В твоїх руках все на світі.
Твоя свята воля!
Нехай буде так як буде, —
Така моя доля!»
(Т. Шевченко)
Говорити про академіка Дмитра Наливайка, який не так давно вступив у свій 87-й рік, – це говорити про віхові явища в українському літературознавстві і в українській культурі загалом. Перші ґрунтовні публікації про бароко, зокрема про українське, художньо-літературний напрям, проскрибований колишньою партійною цензурою; монографії «Спільність і своєрідність», «Козацька християнська республіка» (із підназвою «Запорозька січ у західноєвропейських літературних напрямках») та «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХVІІІ ст.» – лише частина наукового доробку, яка розкриває одну із граней досліджень Дмитра Наливайка. Великий науковий здобуток відомого літературознавця пов’язаний із компаративістичними дослідженнями, тією літературознавчою наукою, якій учений дав нове дихання не тільки своїми науковими дослідженнями, але й значною організаційною роботою, спрямованою на координацію діяльності українських компаративістичних осередків. З іменем Дмитра Наливайка пов’язане і створення 2002 р. відділу літературної компаративістики в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, внесення порівняльного літературознавства до переліку спеціальностей, з яких науковці вже з 1994 р. захищають дисертації. Учений був ініціатором видання «Літературна компаративістика», що друкувало на своїх сторінках також і матеріали наукових конференцій із проблем компаративістики, які відбувалися при відділі порівняльного літературознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Життєвий і науковий шлях видатного літературознавця академіка Дмитра Наливайка склав зміст документального фільму-сповіді, який запропонував колективові Львівського національного університету імені Івана Франка доктор філологічних наук Ігор Козлик, завідувач кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Фільм про Дмитра Наливайка, автора численних досліджень про найзначніші явища світової літератури, не є першою творчою спробою І. Козлика. За три-чотири попередні роки великий ентузіаст цієї справи створив цікаві фільми про колишніх завідувачів кафедри світової літератури Прикарпатського вишу докторів філології Марка Теплинського і Володимира Матвіїшина, доктора технічних наук Петра Мельника, показавши їх науковцям не лише Франківщини, але й Львівського національного університету імені Івана Франка й інших вишів.
Фільм про академіка Дмитра Наливайка – це розповідь про нелегкий і тернистий шлях ученого-літературознавця, якому довелося долати численні перепони і труднощі, що їх творила для неординарних творчих особистостей колишня ідеологічна система. Пригадується, як на початку 70-х рр. минулого століття на кафедру зарубіжних літератур (тепер – кафедра світової літератури) надійшла на рецензування докторська дисертація Дмитра Наливайка про українсько-західноєвропейські культурні зв’язки в ХІ-ХVІІІ ст. Для автора дисертації це була справжня віддушина після опрацювання наукової проблеми, що стала для нього кандидатською дисертацією, «Французька революція 1789-1794 рр. у творчості Анатоля Франса», яку він захистив 1960 року. До Анатоля Франса, як зізнався Д. Наливайко, він у своїй науковій діяльності більше не повертався.
Автор цієї статті, який тоді працював старшим лаборантом кафедри, мав нагоду читати надіслану роботу. Завідувач кафедри професор Олексій Чичерін постійно залучав до читання дисертацій і лаборантів кафедри; для них це була добра школа, де вони пізнавали секрети і закони творення літературознавчих досліджень. Дисертацію Дмитра Наливайка «зарізали» 1973 року; ошатним виданням вона з’явилася лише через двадцять років в «Основах». А за той час науковець зайнявся глибоким вивченням видатних персоналій світової літератури. Вийшло друком, зокрема, його дослідження про життя і творчість Віктора Гюго та Оноре де Бальзака. Багато сил він віддавав опрацюванню наукової проблеми про творчість Тараса Шевченка в оцінці французької критики, був постійним учасником наукових Шевченківських конференцій. Обравши новою науковою проблемою теоретичну історію реалізму в європейських літературах, захистив докторську дисертацію 1987 року в Московському державному університеті. Там легше було оминути різні штучні перепони, з якими стикалися окремі дисертанти в київських наукових установах, що перебували під «недремним оком» «маланчукістів».
Пригадується тут розповідь львівського доктора-германіста Богдана Задорожного про захист докторської дисертації, яку всупереч офіційним інструкціям він написав українською мовою: не знайшовши підтримки в Києві, наштовхуючись на постійні відмови, звернувся до московських спеціалістів-германістів, які прочитали роботу, написану українською, її прорецензували і допустили до захисту.
Студенти та викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка, які 26 квітня зібралися на перегляд фільму про академіка Дмитра Наливайка, долучилися до великих університетських аудиторій, які знайомилися з життєвим шляхом видатного ученого, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Національного університету «Києво-Могилянська академія», де Дм. Наливайко певний час завідував кафедрою компаративістики, читав курс світової літератури, а далі й Ніжинського педагогічного університету, в якому учений розпочинав свій педагогічний і науковий шлях.
Фільм-сповідь про лицаря літературознавчої науки помандрував на Чернігівщину, у рідне село Д. Наливайка, тепер смт. Понорниця, а потім до Луцька, де очолює кафедру теорії літератури та зарубіжної літератури доктор Марія Моклиця, колишня аспірантка Д. Наливайка.
Понад двогодинна зустріч із академіком Дмитром Наливайком, доповнювалася вдалим використанням музичних творів, які відтворювали життєві перипетії науковця – симфоній Л.ван Бетховена і Фр. Шуберта, фортепіанного концерту Фр. Шопена, фуги Й.-С. Баха, сьомої симфонії С. Прокоф’єва і «Мелодія» А. Рубінштейна. Загриміли «Розпрягайте, хлопці, коні…», повертаючи науковця у спогади про його прадідівське козаче коріння, тужливо зазвучала пісня «Де ти бродеш, моя доле?», по-філософськи узагальнюючи довгий шлях per aspera ad astra видатного науковця, відданого своєму юнацькому покликанню.
Дмитро Наливайко і у своєму поважному віці активний науковець: нещодавно з’явився останній, VІ том, Шевченківської енциклопедії, у якій він друкує студію «Французька ліфтература і Шевченко», значно поглибивши свої попередні дослідження на цю тему, доповнивши їх типологічними співвідношеннями творчості Т. Шевченка із французькою літературою та окремими її представниками, зближеннями й аналогіями на різних рівнях, а також наявними розбіжностями. Учений керує дисертаціями і виступає офіційним опонентом (феномен мистецтва в романному шедеврі Марселя Пруста, міфологічний оніризм у творчості Жерара де Нерваля, дискурс театру у французькій драматургії XVII ст. та ін.)
Оглядаючись на свій понад півстолітній шлях людини, науковця-літературознавця, академік Дмитро Наливайко може промовити словами Кобзаря: «От де моє добро, гроші, От де моя слава…», і ще «Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя!»
Post scriptum: 16 вересня 1992 року автор цієї статті захистив у Львівському державному університеті імені Івана Франка кандидатську дисертацію «Творчість Еміля Вергарна в українській критиці і перекладах (історико-літературознавчий аналіз)». Першим офіційним опонентом був доктор філологічних наук Д. Наливайко, професор Київського університету, сповнивши свою давню обіцянку опонувати на моєму захисті, якщо буде завершена дисертація.
Ярема Кравець,
доцент кафедри світової літератури