З ініціативи кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка у співпраці з комісією семіотики соціально-культурних процесів Наукового товариства імені Шевченка відбувся семіотичний семінар за участю відомого мовознавця та дослідника творчості Тараса Шевченка Миколи Зубкова.
Відкрив засідання семінару голова комісії семіотики, завідувач кафедри філософії професор Анатолій Карась, зазначивши, що в березневі дні традиційно відбуваються сесії НТШ, присвячені життєтворчості Тараса Шевченка. Анатолій Феодосійович представив учасникам семінару відомого українського мовознавця, заслуженого працівника освіти України, упорядника унікального видання «Кобзаря» Тараса Шевченка Миколу Зубкова, який виступив із доповіддю на тему: «Поезія і цензура: видимі та невидимі бар’єри в сприйманні слова й думки Тараса Шевченка».
Микола Зубков представив учасникам власний погляд на багату спадщину Тараса Шевченка та на довгий процес переінтерпретації Великого Українця в часи радянської влади. Науковець переконаний, що велич Шевченкового слова наскільки незмірна, що «кожен рік мав би бути Шевченковим».
«Як це не дивно, та в перші роки по жовтневому заколоті 9 березня – Шевченків день – був державним святом. Щоправда, можновладці незабаром усвідомили, що небезпечно зайвий раз згадувати Поета, тому, певно, і було заборонено вшановувати День перепоховання (22 травня – повернення тіла страдника на Батьківщину). Усіх, хто приходив цього дня до Кобзаревого монумента (покласти квіти чи почитати вірші), не оминали «відверті бесіди» в каральних органах», – зазначив дослідник.
Микола Зубков наголосив на тому, що першим славнем радянської України був саме «Заповіт», хоч, згодом, до цього й вороже почала ставитися радянська влада.
«Оканонізована й офіційна любов до Шевченка ні до чого «народну» владу не зобов’язувала. Большевики навіть відкинули логічність суджень лекції свого наркома А. Луначарського «Великий народний поет». Вони не сприйняли й той рівень культури, на якому соціал-демократ розумів Шевченків націоналізм як «любов до матері, зганьбленої і зневаженої», належне сприймав поетів гуманізм і високу духовність», – розповів шевченкознавець.
За словами Микола Зубкова, кожна доба творила свій міф Шевченка і прагнула його словами говорити – від імені народу – про себе. Майже неймовірним дослідник називає той факт, що під час «душогубства 1930-го», геноциду 1933-го, терору 1937-го вцілілі співали про щасливе життя – «у сім’ї вольній, новій». А в повоєнні роки «галани», «корнійчуки», «маланчуки» й інші поетовим ім’ям боролись з українським «буржуазним націоналізмом».
Врешті радянські ідеологи в шкільних підручниках виліпили задекорований під Шевченка його своєрідний антипод, створивши образ матеріаліста, атеїста й борця проти буржуазного націоналізму і за возз’єднання з російським народом.
Така ситуація, на думку Миколи Зубкова, свідчить про неспроможність режиму затерти Шевченкове ім’я і, як результат, бажання кожного інтерпретувати його думки «під себе».
«Сатанинські обсяги большевицької машкаради дозволяли ідеологам підпасовувати Шевченкову творчість під усі тогочасні партійні гасла й вони цинічно цитували поетове: «…од молдованина до фіна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!», – зазначив Микола Зубков.
Дослідник також вважає, що для того, аби не виникало жодного сумніву щодо радянської інтерпретації Шевченкової творчості запопадливі охоронці ретельно прополювали спадок генія, вишукуючи в ньому крамольні, на їхній погляд, рядки, прибираючи двозначності й додаючи власне тлумачення до того, що прибрати було неможливо.
Попри намагання радянської влади стерти образ справжнього Тараса Шевченка, Микола Зубков переконаний, що зараз ми починаємо наближатися до нього. Адже саме впродовж останніх років читачам повернено затавровані як «націоналістичні» праці О. Кониського, Б. Лепкого, І. Огієнка, В. Барки, Ю. Шевельова, Павла Зайцева, Степана Смаль-Стоцького й інших. А невтомні шевченколюби розшукують невідомі досі архівні матеріали, друком виходять нові розвідки короткого життя і плідної творчості Кобзаря.
«Зникає нашарування схематичного й контурного образу «революціонера-демократа, атеїста», а натомість постає реальна жива людина з великим серцем, яка своє стражденне життя поклала на вівтар України. Як потвердив час, ані бєлінським, ані потужній радянській ідеологічній машині не вдалось, а новітнім шевченкофобам і поготів не вдається применшити, перефарбувати чи спаплюжити велич того, хто був, є і повіки буде символом та взірцем національного духу», – переконаний Микола Зубков.
Олег Вівчарик
Фото Олександри Чури