Літературно-музичною композицією «Світе тихий, краю милий, моя Україно!» факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка 24 березня 2016 року вшанував пам’ять постатей, які ознаменували не лише українську літературу та культуру, а й історію нашої країни.
Традиційні відзначення Шевченківських днів в Університеті на факультеті іноземних мов були творчо об’єднані з подіями сучасності.
«За останні два роки дуже несподівано – пострілами снайперів, вибухами снарядів і гранат – увійшла в нашу новітню історію й наше життя ще одна дата – 20 лютого, коли ми вшановуємо Героїв Небесної сотні – тих, хто ціною власного життя, великої людської, громадянської і національної відваги став на захист гідності своєї Батьківщини», – зазначила під час вступного слова заступник декана з виховної роботи Ганна Кость.
«Їх назвали Небесною сотнею, яка відлетіла у, можливо, незнану, але «легендарну країну», за словами Лесі Українки, країну, ім’я якій «Вічна слава». Саме словами Тараса Шевченка «Борітеся – поборете, вам Бог помагає» звертався до всіх українців Сергій Нігоян, вірменський юнак, щире серце якого з однаковою силою билося один раз за свою першу Батьківщину – Вірменію, а другий – за Україну», – актуалізовуючи пророчі слова класиків української літератури Тараса Шевченка та Лесі Українки, Ганна Мирославівна закцентувала увагу на перших кривавих жертвах Майдану – Героях Небесної сотні.
Звертаючись із риторичним запитанням до учасників заходу, заступник декана факультету іноземних мов відповіла на нього, цитуючи твори Тараса Шевченка та Лесі Українки: «Чи могли ми чекати, що отой Шевченківський «світ ясний, світ тихий, вольний» буде «багрянцями закрито і розпятієм добито»? «Минають дні, минає літо, а Україна, знай, горить», бо ворожий чобіт знову допче наші степи, заливає кров’ю наші поля, ненаситий москаль розриває могили старих дідів, розкопує льохи, а що шукає? …Як сумно, що саме такі Шевченкові слова стали актуальними в наші дні. Пішли в бій сини Украіни – зовсім юні та сивочолі й статечні. Полишили своїх коханих, сестер, матерів. І знову, як у Лесі Українки, припадають, «мов ластівки, мов соловейко на камені, сльозами-співами, ридають», згадуючи своїх найдорожчих».
«Та оновиться земля, умиється враннішньою росою, оживуть Шевченкові степи, «озера вольнії, широкі» «і на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі», – Шевченковим поетичним словом Ганна Кость завершила свій виступ.
Переплетення сильного Шевченкового поетичного слова з ліричною поезією Лесі Українки та Ліни Костенко, яку декламували студентки І-ІІІ курсів Зоряна Теличко, Ольга Гуляк, Леся Гудима, Софія Гуліна, Ірина Федаш, Ірина Кузик, Анна Герич, Софія Бойко, у музичному обрамленні автентичного співу Ольги Конарської, мелодій у виконанні скрипальок Народного камерного оркестру Університету Марії Стецько, Христини Дзямко, Ірини Захарків, Анни Сверидюк створили неповторну атмосферність літературно-музичного вечора.
Глибоко й проникливо, справжнім криком душі озвався в авторській поемі Вікторії Худзік біль від пережитого впродовж останніх двох років, від грубого вторгнення агресора на територію рідної країни.
Дует викладача кафедри німецької філології Оксани Шаряк і студента І курсу Юрія Пацюрка виконав пісню на слова Тараса Шевченка «І смеркає, і світає», покладені на авторську музику Оксани Шаряк.
Категоричним імперативом прозвучали завершальні слова з поеми студентки Вікторії Худзік: «Ми розправим крила», «Україна у моєму серці», «Україна в тебе, Україна всюди», «Люби Україну! Люби її! Крапка!», які додали учасникам вечора життєствердної сили та віри в краще прийдешнє для кожного з нас, для всієї країни.
Тетяна Шемберко
Фото Олега Вівчарика