(Рецензія на видання «Iván Frankó. La pluma ucraniana de los clásicos hispanos» (Іван Франко. Українське перо іспанських класиків). Упорядники: А. Якубув у взаємодії з Сантіаґо Ґарсією-Контей та Луїс-Марією Санчо-Перес. – Валенсія-2015. – 90 с.))
Нещодавно в Іспанії побачила світ книга про життя і творчість Івана Франка. Приємну звістку повідомив на своїй сторінці у Facebook Андрій Якубув, дрогобиччанин (тепер «іспанський»), редактор українського часопису «Надсегурська Україна». За словами упорядника, це книга про життя Івана Франка, його творчість, філософську думку (споріднену з філософією Х. Ортеґи-і-Ґассета), програмні вірші, а головне – про внесок І. Франка в пізнання українцями праць Сервантеса, Кальдерона, Лопе-де-Веги… «Презентація і розповсюдження книги в Іспанії розпочалось у вересні, тимчасом як в Україні її передбачалося розпочати в серпні (для установ та організацій)», – розповідає пан Андрій.
Складається це ошатне видання зі вступу А. Якубува (с.11-15), трьох статей (Валерій Корнійчук «Іван Франко – гордість і слава України», (с.21-34); Ярема Кравець «Іван Франко та іспанський світ», (с.43-58); Володимир Сабадуха «Франко – український Ортеґа», (с.67-74), трьох приміток і дев’яти віршів, головно програмних, як-от: «Каменярі», «Декадент», «Гімн», Пролог до поеми «Мойсей» та ін. Прикметно, що «сухий» теоретичний виклад пересипаний поетичними перлинами Каменяра (не випадково, припускаємо, поетичні твори подано в саме такому порядку): стаття проф. В. Корнійчука супроводжується віршами «Декадент» (с.36-37), «Пригоди Дон Кіхота» (Пролог), (с.39-40). Свого роду ілюстрацією до статті Я. Кравця є вірш S/N (с. 61), Пролог до поеми «Мойсей» (с.62-64), філософське дослідження В. Сабадухи ілюструється програмним віршем «Вічний революціонер (гімн)» (с.75-76), «Semper idem», (с.77).
У «Вступі» (Prólogo) йдеться про три проекції на «багатогранну вимірність» постаті І. Франка, що їх вибрали укладачі: 1) універсум І. Франка; 2) фундаментальний за формою спосіб ознайомлення читача з постаттю І. Франка: а) значущість іспанської літератури в діяльності І. Франка і б) значення творчості письменника для іспанського читача; 3) І. Франко-філософ («просте – з допитливості – порівняння» деяких ідей Каменяра з ідеями Ортеґи-і-Ґассета (с.11-12).
Що належить особливо підкреслити – це те, що автори цього «Прологу» розглядають рецензоване видання як Пролог до нових – більших і всеохопніших видань (с.12). Це видання покликане започаткувати «нові і кращі дослідження, перевидання й переклади [творів І. Франка – І.Т.] всіма мовами Королівства Іспанія» (с.12). Іспанський читач знайомиться з незабутніми враженнями М. Коцюбинського від зустрічі з І. Франком (с.14).
Після «Вступу» (с.17) та фотокартки надгробка письменника на Личаківському кладовищі йде вірш «Каменярі» (с.17-19).
В. Корнійчук ставить І. Франка поряд із літературними геніями, які збагатили свою літературу десятками томів літературних творів високої якості, як-от: Ч. Гамільтон (Англія), Лопе де Веґа (Іспанія), Г. Гейне (Німеччина), Ю.-І. Крашевскі (Польща). Лев Толстой (Росія), В. Гюґо (Франція) та ін. Майже всі вони, проте відзначились у якомусь одному жанрі, тоді як І. Франко залишив своєму народові понад 6000 праць, а це 100 томів різноманітних творів. Під впливом М. Драгоманова І. Франко, учасник «Академического кружка», бібліотекар цього русофільського товариства і член редколегії його друкованого органу – журналу «Друг», змінив свої погляди на соціалістичні. Аналізується ця його розмаїта творчість відповідно до етапів життєвого шляху письменника. Показано, що тематика і проблематика поетичних збірок 1911,1913, 1914 років – такі ж, як і в попередніх, наче свідчать про те, що митець уже минув свій зеніт. Як і Е. Золя, він мріяв у молоді роки про епопею народного життя (на зразок Людської комедії О. де Бальзака чи циклу Е. Золя «Руґон-Маккари»).
