Актова зала Університету 29 лютого 2016 року заледве вмістила охочих побувати на презентації книги «АД 242. Історія мужності, братерства і самопожертви» та почути правду про бої за Донецький аеропорт із перших уст.
Зал зустрів стоячи легендарних «кіборгів», які пройшли пекло Донецького аеропорту і виявили бажання взяти участь у відвертому діалозі зі студентською молоддю.
«Сьогодні для нас є великою честю вітати бійців 80-ої окремої десантної штурмової бригади, військових лікарів, капеланів, курсантів Академії сухопутних військ, – звернулась зі вступним словом до учасників презентації журналіст Радіо Свобода Галина Терещук.
Модератор заходу наголосила на символізмі назви книжки «АД 242. Історія мужності, братерства і самопожертви».
«Абревіатура АД розшифровується як «Аеропорт Донецьк». Битва за аеропорт – вирішальний смертельний бій із Мордором. «Ад чи пекло» – так самі «кіборги» називали аеропорт. 242 дні – власне стільки наші бійці твердо тримали оборону, захищаючи об’єкт стратегічного значення – Донецький аеропорт», – зазначила Галина Терещук.
«В той день, коли закінчиться війна, І хлопці змучені повернуться додому, Впаде на землю мамина сльоза За тими, хто не повернеться ніколи…. Ми пригадаєм, як горів Майдан, Крізь чорний дим – Михайлівського дзвони. Кров наших побратимів на щитах, І з кулями смертельні перегони. Не сумуй, коли мене немає, Помолись і поцілуй дитину, Пам’ятай, Господь оберігає Тих, хто захищає Батьківщину! Пам’ятай, Господь завжди оберігає Всіх тих, хто захищає Україну! В той день, коли закінчиться війна, Згадаєм кіборгів – Героїв України, Донецького летовища руїни І тих, хто там поклав свої життя», – так словами власної пісні «Не сумуй!» захисник України, інструктор з Яворівського полігону Олександр Рожко звернувся до дружин, дітей, онуків, до тих, хто вдома чекає своїх героїв. Від імені воїнів Афганістану та від 8-ої Луганської сотні Майдану він подякував усім «кіборгам» – людям, які творили історію Української держави кулеметами, за мужність і героїзм, за силу духу та віру в перемогу.
«Вірю, що книга «АД 242» стане для нас усіх заповітом і не дозволить забути жодного імені героїв, які мужньо тримали оборону летовища аж 242 дні», – висловив сподівання проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Мар’ян Лозинський.
Мар’ян Володимирович підкреслив, що представники університетської спільноти, які першими вийшли на Майдан, згодом, взявши зброю, без вагань пішли воювати на схід України. «Серед них – студенти-добровольці та викладачі Університету. Жорстока війна двом із них трагічно обірвала життя, лишивши дітей сиротами та одиноких батьків», – сказав проректор.
Автор ідеї та укладач книги, оглядач Української служби Радіо Свобода Ірина Штогрін розповіла про працю над проектом. За словами упорядниці видання, «АД 242» – це спроба через розповіді безпосередніх учасників подій відтворити узагальнену картину баталії, що розгорнулася в Донецькому аеропорту, а також виявити причини безпрецедентної стійкості захисників летовища. Книга містить понад 60 інтерв’ю оборонців летовища і десятки ексклюзивних фото з місця подій, а ще – коментарі військових та експертів з безпеки з України, Канади, США і Росії.
«Найголовніше та найцінніше для мене як журналіста, що це, по суті, – пряма мова людей, які брали участь в обороні Донецького аеропорту, а це – солдати, добровольці, люди, які були мобілізовані й тривалий час воювали в дуже важких умовах, під обстрілами, що не припинялися 24 години на добу. Незважаючи на мороз, відсутність води, сну, вони тримали цю маленьку частину України», – зазначила Ірина Штогрін.
Журналістка додала, що, як не прикро, та за 25 років Незалежності ми не змогли зробити так, аби ніхто й не подумав нападати на Україну. Однак легендарні «кіборги» довели, що наша нація здатна оборонити свою державу.
«Феномен Донецького аеропорту полягає й у тому, що там склався кістяк народної армії. Бій за Донецький аеропорт довів світу, що Україна сильна не завдяки чиїйсь допомозі, а всупереч обставинам. По суті, це була символічна справа, бо дала можливість людям, які живуть в Україні, зрозуміти, що ця країна здатна себе захистити», – переконана Ірина Штогрін.
Спогадами про важкі дні, коли вони змушені були щохвилинно боротися за свої життя і за майбутнє дітей, а відтак і всього українського народу, поділились бійці, які пройшли пекло Донецького аеропорту і стали героями та співавторами презентованої книги. Олександр Мошонкін – захисник аеропорту, був в останній ротації до фатального підриву, Петро Височанський – вивозив із аеропорту поранених та Любомир Гринюк – полонений «кіборг».
Відповідаючи на запитання, про що мріяли в миті затишшя, що допомагало вистояти в найважчі моменти, бійці відповіли: «У хвилини затишшя, які інколи бували вночі, перебуваючи за стінами мурів ми мріяли повернутись додому. Вистояти нам допомагала віра і надія на перемогу, обіцянки близьким і рідним, бо не перемогти означало не повернутись».
Боєць загону «Дика качка», підполковник Віктор Царьов підкреслив, що воювати пішли справжні чоловіки. «Пішли свідомо, чітко розуміючи куди і чого йдемо. Не тільки перебування в аеропорту було важкою ношею. Туди ще треба було зайти і вийти. Донецький аеропорт став точкою мужності й смерті», – зауважив він.
«Кіборги» також розповіли про те, наскільки важливою для них була підтримка дітей, їхні подарунки, виготовлені власноруч: «Малюнки, браслети, ляльки-мотанки, які дітки зробили своїми руками, були для нас дуже важливими, це нас підтримувало, бо ми знали, за кого там стоїмо. Це піднімало наш дух. Через малюнки ми бачили, як діти уявляють війну, як вони бачать нас».
«Уже майже рік минув, як я повернувся з АТО, та той браслет, який мені надійшов від когось із дітей, я ношу з собою постійно. Моя донька плете такі ж», – сказав Віктор Царьов. Підполковник пригадав, як волонтери привезли їм разом із допомогою і листи. «Нас було десятеро, а листів усього 5. Тобто всім їх не вистачило. Хлопці мало не бились за них. Тому я віддав їх наймолодшим із бійців». «Ми там боролись за Справедливість», – резюмував Віктор.
Легендарні «кіборги» зізнались, що після пережитого змінились їхні погляди на все, змінились цінності. «Якщо була б потреба, то однозначно повернулись би», – запевнили вони і додали: «Усім рідним тих, кого не дочекались удома, хто загинув смертю Героя, хотіли б сказати: «Герої не вмирають! Вони – завжди з нами. А ми маємо пишатись ними. Ми не маємо права втрачати надію!»
Звертаючись до бійців зі словами вдячності, студенти Університету побажали новітнім героям «пронести крізь усе життя ту мужність і любов, яку вони продемонстрували, боронячи Українську державу», «ніколи не зневіритись і дійти до мети», «вірити, що буде вільна, не залежна ні від кого Україна».
…Коли настане мир і тишина
У нашій ворогом нескореній країні,
Хай пролунає «Слава Україні!»
В той день, коли закінчиться війна…
Тетяна Шемберко, Ірина Онисько
Фото Олега Вівчарика