У кожного народу є такі постаті, які творять його культурну історію, – певна еліта нації. Однією із таких постатей є народний артист України, актор Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Петро Михайлович Бенюк, який цього року святкує свій сімдесятилітній ювілей.
У перший тиждень травня атмосфера у глядацькій залі театру була по-особливому тепла. І це не дивно, адже тут відбувся бенефіс улюбленця публіки, провідного актора театру, маестро сцени Петра Михайловича Бенюка. Його знають і люблять шанувальники Мельпомени. А люблять, бо є за що, оскільки вже понад сорок років на сцені театру Петро Михайлович тішить своїм талантом глядача.
Уродженець села Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області, закінчивши Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, потрапив до театру ім. М. Заньковецької, який став для нього рідним на все життя. Його творчої наснаги вистачило б на плеяду акторів, але він ніколи не зупиняється на досягнутому, удосконалюючи свою майстерність у кожному образі.
Незвично приємним виявився бенефіс актора, адже тривав аж чотири дні, протягом яких його можна було побачити в різних амплуа: Калитка у виставі І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», Леонтій Заєць у «Блазнях мимоволі» і Дмитро в «Останньому гречкосії» О. Огородника, Барон у «Шаріці» Я. Барнича. І всюди він зумів магічною силою власної акторської гри зачарувати публіку, змусити глядача перебувати з ним на одній емоційній хвилі протягом вистави: або співпереживати і навіть плакати, або ж від душі сміятися. Власне, в цьому й полягає талант справжнього актора.
Для нього немає «рядових» вистав і ролей, кожного разу він вносить у роль щось нове, особливе. І саме тому часто буває так, що ролі, які не є головними у виставі, дуже часто у виконанні Петра Михайловича стають саме такими. Наприклад, було так із з улюбленими ролями актора: Онисима у виставі Я. Стельмаха «Коханий нелюб», а також друга, помічника народного депутата в «У.Б.Н.», в яких він зумів високомайстерно передати двох зовсім протилежних по характеру персонажів і саме завдяки цьому вистави отримали великий успіх і багато років з аншлагами проходили в театрі. Проте не обійшлося й без «ложки дьогтю», адже зараз вони зникли з афіш: «У.Б.Н.» показують дуже рідко ввівши на роль іншого актора, а «Коханого нелюба» взагалі вже декілька років немає в репертуарі театру. Мабуть, це відбувається тому, що «Бенюк, по суті, революціонер, який не боїться казати правду у вічі, не боїться боротися за справедливість, не боїться жити морально» – як писала колись в одній зі статей Наталія Борська. Прикро й те, що й не виділили час на привітання актора на сцені театру, вручення йому грамот і нагород (як переважно буває під час заходів подібних форматів).
Але беззаперечним доказом високого таланту актора є вдячний глядач. Саме він постає головним критиком актора, і тим, без кого театр не може існувати. А вистави за участю Петра Михайловича збирають аншлаги – ось що є справжнім успіхом його творчої діяльності. І на вистави бенефісу глядачі теж прийшли подякувати йому за багаторічну невтомну, а головне – плідну працю. Приїхав привітати ювіляра і його брат – народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, актор Київського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Богдан Бенюк.
Ювіляр тішив присутніх своєю талановитою грою, а глядачі вітали його квітами, подарунками і бурхливими хвилями овацій. Мабуть, саме в цьому й полягає справжнє визнання актора і найвища самоціль його творчого буття.
Олексій Мировський,
студент факультету культури і мистецтв
На фото: народний артист України
Петро Бенюк в ролі Калитки у виставі
І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»