Дослідження Я. Кравця – «Іван Франко та іспанський світ» присвячене темі засвоєння творчості М. де Сервантеса, Л. де Веґи, П. Кальдерона в рецепції І. Франка («Франко і Сервантес», «Франко і Лопе де Веґа», «Франко і Кальдерон», «Франко та інші твори»).
В. Сабадуха («Іван Франко, український Ортеґа») вперше в нашому франкознавстві проводить порівняльне дослідження філософських поглядів І. Франка та Х. Ортеґи-і-Ґассета (1883-1955). Обидва мислителі жили в кризові епохи, а отже, шукали шляхів виходу з цієї ситуації. Обоє були свідомі ролі ідеалу в суспільному житті, ролі особи в історії. Такій особистості, як скажімо, Мойсей, відведено роль «Будителя» нації (с.71). Докладніше з цією проблематикою читач має змогу ознайомитися в поданих працях автора.
Завершується видання короткими біографічними довідками про авторів-дослідників та укладачів (с.83-84), а також подякою окремим працівникам Університету м. Валенсія за допомогу у виході у світ рецензованого видання (с.85). Немає, певна річ, потреби розлого відрекомендовувати наших університетських авторів – професора кафедри української літератури імені акад. Михайла Возняка В. Корнійчука та доцента кафедри світової літератури Я. Кравця. Більше годилось би сказати про Володимира Сабадуху – кандидата філософських наук, доцента кафедри менеджменту соціального забезпечення Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, члена Національної спілки журналістів України. Перу Володимира Олексійовича належать дві монографії – «Українська національна ідея та концепція особистісного буття» і «Філософія здібностей у контексті пріоритету духовного перед матеріальним», а також понад 70 одноосібних наукових праць. Тепер, змінивши з відомих причин місце проживання на Івано-Франківськ, в особистому спілкуванні називає себе «біженцем із Луганська» (с.83-84). На завершення укладачі подають «Cantos dolorosos (I)», тобто «Скорбні пісні», а саме пісню першу та вірш S/N (С.87-88).
Що стосується перекладів, то не всі вони читаються так, як оригінал. Якщо відтворено художні особливості, зміст, то ритміка, часто не витримується, тоді як є приклади блискучого відтворення й ритмічних особливостей першоджерела (пор. Contra spem spero, перекл. Ц. Астор (César Astor). Та й «вірний» революціонер – не «вічний» революціонер, хоча в заголовку сему «вічний» збережено (с.75-76).
Мова викладу – іспанська. Нагадуємо, що цією мовою послуговується 559 млн. мовців, для 470 млн. із них – це рідна мова. А ще це офіційна мова 21 країни світу, поширена в 7 інших, як-от: Андорра, Пуерто Ріко, США, Філіппіни та ін., це й мова міжнародних організацій, зокрема, офіційна мова ООН.
Книжка доступна як у друкованому вигляді, так і в електронному форматі, а отже, й читацький потенціал зросте.
Прикрашають видання портрет Івана Франка (с.10) та фото пам’ятника Каменяреві в його рідному селі (с.89).
Нелегко подавати І. Франка культурі, де подібне прізвище подається з наголосом на першому складі, де є й подібна провінція – тим-то й автори вдаються до правильного розмежування, пор.: Iván Frankó та Francisco Franco чи Galitzia (Галичина) і Galicia («Галісія» як автономна область в Іспанії).
У цьому, як уже згадувалося, ошатному виданні, трапляються поодинокі, головно технічного характеру, неточності (с.13, 28, 33, 46, 52, 54, 71), що їх легко буде не допустити в наступному виданні цінної з багатьох оглядів книги.
Новизна рецензованого видання – у новому, вільному від ідеологічних «пут», прочитанні як іспаномовного дискурсу І. Франка, так і його не-викривленого подання цільовому, як кажуть перекладознавці, читачеві. Зі сторінок видання І. Франко постає перед іспаномовним читачем у цілком презентабельному вигляді. Добрий початок – половина справи.
На завершення висловлюємо надію, що це ошатне видання – Пролог до більших видань, збагачених новими перекладами творів поета, надто ж у переддень 160-річного його ювілею.
Іван Теплий, доцент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів