З нагоди 202-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка 9 березня 2016 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась Урочиста академія, під час якої студенти факультету культури та мистецтв презентували інсценізацію містерії «Великий льох».
Слово про Тараса Шевченка як Апостола української нації виголосив Doctor Honoris Causa Львівського університету, письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук.
«Не можна не помітити цікавий феномен: попри час Шевченко залишається напрочуд актуальним для нас. Він – наш, а ми – його. І доки буде ця злука, доти ми будемо захищені не так іншими, як самі собою», – зауважив письменник.
Порівнюючи траєкторію змін історичних періодів нашої держави зі символом Фенікса, Валерій Шевчук зазначив: «Протягом своєї історії Україна ніби меркла, занепадала, а потім приходив час її воскресіння. Так склалося, що в найважчі для неї часи приходили люди, здатні відродити українську націю».
За словами письменника, Тарас Шевченко народився саме тоді, «коли українського на Україні залишилось уже дуже мало, тоді, коли призначення української нації, її конечність була в тому, щоб розчинитись у російському морі». «Та Шевченко і його побратими заявили й довели, що «немає російського моря, а лише струмок чи річка». Їм вдалось оживити народ у сумний для України час», – підкреслив Валерій Шевчук.
Така ж тенденція спостерігалась і в 30-ті роки ХХ століття, коли в час геноцидного знищення українського народу народилися шістдесятники. «У цьому страшному часі зявились на світ діти, які дерзновенно принесли нове відродження», – сказав письменник, який і сам належить до когорти шістдесятників.
«Так завжди було: піднесення – занепад, занепад і піднесення. Попри знищення, ми оживали й відроджувались», – наголосив Валерій Шевчук.
На думку Валерія Олександровича, держави – тимчасове явище в суспільстві, а народ і нація – Боже творіння і знищувати це творіння – великий гріх і страшний злочин.
«Ми ніколи нікого не завойовували, не поглинали. Ми хотіли бути собою для наших дітей, для внуків, взявши науку наших батьків», – додав літературознавець і закцентував увагу присутніх на подіях, які в останні роки відбулись в Україні.
«У кожного народу є посланці Божі, які задля його відродження приходять до нього в найскрутніші часи. Шевченко ж був вище посланця. Він був Апостолом. Йому доля судила з’явити, відродити, наповнити українську націю енергією до самовідродження й самовоскресіння», – висловив переконанння Валерій Шевчук.
За словами письменника, асоціативно Шевченко постає перед нами як духовний наставник родини, а відтак і суспільства. «Він єднається зі своїм народом у дусі в одне віще і вічне тіло. Він прийшов до нас у наших батьках, у тих хлопцях, які пішли захищати цілісність і незалежність нашої держави. Дух нашого Апостола ми відчували й на Майдані, його дух ми відчуваємо й нині», – сказав Валерій Шевчук.
На глибоке переконання майстра слова, ми маємо виявляти Тарасові Шевченку велику шану, як діти до свого батька. «Бо доки матимемо в собі святу Божу частку Шевченка – ніщо і ніхто нас не знищить», – вважає письменник.
На завершення Урочистої академії Валерій Шевчук подарував Ректорові Університету, професорові Володимирові Мельнику книгу, видану з нагоди 400-ліття від часу заснування Києво-Могилянської академії. Від імені академічної спільноти нашого Університету Володимир Петрович вручив Почесному докторові Львівського університету збірник шевченкознавчих праць.
Тетяна Шемберко
Фото Олега Вівчарика