До 100-річчя від дня народження доцента кафедри класичної філології Івана Івановича Андрейчука
Якою б дорогою
не йшов, не знайдеш
Меж душі: настільки
глибока її міра
Геракліт
У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у творах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів. До Вчителя йдуть зі своїми болями й радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає в минуле, живе в сьогоденні, прокладає місток у майбутнє».
5 лютого 2016 року факультет іноземних мов відзначив столітній ювілей доцента Львівського університету Івана Андрейчука.
Нелегким було його життя, непростим і шлях у науку. Мимоволі дивуєшся, прагнеш збагнути ті непрості стежки, якими ласкава доля привела Івана Івановича до Львівського університету, привела дорогами й досі незбагненими для нас, привела до людей, які навіть у ті нелегкі часи вміли стояти на сторожі слова, шанувати високий професіоналізм, які знали ціну жертовної праці, для яких природними були найвищої проби інтелігентність, шляхетність, самодостатність, яким властивий був розумний патріотизм і просто людська порядність.
Іван Андрейчук народився 24 грудня 1915 року в м. Долина Івано-Франківської області. Після закінчення з відзнакою Класичної гімназії (1939) студіював класичну філологію у Львівському університеті. З 1952 р. до 1986 р. працював на кафедрі класичної філології, де 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «Функції дієприкметника у грецькій мові». У 1970-1973 рр. виконував обов’язки заступника декана факультету іноземних мов. Іван Андрейчук умів створити доброзичливу, творчу атмосферу, де панувала взаємоповага старших і молодших працівників, сам подавав приклад толерантності, тактовності, виваженості у словах і справах.
Доцент Іван Андрейчук належав до тієї значної університетської спільноти, де панувало європейське розуміння університету як «царства розуму», «храму аристократів духу», як «світу пізнання, дослідження, дебатів», де жили благородні ідеї – оберігати гуманістичні цінності, виявляти шляхетність намірів і чину, плекати енциклопедизм, пошановувати інтелектуальні чесноти. Серед достоїнств генерації, до якої належав наш Учитель, була і така. Ці поважні пани знімали капелюха ще у вестибюлі, чемно віталися з охоронцями, вміли сказати приємне слово прибиральниці, елегантно віталися з жінками-колегами. Таку звичку мав світлої пам’яті І. Андрейчук.
Про доцента Івана Андрейчука можна говорити ще дуже багато – і як про здібного організатора навчального процесу, і як про блискучого методиста, автора підручників та навчально-методичних посібників: «Латинська мова для студентів юридичного факультету» (Львів, 1962); «До питання про походження і суть самостійних дієприкметникових зворотів у грецькій мові на порівняльному фоні» (Львів, 1965); «Дієприкметник у функції предикатива у грецькій мові» (Львів, 1965); «Синтаксичні особливості Participium conjunctum у грецькій мові» (Львів, 1965). Іван Іванович був учасником наукових конференцій філологів-класиків у Москві, Ленінграді, Тбілісі.
Зримо виникають у пам’яті моменти, що зігрівають душу, серед них – конференція у Тбіліському університеті. Іван Іванович у стилі велемовних грузинських тостів, вільно й розлого промовляє вишуканою латиною. До мене підійшов хтось із викладачів з кафедри Тбіліського університету – хотіли переписати собі текст цього тосту, щоб мати пам’ятку чи й самому при нагоді скористатися, навіть не підозрюючи, що ніякого тексту й не було: Іван Іванович, як завжди, імпровізував. Треба тільки подякувати предкам за добрий ген працьовитості та за любов до книжки.
Ми, учні Івана Івановича, цитуючи Святе Письмо, осягнули скарб, який не поїсть міль, не точить іржа, до якого не підкопається злодій. Іван Іванович учив нас добра, розуміти людей і цінності життя, дав основу для формування мовної особистості, збагачення власного духовного світу і світу свого оточення.
І сьогодні, перед престолом Ваших Літ, Незабутній Вчителю, ми, не одне покоління філологів-класиків, схиляємо голову і дякуємо долі за те, що можемо гордо називати себе Вашими учнями.
Ольга Назаренко,
доцент кафедри класичної філології