про зустріч з пані Марією було домовлено заздалегідь і вона до неї готувалася. Коли ми недільного дня завітали до її оселі, нас чекала зустріч за всіма правилами традиційної гостинності, що їх пані Марія сфокусувала влучним: «Гості в хаті – Господь у хаті!». Так само старанно приготувалася вона і до серйозної частини нашої зустрічі – власне запису. Відкрила перед нами товстий загальний зошит великого формату і в ньому майже 160 свіжосписаних, власноруч пронумерованих сторінок – її пісенний репертуар, списаний із пам’яті на папір спеціально для нашої зустрічі, щоб не забутися під час запису, бо так буде негарно. Поруч ще один зошит – із записами весільного обряду, весільних пісень і приспівок. Кажучи відверто, ми спочатку засумнівалися, що пані Марія зможе все це нам виспівати. Однак уже перші хвилини збирацького сеансу ці сумніви розвіяли. Пані Марія твердо постановила собі переспівати все, що знає, щоб її пісні могли почути інші, щоб вони залишилися для нащадків. І тут, направду, немає жодного пафосу. Фольклористи-збирачі це одразу відчувають і називають такий підхід невід’ємною складовою народного професіоналізму. Пісня в житті народного виконавця така ж важлива, як і його побут, професія, тому й ставиться він до неї так само серйозно. Пісня для пані Марії – це ціле життя, цілий світ зі своїм щастям і горем: «Бо така воля Божа, бо те все дав мені Господь Бог». Отож, під час нашої першої зустрічі, що тривала добрих п’ять із половиною годин, було зафіксовано на аудіоносій 101 твір. Наступної зустрічі, 6 грудня 2015 року, пані Марія розповіла й переспівала місцеве весілля – понад 20 творів, а потім перейшла на колядний місцевий репертуар – 10 творів.
Марія Максимишин і сама пише вірші, багато з яких кладе на мелодію. У рідному Запитові чимало її авторських текстів уже стали народними. Особливо патріотична поезія повстанської тематики, створена в бурхливі 90-ті роки ХХ ст. відродження Української держави. Її власні та народі повстанські пісні склали репертуар запитівського сільського хору. Вони звучать на урочистостях з нагоди Дня незалежності України, вшанування борців за свободу. Односельчани глибоко шанують пісенний талант пані Марії, яскравим свідченням чого може бути збірка пісень з її голосу, яку упорядкував і з благословення місцевого пароха опублікував В. Момотко, хорист місцевого церковного хору, яким керує пані Марія. Збірка містить любовні, родинно-побутові, стрілецькі та повстанські пісні, короткий опис весілля з весільним фольклором, до більшості пісенних текстів збірки подано ноти (Марія Максимишин. Стародавні українські народні пісні. – Львів: Ліга-Прес, 2015. – 208 с.)
Пісенний репертуар Марії Максимишин – це частинка того, що ми називаємо народнокультурною традицією і зазвичай трактуємо як щось таке загальне, знеособлене. Але насправді це жива субстанція, яка повноцінно існує лише в постатях, в устах її авторів-виконавців, невід’ємно пов’язана з їхньою творчістю, їхнім побутом і світоглядом. І тут уважний погляд на життєвий і творчий простір народного виконавця відкриває цікаві взаємозв’язки, як ось: поетичної обдарованості з незвичайною скромністю і працьовитістю, які так органічно поєднанні в натурі пані Марії: «Я своє життє прожила не дарма, я працювала».
Вражає також і глибока віра, яка міцно переплітає життя і творчість пані Марії: «Бог і молитва мені помагає […]. Ніколи злом за зло не плати. Тобі злом – а ти плати добром. І тобі все буде добре […]. Я роблю так, як Ісус Христос сказав: «Люблю всіх! Люблю ворогів своїх і благословляю їх». Я вжи ворогів ни маю, бо всім попрощала…»
Дивовижно, як у поетичній творчості народу народжуються цілком нові мотиви та образи, які водночас мають органічний зв’язок із давнішими пластами його традиції. До прикладу, у різдвяному репертуарі Марії Максимишин ми натрапили на новітній варіант усім відомої коляди «Нова радість стала», в якому крізь народно-християнський ідеал жертовності Спасителя поетично осмислюється героїчний чин лицарів Небесної сотні.
1. Нова радість стала, яка не бувала, –
Над вертепом звізда ясна увесь світ засіяла.
2. Прийшила темна сила, звізду погасила,
Нашу славну Україну вогнем спопелила.
3. Сумний Святий вечір – зібралась родина:
В когось в хаті нема батька – в когось брата, сина.
4. Сяють над землею, над майданом сяють,
Душі сотні Небесної й до нас промовляють:
5. – За нами не плачте, – ми щасливі в Бога,
Бо до правди, світла й волі відкрита дорога.
6. Вже у нашій сотні тисячі безсмертних,
Що за нарід життя своє віддали в пожертву.
7. Не дамо загинуть у тяженькім герці,
Новороджене Дитятко в кожнім нашім серці.
8. Це Дитятко Боже, у яслах на ложі
Знищить орду московськую – правда переможе.
9. І засвітить звізда у кожній родині –
Слава, слава Тобі, Боже, слава нашій Україні!
У фольклорній скарбничці Марії Максимишин чимало коляд – радісних і сумовитих, недавностворених і кількасотлітніх – кожну з них вона з любов’ю і щирістю дарує нам. Тож у цей особливий час тішмося разом із нею її різдвяними піснями:
1. Бог народився – то всім треба знати,
Ісус му ім’я, а Марія – мати.
Щоб весело було всім,
Всі по-свому говорім,
По-вкраїнськи помолись,
І співати так берись:
Ісусе на сіні,
Дай щастя Вкраїні,
Боже, Боже,
Боже, волю дай.
2. Ісусе маленький і Пречиста Мати,
Звольте українцям кращу долю дати.
3. Ти Пречиста Мати, веселися з нами,
Ми будем вірні й Твоїми синами.
Андрій Вовчак,
доцент кафедри фольклористики ім. Ф. Колесси,
Соломія Мартиник,
архівіст електронного архіву української фольклористики кафедри фольклористики ім. Ф. Колесси